Трихоми

Клітини епідерми можуть утворюва­ти зовнішні вирос­ти різноманітної форми, розмірів та внутрішньої струк­тури. Вони мають вигляд во­лос­ків, сосочків, гор­би­ків, гачечків, лусочок та викону­ють різно­манітні функ­­ції. Та­­кі утвори нази­ва­ють три­хомами (від грец. „трихос” – волосина, „ома” – пухлина), або епідермальними во­лос­ка­ми. Найчастіше окремі волоски, лу­соч­ки або сосочки добре помітні в сильну лупу або мікроскоп, але най­бі­льш довгі трихоми, як, наприклад, ті, що покрива­ють насіння бавовнику (5-6 см), помітні й неозброєним оком.

Сукупність трихом на пагоні назива­ють опушенням. Залежно від особливос­тей трихом та їхньої кількості опушен­ня може бути розсіяним, щільним, шерстис­тим, повстистим тощо. Як правило, біль­ше епідермальних волосків розви­вається на нижньому боці листка.

Трихоми за будовою бувають одно­клі­тин­ними та бага­то­клі­тин­­ними, прости­ми лінійними, розгалуженими або зір­час­­тими. Залежно від виконуваних функцій роз­різняють криючі та залозисті трихо­ми. Криючі являють собою морфо­логічно різноманітні волоски, які досить рано поз­бав­ляються живого протопласта і вико­ну­ють, на­самперед, захисні функції. До кри­ю­чих трихом також відносять різні лусоч­ки, утворені дископодібними бага­то­клі­тин­ними пластинками.

Залозисті трихоми заз­вичай збері­га­ють живий вміст своїх клі­тин. Частина їх­ніх клі­тин функціонує як ви­дільні струк­тури, накопичують і виді­ля­ють у навко­лиш­нє середовище різні про­дук­ти жит­тє­дія­ль­ності рослини (ефірні олії, смоли, цукри). Залежно від будови роз­різ­няють два основ­ні типи залозистих три­хом – залозисті во­лоски (довгі багато­клі­тинні трихоми, які за­вершуються однією або не­великою кі­ль­кістю видільних клі­тин) і за­лозки (три­хо­ми на короткій ніжці, що не­суть бага­то­клітинну секреторну го­лів­ку).

Прості одноклітинні волоски трапля­ються в епідермі багатьох рослин. Вони найчастіше відо­крем­лені від інших клітин поперечною перетинкою. Клі­тина во­лос­ка нетривалий час залиша­ється живою, після чого її про­топласт відми­рає, а утворена порожнина заповнюється по­вітрям. Во­лос­ки часто утво­рю­ють повстистий покрив на стеблах і листках, який надає їм білого або сіруватого забарвлення. Та­кий пок­рив відбиває со­нячні про­мені, створює сприят­ли­вий мікро­клімат поблизу лист­кових плас­ти­­нок, тим самим захищає рослину від пе­ре­­грі­ву та змен­шує транспірацію.

Волос­ки можуть вкри­ва­ти лис­ток не тільки з верхнього, а й з нижнього бо­ку, де роз­т­а­шо­­вані продихи. На стеблах во­лос­­ки роз­міщуються в певно­му поряд­ку, на­при­к­лад, у губоцві­тих – на ниж­ній час­ти­ні стеб­ла. Форма трихом у різ­них рос­лин різно­ма­нітна, але є сталою і типовою для відповідних видів, ро­дів і навіть ро­дин. Тому ознаки бу­до­ви трихом, їх роз­та­­шу­вання використовують у систематиці рос­лин і у фар­мацевтичній практиці.

У деяких рослин (бавовник, тополя та ін.) волоски утворюються на по­кри­вах на­сіння. За допомогою цих во­лосків насіння розноситься вітром. У ба­вов­нику трихоми значної довжини (10-60 мм) і скла­даються пе­реважно з целюлозних воло­кон. Вони використовуються в тексти­ль­ній промис­ловості для виготовлення тка­нин, як си­ро­вина для добування целю­ло­зи, а в меди­цині – як перев’язочний мате­ріал. Серед інших рослин (капус­тя­ні, шор­ст­­колис­ті, кро­­пивові тощо) є представники, оболон­ки волос­ків яких просочені вап­ном або крем­не­земом. Такі во­лос­ки стають ду­же жорсткими і захищають рос­ли­ну від пої­дання твари­нами.

