Метаморфози коренів

Коренеплоди. Особливу групу таких коренів становлять так звані коренепло­ди. Вони являють собою соко­ви­ті потовщені корені ріповидної, веретеновидної, бу­ль­бо­вид­ної або стри­ж­невої форми.

Сформований коренеплід складається з трьох морфологічних частин: головки, шийки і власне кореня. Головка ста­новить верхню частину, від якої відростають ро­зеточні листки. Вона стеблового походження, утворюється з над­сім'ядольного коліна (епікотиля). Шийка, яка розміщується безпосередньо під головкою, теж формується з стебла – підсім'ядольного і надсім'ядольного коліна або їх частин. Нижня частина шийки може утворювати додаткові корені. Власне корінь становить нижню частину коренеплода. Він розвивається з головного кореня проростка; з боків утво­рює вели­ку кількість відгалужень, які виконують функцію живлення.

Коренеплоди утворюються здебільшого у дворічників на першому році життя. На другий рік з них розвиваються квітоносні пагони. Багато рослин з коренепло­дами культивують як харчові, кормові або технічні, наприклад, моркву, петрушку, буряк, цикорій та ін.

Кореневі бульби. На бічних і додаткових коренях деяких рослин утворюються потовщення, випов­нені запасними речовинами. Називають їх кореневими бульбами, або шишками. Часто на них закладаються додаткові бруньки і тоді вони слугують також органами вегетативного розмноження. Кореневі бульби утворюються в жоржин, пшінки, зозу­линців, любки дво­листої та деяких інших. У тропічної рослини батата вони дося­гають великих розмірів і важать до 30 кг. У фор­му­ван­ні кореневих бульб, як і в корене­пло­дів, також можуть брати певну участь інші орга­ни. У пшінки і зозулинців вони по­чи­нають розвиватися з стеблових бруньок, що утворюють зачатки додатко­вих ко­ренів, які далі вже розростаються в бульби.

Втягуючі корені. У багатьох трав'янистих дворічників і багаторічників утворюються втягуючі ко­рені, які мають здатність вкоро­чу-ва­тися і втягувати під землю цибулини, бульби, кореневища або притискати до землі розетки листків. Впізнати втя­гу­ю­чі корені мож­на по поперечних зморшках. Механізм скорочення коренів у різних видів не­од­на­ковий: за рахунок роз­тя­гування паренхімних клітин у поперечному напрямку під впливом тургору, зменшення клітин внаслідок спожи­ван­ня запасних речовин тощо.

Корені вегетативного розмножен­ня. Такі корені зустрічаються в багатьох рослин: з дерев­них, наприклад, в оси­ки, вільхи, вишні, сливи; з чагарникових – у терена, малини, бузку; з трав’янистих – у молочаїв, осоту, берізки польо­вої, льонку, хрону та ін. На таких коренях закладаються додаткові бруньки, з яких виростають надземні пагони, так звані кореневі паростки. Утворюються бруньки переважно на горизонтальних коренях, закладаючись найчастіше ен­до­генно, як і біч­ні корені. Кореневі паростки спочатку живляться за рахунок мате­ринської рослини, але пізніше зв'я­зок з нею втра­чає­ть­ся і рослина стає самостійною. Здатність деяких бур'янових рослин утво­рю­вати кореневі паростки утруднює з ними боротьбу. Морфологічно корені ве­ге­та­тивного розмноження відрізняються від звичайних коренів живлен­ня поси­ле­ним рос­том у довжину і товщину за рахунок асимілятів, які надходять від кореневих па­ростків.

Опорні корені. Додаткові корені нерідко виконують спеціаль­ні опорні функції, надаючи пагону більшої стійкос­ті. З наших рослин такі корені розвиваються на нижніх вузлах стебла кукурудзи. У тро­пічних мангрових дерев, які зростають в му­листих морських лагунах та гирлах рік, від стовбура і гілок ростуть косо вниз ходульні ко­рені. При тон­ко­му стовбурі вони підтримують велику крону. Схожу фун­к­цію підпорок і живлення виконують додаткові повітряні ко­рені у монстери (філо­дендрона), яку розводять у кімнатах. У індійського баніана з роду фікусів повітряні опорні ко­ре­ні утворюються з гілок у великій кількості, досягаючи при цьому значної товщини. Вони підтри­мують і живлять величезну крону, яка може вкривати грунт на площі до тисячі квадратних метрів і більше. Ростуть вони прямовісно, тому їх нази­вають стовбовидними. У деяких лазячих ліан, як у парково­го плюща, деяких фіку­сів, крім різних стеб­ло­вих і листових причіпок, розвиваються також додаткові коре­ні-причіпки, за допомогою яких вони прикріплюються до стовбурів дерев, скель, стін тощо. До групи опорних коренів належать і так звані дошковидні корені деяких де­рев во­ло­гих тропічних лісів. Такі корені відростають від нижньої частини стовбу­ра косо вниз у вигляді плескатих переділок, досягаючи 1-3 метри заввишки.

Асиміляційні корені. У багатьох тропічних орхідей-епіфітів, які зростають на стов­­­бурах інших дерев подібно до ли­шайників, утво­рюються плоскі стрічковидні корені. Нижня сторона цих коренів вкри­та волосками і поглинає воду з розчиненими со­ля­ми, а верхня має зелений колір і виконує функції фотосинтезу. Зелені асимі­ля­ційні коре­ні має і во­дяний горіх. Ці корені формуються на підсім'ядольному колі­ні у вигляді занурених у воду ниток.

Дихальні корені. У деяких мангрових дерев і болотяних ки­парисів, які зростають на ґрунтах, збіднених на ки­сень, з підземних коренів відростають вертикально вгору і виставляються верхівками з ґрунту або води корені-пнев­ма­тофори (від грец. "пнев­ма" – дихання, "форос" – несу). У них тонка кора, вели­кі сочевички й деякі ін­ші прис­то-су-ван­ня, що полегшують газообмін.

У багатьох тропічних епіфітів утворюються корені, які звисають у повітрі, вико­нуючи функцію поглинання води з атмосферних опадів. З поверхні вони вкриті ша­ра­ми мертвих клітин з спіральними потов­щеннями і порами.