- •1. Первіснообщинний лад на території України.
- •2. Скіфо-сарматський період.
- •3. Східні слов’яни в Ітис. До н.Є.
- •4. Передумови створення східнослов’янської держави. Політика перших київських князів.
- •5.Спільні риси та особливості правління перших київських князів.
- •6. Запровадження християнства. Значення цієї події для Русі.
- •7. Причини феодальної роздробленості Київської Русі.
- •8. Монголо-татарська навала та її вплив на соціально-економічний та політичний розвиток Русі.
- •10.Українські землі у складі Великого князівства Литовського.
- •9. Галицько-Волинське князівство кінця хііі - поч. Хіv ст.
- •11. Люблінська унія (1569 г.) Україна у складі Речі Посполитої.
- •12. Виникнення українського козацтва і Запорозької Січі
- •13. Козацько-селянські війни в Украине наприкінці хvi – в 30-і роки хviі ст. Та їх наслідки.
- •14.Причини, характер та рушійні сили Визвольної війни укр.Народу під проводом б.Хмельницького.
- •16. Вплив російсько-українського договору 1654 р. На подальший соціально-економічний та політичний розвиток України.
- •17.Пошук альтернатив історичного розвитку України в добу Руїни.
- •18. Суперечності політики гетьмана і.Мазепи.
- •19. «Конституція» Пилипа Орлика як спроба створення української правової держави.
- •20.Характеристика Гетьманщини 18 ст.
- •21.Причини та етапи ліквідації царським урядом залишків української державності у другій половині 18 ст.
- •22. Гайдамацький та опришківський рухи на Правобережній Україні середини й другої половини 18 ст.
- •23. Причини та зміс національного відродження в Україні першої половини 19 ст.
- •24.Виникнення та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства
- •25.Соціально-економічне та політичне становище на Західній Україні першої половини 19 ст.
- •26.Скасування кріпосництва в Росії та його особливості й наслідки в Україні.
- •27. Особливості розвитку промисловості в Україні наприкінці 19 ст.
- •28.Національні рухи в Україні другої половини 19 – на початку 20 ст.
- •29. Виникнення політичних партій в Україні на початку 20 ст.
- •30. Діяльність українських думських громад в 1 і 2 Державних думах російської імперії.
- •31.Особливості проведення аграрної політики п.Столипіна в Україні та її наслідки.
- •32.Україна в роки Першої світової війни.
- •33.Створення Української Центральної Ради, її лідери та політична програма.
- •34. Унр і Брестський мир. Причини та наслідки радянсько-української війни.
- •35. Внутрішня і зовнішня політика Української держави гетьмана п.Скоропадського.
- •41. Радянська політика колективізації на селі. Причини та наслідки голодомору 1932-1933 рр.
- •42. Сталінська індустріалізація України та її наслідки.
- •43.Сталінський терор в Україні 30-х років 20 ст. «Розстріляне відродження»
- •44. Україна в геополітичних планах фашистської Німеччини напередодні Другої світової війни.
- •45.Мета та зміст політики «радянізації» західноукраїнських земель напередодні Другої світової війни.
- •46. Німецька окупаційна політика в Україні у 1941-1944 рр.
- •47.Радянський та повстанський визвольні рухи під час Другої світової війни.
- •48.Економічне та політичне становище в Україні після Другої світової війни.
- •49.Сталінські репресії в Україні після Другої Світової війни.
- •50. Особливості процесів десталінізації в Україні за часів хрущовської відлиги.
- •51. Характер дисидентських рухів в Україні 60-80-х років 20 ст.
- •52.Причини застійних явищ в соціально-економічному і політичному житті України 70-80-х років 20 ст.
- •53.Обставини проголошення незалежності України у 1991 році.
- •54. Державотворчі процеси в умовах розбудови незалежної України.
- •55.Соціально-економічні проблеми становлення незалежної України.
- •56.Державна символіка незалежної України та її історичне походження.
- •57. Становлення та утвердження принципів зовнішньої політики незалежної України.