Багатоклітинні розгалужені волоски властиві таким росли­нам, як ди­­­вина, яб­луня, ка­нат­ник, майже всім пред­став­ни­кам родини губо­цві­тих та ін. Во­ни, як і прості волоски, утворюють повстистий шар на лист­ках і стеб­лах, який захи­щає рос­лину від перегрі­вання та надмірного ви­паровування. Багатоклітинні волоски мо­жуть бути за будовою одно­рядними (кар­топля); кущистими (платан, дивина); ма­сив­ними, які складаються з багатьох нит­ко­подібних волосків (бего­нії, деякі губо­ц­ві­ті).

Залозисті волоски також є багато­клі­тинними трихомами різноманітної форми. Вони утворюються у предс­тав­­ни­­ків коно­п­левих, первоцвітих, геранієвих, айстро­вих тощо і склада­ються з ніжки та округ­лої голівки. Клі­тини зало­зис­тих во­лосків із функціонуючим протопластом, мають велике ядро. У них утворюються ефірні олії та смоли, які виді­ляю­ться у простір між обо­лонкою та кутикулою, причому кутикула розтяг­у­є­ться і тріс­­кається. Інко­ли ку­тикула реге­нерує, після чо­го у во­лос­ку знову нагромаджується секрет. Ін­ко­ли воло­сок дегенерує вже після одного ак­ту екс­креції. Залозисті волоски завдяки ефір­ним оліям, які виділяються ними і ма­ють специфіч­ний запах, захищають рос­ли­ни від пої­дання тваринами. За допомогою ін­ших ефірних олій залозисті во­лос­ки при­ваб­лю­ють комах, які здійснюють пере­хресне за­пи­лення.

Жалкі волоски подібні до тонкої капі­ляр­ної тру­боч­ки, просякнутої кальцію кар­бона­том на нижньому кінці та крем­не­зе­мом на вер­хньому. При основі вони ма­ють групу клітин та спеціалізований апа­рат для звільнення жалючої речовини. Ниж­ній пухирцеподібний кінець трубки зану­ре­ний у клітини епі­дерми. На вер­хньому кінці трубки є голівка, яка зла­мується при до­ти­ку волоска до бу­дь-якого предмета. Після відламу­вання голів­ки за­ли­шається го­стрий край, який, як голка, проколює шкі­ру людини або тварини, а вміст труб­ки впорскується в шкі­ру і спри­чиняє її под­раз­нення. Таку будо­ву мають жалкі во­лос­ки кропиви. Жал­кий сік кропиви містить му­ра­шину кислоту, гістамін та інші речо­ви­ни. Жалкі волоски також виконують за­хисну функцію.

Шипи, або емергенци, – вирости епі­дерми та клі­тин глибшого шару, розта­шо­ва­ного під епідер­мою, їх на­зи­вають клі­ти­­нами субепідерміальної тканини. Ши­пи – це здере­в’янілі утворення, гачкуваті або за­гос­трені, які вико­ну­ють за­хисну функ­цію, інколи сприяють по­ши­рен­ню плодів та насіння. Вони властиві сте­блам шип­шини, малини, плодам ри­цини, каш­та­ну, дурману та ін. Емер­­генци зазвичай розта­шовані на органах безладно.

При відокрем­ленні шипів від ор­га­на во­ни відді­ля­ються разом з епідермою, не пош­коджують внут­­ріш­ніх тканин. Їх слід відріз­няти від ко­лю­чок, які ут­во­рю­ють­ся як результат ме­таморфозів вегета­тив­­них ор­га­нів (у глоду, дикої груші, ди­кої яблу­ні). Колючки мож­на відокремити від ор­га­нів рослини, але при цьому пош­­коджуються внутрішні тка­нини.