Анатомічна будова кореня однодольних рослин

В однодольних головний корінь збе­рі­гається недов­го, в цих рослин від стебла відростають до­дат­ко­ві коре­ні. На попе­реч­ному перерізі цих коре­нів розміщений зовнішній шар клітин – епіб­ле­ма з ко­ре­не­вими во­лос­ками. За епіб­лемою роз­­ташо­ва­на первинна кора, яка може виконувати за­па­саючу та вентиляційну функ­ції. За­кін­чує­ть­ся первинна ко­ра шаром клітин ендо­дерми, що відо­крем­люють пер­винну кору від центрального ци­лін­дра. В ендо­дермі одно­до­ль­них рослин залиша­ються про­пус­кні клітини з не­по­тов­щеними стін­ками.

Центральний циліндр містить парен­хі­му та провідні тканини. Про­від­на ткани­на кореня одно­до­льних є про­­­­­дов­женням провідної тканини стебла і представлена у вигляді закритого су­динно-волок­нис­то­го пучка. Твір­ної тка­нини в таких пучках ко­реня немає, через це ко­рінь в однодоль­них одно­річ­них рослин зберігає пер­винну будову впродовж всього жит­тя, не набу­ва­є вторин­них змін.

Корені багаторічних однодольних (пів­ни­ки, лі­лій­ні) поступово змінюють свою анатомічну структуру. Клі­ти­ни пер­винної кори в цих рослин, які ви­ко­нують функ­цію покривної тканини, корковіють або де­ре­в’я­ні­ють. У зоні, де зовніш­ні клітини первинної кори формують корок, кореневі волоски відмирають. У ко­ренях багаторіч­них однодольних рослин фелоген у пер­вин­­ній корі не утво­рюється, тому вона збе­­рі­гає­ться, клітинні обо­лон­ки цього шару склерифікуються і потов­щую­ть­ся.

Деякі зміни в корені внаслідок його розвитку зазнає ендодерма: радіаль­ні та тан­гентальні стінки клітин­них оболо­нок по­тов­щую­ть­ся, утворюючи масивне кільце, яке відо­крем­­лює цент­ра­ль­ний циліндр від первинної ко­ри. У судинно-волокнистих пуч­ках однодольних відсут­ній камбій, то­му їхній корінь до вторинної будови не пе­ре­ходить. Цен­тральний циліндр зали­ша­є­ться без змін, у ньому збе­рігається пер­вин­на бу­до­ва з поліар­хним за­кри­­тим ра­ді­альним провідним пучком.

Анатомічна будова кореня багаторічних однодольних рослин

У процесі життєдіяльності корені ба­га­торічних однодольних рослин (юка, дра­цена, різні види пальм) заз­нають пев­них змін у внутрішній бу­до­ві. У таких орга­ніз­мів корок виникає не з фелогену, а з клі­тин первинної ко­ри, які, ви­ко­нуючи функ­цію по­крив­ної тканини, поступово корко­віють або дерев’яніють. У тій частині ко­ре­ня, де починається скор­ковіння клітин первинної кори, кореневі волоски відми­ра­ють.

В ендодермі радіальні та внутрішня тангентальна стінки клітинних оболонок потовщуються, утворють масивне кіль­це, яке відокремлює центральний циліндр від первинної кори. Оскільки в судинно-во­локнистих пучках кореня камбію немає, цей орган в однодольних до вторинної бу­дови не переходить. Суттєвих змін у бу­до­ві центрального ци­лідру не відбуває­ть­ся, він продовжує зберігати первинну бу­дову з поліархним закритим радіальним провідним пуч­ком.

Вторинна анатомічна будова кореня дводольних та голонасінних рослин

У дводольних та голонасінних рос­лин первин­на будова кореня через деякий час починає замінюватися на вто­ринну. Від­­бу­вається це у вер­х­ній частині всисної та про­відної зон кореня. Важливу роль у пе­ре­ході до вто­рин­ної будови відіграє про­­камбій, який зберіга­єть­ся під групами клі­тин первинної флоеми в радіальному су­дин­­но-волок­нис­тому пучку. Прокамбій пе­ре­творюється на камбій, який закладає­ть­ся у вигляді дуги між пер­вин­­ними ксиле­мою і флоемою. Камбій формує вто­рин­ну ксилему і вторинну флоему, внас­лі­док чо­го виникають відкриті ко­ла­те­ральні про­від­ні пучки.

Оскільки ксилему камбій відкладає знач­­но енергійні­ше, ніж флоему, він пос­ту­по­во вигинається на­зовні. Утворені з камбію вторинні тканини відтісняють пер­винну флое­­му до периферії кореня, а пер­винна кси­лема у вигляді радіально розта­шо­ваних судин зберігається в його цен­тра­льній час­тині. У корені вторинної бу­до­ви до­зовні камбій відкладає вторинну фло­е­му – луб, а до центру – вторинну ксилему – де­ре­вину. Після формування вторинних коре­не­вих струк­тур первинна флоема руйну­є­ть­ся і зникає, а первинна ксилема зали­шає­ться в центрі кореня.

