Склереїди

Склереїди (від грец. „склерос” – твер­дий), або кам’янисті клітини, трапляю­ть­­ся в різних частинах рос­ли­ни, але най­час­тіше вия­ви­ти їх можна в корі, флоемі серед тканин плодів, де вони розміщені по­одиноко або у вигляді скуп­чень. Скле­реї­ди різної форми: округлої, ци­лін­­­дрич­­ної, багатокутної, видовженої, розгалу­же­ної то­­що, але здебільшого паренхімного ти­пу.

Стінки кам’янистих клі­тин зазвичай склерифіковані, ша­руваті, з добре по­міт­ни­ми, часто розгалуженими поро­вими ка­на­ла­ми. Таке знач­не здерев’яніння стінок зумовлює від­ми­рання живого вмісту клі­тин. Усередині таких клітин утворюються порож­ни­ни, які заповнюються повітрям або за­лиш­ками мертвого про­топласта. В оболонці склереїд мо­жуть бути як прості, так і розгалужені пори.

Із склереїд складаються дерев’янисті оплодні горіха грецького, ліщини, жолу­дя, оплодень кістя­нок абри­ко­са, вишні, сли­ви. Часто трапляються ка­м’я­нисті кліти­ни у плодах груші, айви та ін. Зав­дяки наяв­ності у пло­дах цих клітин значно погір­шу­­ю­ться їхні смакові властивості.

Склереїди в органах рослин можуть роз­ташовуватися групами, бувають і поо­ди­нокими. В останньому ви­пад­ку їх на­зи­ва­ють ідіобластами. Ідіобласти – великі клітини витягнутої форми, які найчастіше містяться в лист­ках деяких рослин (ка­ме­лія, чай, маслина).

Залежно від форми клітин склереїди поділяють на такі три основні групи: бра­хі­склереїди, остео­склереїди і ас­тро­скле­реї­ди.

Брахісклереїди округлої фор­ми, містя­ться в лубі берези, дуба, гра­ба, смереки та ін­ших рослин, крім того, у пло­доніжках яб­лунь, в обо­лон­ці плодів го­рі­ха, ліщини, дуба, в м’якуші пло­­­дів ай­ви, груші та ін. Во­ни є й у підземних па­го­нах: у ко­рі ко­ре­ня хріну, в бульбах жоржини та ін. Остеосклереїди – довго­цилін­дрич­ної або призматичної форми, з розши­рен­ням, що нагадує зчле­новані голівки кісток на од­но­му кін­ці. Властиві листкам дея­ких дво­до­льних рослин, нап­рик­лад, чаю, бе­гонії, плю­ща. Астро­скле­реї­ди за формою зірк­о­по­дібні, роз­га­лу­же­ні, дея­кі з них загос­тре­ні. Трапляються в лис­тках ка­мелії, лата­т­тя.

Хоча остаточно роль склереїд у скла­ді деяких органів не з’ясована, вважають, що вони виконують ро­ль опо­­р­­­них клі­­тин, а також захищають частини рослин від поїдання тваринами.

Під час зберігання пло­дів відбу­ва­є­ть­ся роз­де­рев’я­ніння оболонки склереїд, ліг­нін у них частково руй­нує­­ться, плоди стають м’я­кіши­ми і при­дат­ни­ми для споживання. Форма склереїд є важливою діагнос­тич­ною ознакою при мікроско­пічному дос­лід­женні лікарської сировини – кори, лист­ків, кореневищ, бульб тощо.

Провідні тканини

Провідні тканини, якими рухаються ре­човини різного призначення, утво­рили­ся внаслідок переходу рослин до жит­тя на суші. Рослина поділена на грунтову і по­віт­ряну сферу життєдіяльності. У зв’язку з цим утво­рилися два типи провідних тка­нин, які забезпечили ефективне пересу­ван­ня речовин у двох протилежних нап­рям­ках. Висхідна течія (вода з розчиненими в ній мінеральними речовинами) йде з ко­реня по стеблу в лист­ки про­від­ни­ми еле­мен­тами ксилеми, а низхідна (синтезовані листком органічні сполуки) – провідними еле­мен­­та­ми флоеми.

Флоема і ксилема є складними тка­ни­на­ми, до складу яких входять: про­від­ні еле­менти, паренхімні клітини, меха­ніч­ні еле­мен­ти. Головними елементами у складі флое­ми і ксилеми є провідні, а інші ви­ко­нують допоміжні функції, насам­пе­ред, за­па­саючу і механічну. У тілі рослин ксиле­ма і флоема утворюють безперервну, роз­га­­лу­жену, замкнуту систе­му, яка забез­пе­чує зв’язок всіх органів і тканин. Провідні тканини в корені та стеблі роз­та­шовані в їхньому центрі, утворюють центральний осьовий циліндр, або стелу. У листках во­ни знаходяться в жилках, у квітках – у виг­ляді про­відних пучків у центрі квіт­ко­ні­жок, тичинкових ниток і маточок.

Залежно від походження ксилема і флоема бувають первинними (диферен­ці­ю­­­ються з клітин прокамбію) і вто­рин­ними (ви­ни­­кають із камбію). Під час диферен­цію­вання провідних тканин в онтогенезі спо­чатку вини­ка­ють прото­кси­лема і про­то­флоема, а пізніше – метаксилема і ме­тафлоема. Протоелементи обох тканин ма­ють більш примітивну бу­до­ву і, як прави­ло, функціонують недовго. Вторинні кси­ле­ма і флоема містять тільки мета­еле­мен­ти.

У рослин різних систематичних груп провідна система розвинена неоднаково. Утво­рення спеціалі­зо­ваних провід­них тка­нин спостерігається вже в мохів, але висо­кий рівень їхнього розвитку відбува­ється в рослин, ди­фе­ренційованих на органи (ко­­рінь, сте­б­ло, листки), такі рослини нази­ва­ються су­дин­ними (хвощі, плауни, па­по­роті, голонасінні, квітко­ві). Найбільш ви­со­кого рівня розвитку провідні тканини до­сягають у покритонасінних рослин.