Закон України «Про екологічну експертизу» (витяг)

Стаття 1. Екологічна експертиза в Україні.

Екологічна експертиза в Україні – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 5. Основні завдання екологічної експертизи.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1. визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2. організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;

3. встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4. оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів;

5. оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей;

6. підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Стаття 6. Основні принципи екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є:

1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища;

2. збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

3. наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

4. екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;

2. державне регулювання;

3. законність.

Стаття 7. Об’єкти екологічної експертизи

Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація із впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що Склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей.

Військові, оборонні та інші об’єкти, інформація про які є державною таємницею, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

Стаття 12. Форми екологічної експертизи.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи є обов’язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Стаття 14. Об’єкти державної екологічної експертизи.

Державній екологічній експертизі підлягають:

1) державні інвестиційні програми_, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

3. інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення;

3. проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів* що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і

використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

5) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров’ю людей.

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їх виконавчих комітетів, державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей.

Стаття 15. Спеціальні вимоги до документації на об’єкти державної екологічної експертизи.

В документації на об’єкти державної екологічної експертизи повинні передбачатися:

1. комплексна еколого-економічна оцінка впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів, здоров’я населення, оформлення у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні наслідки діяльності;

2. обґрунтування впровадження сучасних, досконалих нематеріало- і неенергоємних, мало- і безвідходних технологічних процесів;

3. забезпечення комплексної переробки, утилізації і ефективного використання відходів виробництва;

4. заходи щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефективної очистки всіх видів стічних вод, а також їх використання для технічних потреб без скидання цих вод у природні водотоки і водойми;

5. дієвість і досконалість передбачуваних заходів щодо охорони атмосферного повітря від забруднення;

6. забезпечення збереження, охорони і відтворення об'єктів рослинного і тваринного світу та природно-заповідного фонду;

7) забезпечення захисту населення і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних та біологічних факторів.

Документація, що подається на об'єкти державної екологічної експертизи, повинна бути у встановленому порядку погоджена з заінтересованими органами та містити оцінку можливих соціальних наслідків.

Замовники державної екологічної експертизи зобов'язані підготувати Заяву про екологічні наслідки діяльності та матеріали, на яких вона ґрунтується.

Стаття 16. Громадська екологічна експертиза.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Стаття 39. Висновки державної екологічної експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об’єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

П ро стан та перспективи розвитку екологічного законодавства України

За 15 років незалежності в Україні створена розгалужена система екологічного законодавства. Вершиною його піраміди є екологічні імперативи Конституції України. Далі йде комплексний Закон «Про охорону навколишнього природного середовища». Від нього відгалужуються закони природноресурсового характеру (Земельний, Водний, Лісовий кодекси, Кодекси України «Про надра», закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря») та закони спеціального призначення («Про екологічну експертизу», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про екологічний аудит», «Про відходи» тощо).

У даній галузі діють також сотні тисяч постанов Кабінету Міністрів та указів Президента України, актів міністерств та відомств, місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також значна кількість міжнародних договорів, ратифікованих Парламентом України, які є складовою частиною українського екологічного законодавства.

При всьому цьому наше екологічне законодавство не є досконалим. У ньому багато прогалин, декларацій, суперечностей, воно не забезпечене достатніми гарантіями реалізації. Якісні недоліки доповнюються низьким рівнем виконання чинного екологічного законодавства. Назрілою є потреба як у серйозному, системному вдосконаленні чинного екологічного законодавства, так і в підвищенні ефективності державного й громадського контролю за реалізацією екологічних приписів, підвищенні рівня екологічної культури й правосвідомості.

Магістральним напрямком удосконалення чинного екологічного законодавства ми вважаємо його подальшу кодифікацію на основі прийняття Екологічного кодексу України. Справа у тому, що діючий Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» було прийнято ще до проголошення незалежності України (на початку 1991 р.), і він вже істотно застарів.