- •58. Становлення і розвиток митної служби Укр. В умовах незалежності.
- •60. Східна та західна діаспора.
21.Причини та етапи ліквідації царським урядом залишків української державності у другій половині 18 ст.
Катерина II завершила справу, що її почав на Україні Петро 1. Німкеня, котра стала членом династії Романових через шлюб, вона була відданою прибічницею русифікації й централізації. Як і багато інших правителів доби освіченого абсолютизму, Катерина була переконана, що найбільш розумним і ефективним є уряд, заснований на абсолютистських Отож імператриця вибрала на посаду генерал-губернатора Лівобережжя людину розумну — видатного російського полководця й політика Петра Румянцева.
Виконувати свої функції Румянцеву допомагала друга Малоросійська колегія, що складалася з чотирьох російських урядовців та чотирьох довірених представни- ків старшини.
Після російсько-турецької війни 1768—1775 рр. Румянцев удається до рішучих кроків. Перший удар він спрямовує проти Запорозької Січі, яку в 1775 р. було зруйновано несподіваним нападом російських військ. До самої Гетьманщини черга дійшла в 1781 р., коли у зв'язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його традиційні 10 полків. Натомість засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. За територією та організацією вони були ідентичні решті з ЗО губерній імперії. Одночасно українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалужен- нями імперської бюрократичної системи. Потім скасували й славетні козацькі полки. У 1783 р. їх замінили на регулярні уланські, до яких на шестирічний строк набирали селян і неукраїнців. Відтак перестало існувати окреме козацьке військо. Всупереч тому, що стверджувала царська пропаганда, поширення на Лівобережжя російської імперської системи не полегшило, а ще більше погіршило долю україн- ських селян. У 1783 р. їх позбавили права лишати своїх панів — саме так, як де колись зробили з російськими селянами. Інакше кажучи, тепер лівобережне селянство ставало юридичне закріпаченим.
Зате українська знать від цих змін виграла. Селяни нарешті потрапили під її цілковиту владу. В 1785 р. за «Жалуваною грамотою дворянству», виданою Катериною II, знать звільнялася від усякої військової служби для уряду, зрівнявшись у правах із російським дворянством. Із цих причин верхівка колишньої Гетьманщини без будь-якого ремствування погодилася з ліквідацією автономії. Траплялися лише поодинокі випадки протесту: так, у 1791 р. Василь Капніст спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії в намаганнях відновити Гетьманщину. Але таких дій було недостатньо, щоб запобігти поглиненню Козацької України Російською імперією.
22. Гайдамацький та опришківський рухи на Правобережній Україні середини й другої половини 18 ст.
Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. Повстанці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російськими зусиллями. Петро І пожертвував інтересам населення Правобережжя, щоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. За його наказом участь у боротьбі з повстанцями взяли лівобережні полки І. Мазепи.
Гайдамацьций рух.
У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків. Серед гайдамаків були переважно селяни втікачі, найбідніша частина населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У другій пол. ХVІІІ ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив – запорозький козак, син селянина-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням.
Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності.
Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, допоміг Польщі у його придушенні.
Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам’яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу.
Тактика: грабували панські маєтки,знищували шляхту й католицьке духовенство,єврейських лихварів та орендарів. Награбоване добро ділили між собою та роздавали селянам.
Гайдамацький рух призвів до ліквідації Речі Посполитої.
Рух опришків.
У західноукраїнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) соціальний протест проявився в русі опришків. Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш – 1738 по 1745. Його порівнюють з Робін Гудом, бо грабуючи багатих, все награбоване добро роздавав бідним.
Після смерті О. Довбуша загони опришків очолювали Василь Баюрак, Мирон Штола. Рух опришків був придушений австрійським урядом лише у першій пол. ХІХ ст.
Тактика та ж сама,що й в гайдамаків.
Гайдамацький та опришківський рухи стали яскравою сторінкою національно-визвольної боротьби українського народу. Вони послаблювали позиції польської влади на українських землях і мали народну підтримку.
