42. Сталінська індустріалізація України та її наслідки.

Індустріалізація – процес побудови великого машинного виробництва у всіх галузях господарства країни і особливо в промисловості. Це планомірний розвиток насамперед важкої промисловості, необхідної для перебудови всього господарства на базі передової машинної техніки, забезпечення панування державних форм господарювання, техніко-економічної незалежності та обороноздатності країни.

Причини індустріалізації: а) економічні – технологічне та економічне відставання СРСР від передових розвинутих країн; б) політичні – лідери комуністичної партії вважали, що партія повинна спиратися не на селянські маси, а на робітничий клас; в) стратегічні – партійне керівництво вважало за можливе побудову комунізму в одній окремо взятій країні.

Особливості індустріалізації: а) вкладання в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів; б) побудова в Україні в роки перших п’ятирічок більшості запланованих промислових об’єктів; в) нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; г) поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей; г) значне відставання модернізації легкої та харчової промисловості від важкої індустрії; д) вищі темпи витіснення приватного сектору в економіці України, ніж у СРСР загалом.

Наслідки індустріалізації:

• Позитивні: а) Україна пре успіла за виплавкою чавуну, за виробництвом сталі, за видобутком вугілля; б) посилився процес урбанізації; в) українізація міст; г) формуються національний український робітничий клас та інтелігенція.

• Негативні: а) ліквідація ринкових відносин; б) переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом товарів народного господарства; в) розширення та посилення індустріальних районів; г) формування командно-адміністративної одиниці; д) зниження життєвого рівня народу.

43.Сталінський терор в Україні 30-х років 20 ст. «Розстріляне відродження»

Індустріалізація й колективізація вели до дедалі більшого зосередження влади у Москві. На Україні це означало, що мрії, ілюзії та вже досягнуті успіхи в самоврядуванні, що характеризували сповнені надій 20-ті роки, були приреченими. Систематично знищуючи майже всі аспекти автономності, Сталін прагнув перетворити республіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. І кожний, хто ставав на його шляху, підлягав ліквідації.

На першому етапі наступу Сталіна проти потенційної опозиції на Україні основною мішенню стала стара українська інтелігенція, особливо та, що була пов'язана з національними урядами та небільшовицькими партіями 1917—1920 рр., а також видатні діячі культури й науки. ОДПУ, фаб- рикуючи «таємні антирадянські організації», застосовуючи фізичний і психологічний терор, змушувало своїх жертв визнавати своє членство в них на широко висвітлюваних у пресі показових процесах. У такий спосіб політична поліція виправдовувала покарання засуджених, дискредитуючи всіх, хто поділяв їхні погляди, й готуючи грунт до наступних арештів.

Уперше до цієї тактики на Україні вдалися у 1929—1930 рр., коли в належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників відокремити Україну від СРСР. Використавши й цей судовий процес для створення атмосфери підозріливості та небезпеки, радянські власті перейшли до широкого наступу на інтелектуальну еліту. Після процесу СВУ, під час якого називалися імена багатьох членів Академії, уряд увів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції й виганяти «буржуазних націоналістів». Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви. Звинувачені у співпраці з цією організацією, першоієрархи церкви були змушені скликати у січні 1930 р. собор і саморозпуститися. У 1933 р., коли ще не зринула перша хвиля репресій, Сталін розпочав нові. Тепер вони були спрямовані насамперед проти членів партії. Членів партії виключали в основному за «ідеологічні помилки й прорахунки», тобто за те, що вони насправді чи за підозрою не погоджувалися з політикою Сталіна. Виключення з партії звичайно вело до розстрілу чи заслання. В результаті терор став ознакою життя не лише широких мас, а й навіть комуністичної верхівки.

У Радянському Союзі в цілому апогей сталінських чисток настав у 1937—1938 рр. Незадоволення Сталіна українцями не викликало подиву. Українське село ніколи не підтримувало більшовиків, а в міру того як у міста — ці традиційні бази підтримки комуністів — вливалися мільйони селян, ставала реальною загроза перетворення їх на благодатний грунт для українського націоналізму та сепаратизму. Наміри Сталина очистити КП(б) У насамперед пояснювалися тим, що вона, на його думку, не проявила себе належним чином під час колективізації. Вирішивши зробити комуністів України «козлами відпущення» за провали 1932—1933 рр., Сталін наказав піддати їх відкритій критиці. В результаті українські комуністи засуджувалися в передовицах «Правди» та резолюціях ЦК. за недостатню пильність і м'якотілість до куркулів та в проведенні зернозаготівель. Перед українськими комуністами стояла трагічна дилема. Опинившись між вимогами Сталіна, з одного боку, та страшною долею населення України — з іншого, вони були не в змозі ні задовольнити перших, ні допомогти останньому. Втративши прихильність Москви й не маючи підтримки народу, КП(б)У стала безпорадною.

Оголошували шпигунами й заарештовували філософів, художників, редакторів. До сибірських таборів заслали навіть Матвія Яворського та його співпрацівників з Українського інституту марксизму-ленінізму, що розробляли марксистську історію України. Закрили експериментальний театр Курбаса «Березіль», а сам Курбас, як і драматург М. Куліш, також зникли у трудових таборах. Прославлені на весь світ фільми Довженка зняли з прокату, а самого кінорежисера змусили переїхати до Москви.

В результаті між січнем 1933 та січнем 1934 р. КП(б)У втратила близько 100 тис. членів. Централізація й стандартизація зайшли так далеко, що Сталін та його найближче оточення навіть обговорювали питання про те, щоб узагалі скасувати республіканську структуру Радянського Союзу.

Сталін любив поєднувати драконівську політику з незначними пропагандистськими поступками. Так, у 1934 р., коли йшла кампанія централізації, столицю України з Харкова було переведено до її традиційного центру — Києва.

30-ті роки 20 ст. в історій української культури називають «розстріляним відродженням»

«Розстріляне відродження» - це роки наступу сталінського режиму на всі сфери культурного життя України, коли під пресом терору опинилися науковці, освітяни,діячі сфери культури; в країні розгорталася боротьба проти «націоналістичних ухилів»; це був період, який пройшов під знаком жорстокого переслідування діячів нац..культури.

Жертви: д.яворницький (історик),м.хвильовий,л.курбас,м.бойчук,г.косинка,м.зеров,м.семенко…