Форма Екологічного кодексу відповідає світовим тенденціям у розвитку екологічного законодавства. Екологічні кодекси нещодавно прийняті у Швейцарії (1999 р.) і Франції (2000 р.), роботи з розробки проектів відповідних кодексів ведуться в Росії та Німеччині. Готується також Модельний екологічний кодекс держав-учасників Співдружності Незалежних Держав.

Підготовка проекту Екологічного кодексу України передбачена Основними напрямами державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки, затвердженими постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. та Рекомендаціями парламентських слухань з питань додержання екологічного законодавства, схвалених постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 р.

У зв’язку з цим в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України у 2004 р. було підготовлено і надіслано до Парламенту проект екологічного кодексу України. Зараз він потребує певного доопрацювання. Але в цілому пропонований Кодекс, на мій погляд, здатний забезпечити комплексний підхід до врегулювання багатогранних за своїм характером екологічних відносин.

У процесі роботи над проектом Екологічного кодексу України ми зіткнулися з рядом теоретичних проблем, які мають принципове значення для змісту даного акту. Це насамперед проблема еколого-правової термінології. У нашому законодавстві щодо одного і того ж явища вживаються терміни «екологія», «довкілля», «навколишнє природне середовище».

Очевидно, що тут слід керуватися міжнародними досвідом. А він свідчить про все більше поширення концепції охорони навколишнього середовища.

Дискусійною є проблема співвідношення Екологічного кодексу з відповідними природноресурсовими кодексами (законами). Одні автори вважають, що базовий акт має існувати паралельно з природноресурсовими кодексами і законами. Інші пропонують включити до цього акту як загальне, так і поресурсове екологічне законодавство, відмовившись таким чином від автономного існування земельного, водного, атмосфероохоронного, лісового та інших галузей законодавства.

На мій погляд, остання точка зору не є конструктивною. Поресурсове законодавство на сьогодні є самодостатнім для того, щоб успішно вирішувати завдання раціонального використання й охорони природних ресурсів. Це законодавство, звичайно, також потребує вдосконалення. Але це окрема проблема. Що ж стосується Екологічного кодексу, то він має насамперед акцентувати увагу на тих сферах, де головним чином виникають екологічні проблеми (промисловість, сільське господарство, енергетика тощо), на забезпечення екологічної безпеки населення, закріпленні загальних принципів користування всім природоутворюючим комплексом. Екологічний кодекс немовби нависає над природноресурсовими кодексами і законами. Його співвідношення з цими кодексами і законами можна охарактеризувати як взаємозв’язок інтегрованої і диференційованої складових у регулюванні екологічних суспільних відносин у системі «людина - навколишнє середовище».

Висхідною засадою для визначення завдань Екологічного кодексу України має бути забезпечення конституційного права громадян України на безпечне навколишнє середовище (ст. 50 Конституції України). Під цим кутом зору у Кодексі мають бути виписані механізми забезпечення екологічної безпеки в умовах надзвичайних екологічних ситуацій, а також при: проектуванні, розміщенні, будівництві й експлуатації виробничих та інших господарських об'єктів; застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив та інших токсичних хімічних речовин; упровадженні нових технологій; проведенні екологічних заходів на транспорті тощо.

З різноманітних методів охорони навколишнього середовища акцент має бути зроблено на економічних (податки і збори у даній сфері, екологічне страхування тощо). Це повною мірою відповідає умовам ринкової економіки і сталого розвитку.

Важливими є й питання належної гармонізації майбутнього Екологічного кодексу України з міжнародним та європейським екологічним правом. Це сприятиме розвиткові міжнародного співробітництва України з іншими країнами у вирішенні загальних для всього Світового співтовариства глобальних проблем.

Що стосується вдосконалення державного і громадського контролю за додержанням екологічного законодавства, то тут проблемними є питання структури відповідних органів, правового регулювання екологічного контролю, ефективності контрольної діяльності тощо. У цій сфері не спрацьовує принцип невідворотності юридичної відповідальності за екологічні правопорушення. Контролюючі органи рідко вдаються до широко використовуваної на Заході такої форми реагування, як подання судових позовів на забруднювачів навколишнього середовища.