Вторинна флоема, крім ситоподіб­них трубок, містить незначну кількість тон­ко­­стінних вторинних луб’я­них воло­кон. У вторинній флоемі добре розви­нена запа­саю­ча паренхіма, в ній знаходяться ши­ро­кі вто­ринні лу­б’яні промені. Вторинна кси­лема містить су­дини, механічну тканину ліб­ри­форм, запасаючу паренхіму, а та­кож вторинні деревні про­мені. У кореневій кси­лемі судини більші й оболонки їх тонші, ніж у судин стебла. Разом із цим у вто­рин­ній ксилемі кореня, порівняно із стеб­лом, є менше волокон і значно розвинута паренхімна тка­ни­на. Шари деревини в ко­ре­ні знач­но вужчі, ніж у стеблі, межа між її річними кільцями не є чіткою. Тили в ко­рені утворюються дуже рідко, лібри­форм представлений у незначній кількос­ті, ядро деревини виражено слабо.

Корінь вторинної будови вкритий пе­ри­дермою – покривною тканиною, яка мо­­же утворюватися не тільки як про­дукт діяль­нос­ті фелогену (коркового камбію), що ви­никає з перициклу, а й шля­хом окорко­він­ня клітин пер­вин­ної кори і ендо­дер­ми. Зав­дяки цьому первинна кора ізо­лю­ється від центрального циліндра, від­ми­рає і від­па­дає. Сочевички в пери­дермі кореня мають таку саму будову, як і на стеблі, але вони значно більші за роз­мі­рами через те, що існують в ото­ченні бі­льш вологого і менш насиченого повітрям суб­страту. Кірка, як пра­ви­ло, в корені від­сут­ня, за винят­ком випадків, коли він з тих чи інших причин опиняється на по­вер­хні грунту.

Вторинна кора кореня має меншу тов­щину, ніж у стеблі, оскільки в умовах грун­ту зовнішні клі­­­тини кори внаслідок активної діяльності мікрофлори швидко відмира­ють. У вторинній корі кореня є багато велико­клі­тин­ної луб’яної парен­хі­ми, де відкла­да­ю­ть­ся запаси поживних речовин. В її клітинах містяться зерна крохмалю, алей­ро­нові зерна, краплини олії, кристали, ві­та­міни, алкалоїди, глікозиди, смоли, кау­чук тощо. Ба­га­то запасних речовин може відкладатися також у ксилемі кореня, що викликає його розростання (морк­ва, редь­ка, петрушка та ін.).

У деяких трав’янистих дводольних рос­лин вторинна будова кореня може бути пучкового типу, а в де­рев­них і окре­мих трав’янистих дводольних – безпучкового. Пучкова будова кореня виникає, коли між­пучковий кам­бій, який утво­рив­ся над про­менями первинної ксилеми, формує па­рен­хіму серцевинних променів, а пучко­вий камбій, що знахо­ди­ть-ся під флоемою, – вторинні ксилему і флоему у складі ко­ла­терального або бікола­тера­ль­но­го судин­но-волокнистого пучка. Якщо корінь во­ло­­діє безпучковою будовою, кільце камбію утво­рює суціль­ні кільця ксилеми і флое­ми.

Таким чином, при вторинній будові корінь у центрі містить первинну кси­ле­му, від проме­нів якої роз­по­чи­наю­ться ра­діальні промені – ділянки тон­ко­стінної жи­­вої паренхіми. З радіальними про­ме­ня­ми чергуються ши­ро­кі ділянки вторинної кси­ле­ми, що складаються з великих судин та дрібноклітинної де­рев­ної парен­хіми. Во­ни оточені камбіаль­ною зо­ною, яка утво­рена дрібними тонкостін­ними клі­тинами, розміщеними пра­вильними ра­діа­льними ря­­да­ми. Назовні від кам­біаль­ної зони, навп­ро­ти кожної ді­лян­ки вторинної ксилеми, містяться вто­рин­на флое­ма, основна па­рен­хіма і еле­мен­ти покривної ткани­ни.

Важливими діагностичними ознаками анатомічної будови кореня, що відрізняє його від стебла, є наявність у цен­т­рі цього підземного органа первинної ксилеми у вигляді зірочки з двома-п’ятьма про­ме­ня­ми, а також повна від­сутність або незнач­ний розвиток серцевини. Крім цього, в ко­рені, порівняно із стеблом, мало меха­ніч­ної тканини, при його вторинній будові від­сутня первинна кора, річні кільця тон­ші й виражені нечітко.