46. Німецька окупаційна політика в Україні у 1941-1944 рр.

Близько 550 тис. українців Лемківщини та Холмщини, що на східних окраїнах Польщі, ввійшли до німецької окупаційної зони. Оточені поляками та ізольовані від центрів української діяльності, мешканці цих регіонів були найвідсталішими серед усіх українців в економічному, культурному й політичному відношенні. Проте між 1939 і 1940 рр., рятуючись від переслідувань більшовиків, сюди втекло з Галичини 20—ЗО тис. українських політичних біженців.

Генерал-губернатор Ганс Франк отримав спеціальний наказ Гітлера вважати цю територію німецькою колонією й надати її населенню лише мінімальні права.

Незабаром після приходу німців для задоволення основних економічних та освітніх потреб українського населення Генерального губернаторства виникли десятки комітетів самодопомоги, до складу яких уходили переважно члени чи прихильники ОУН, що втекли з Галичини. Навесні 1940 р. з мовчазної згоди Франк ці комітети утворили в Кракові координаційний орган під назвою Український Центральний Комітет, обравши його головою відомого географа Володимира Кубійовича. УЦК являв собою український заклад соціального забезпечення, обов'язки якого полягали в нагляді за хворими, літніми людьми, безпритульними дітьми, в організації громадської служби охорони здоров'я, освіти, у допомозі військовополоненим та в представництві інтересів українських робітників, котрі виряджалися до Німеччини. Німці з усією ясністю дали зрозуміти, що УЦК не матиме ніяких політичних прерогатив.

Діяльність комітету не лише допомогла українцям компенсувати ті втрати, яких вони зазнали за років польського гноблення, а й часто полегшувала тяжкі випробування війни та німецької окупації. Після нападу німців на СРСР та включення Галичини до складу Генерального губернаторства УЦК поширив діяльність і на Галичину. Протягом усієї війни це була єдина організація, що могла, хоч і дуже обмеженою мірою, боронити соціально-економічні інтереси українців у Генеральному губернаторстві.

47.Радянський та повстанський визвольні рухи під час Другої світової війни.

Українська повстанська армія (УПА)-військово-політичне формування, що діяло в Україні в 1942-1950-х рр..; у ході війни вела боротьбу як проти фашистської Німеччини, так і проти радянських військ.

Форми боротьби:

• створення органів місцевого самоврядування

• участь у створенні й діяльності української преси,культурно-освітніх закладів, через які поширювалися самостійницькі настрої

• створення підпільних,партизанських і регулярних військових структур

Особливості радянського партизанського руху 1943-1944 рр.

• активізація антифашистської боротьби на окупованих територіях у зв’язку з наступом радянських військ

• узгодження дій партизанів з операціями Червоної армії

• зростання чисельності партизанських загонів

• глибокі рейди в тил ворога з метою зірвати плани гітлерівців із перетворення України на «випалену пустелю»,визволення окремих районів тощо

• зміцнення зв’язків між керівним центром та окремими загонами (забезпечення партизан зброєю,продовольством,медикаментами з центру)