Обсяг екологічної підготовки (бакалавр)
Рис. 1.6. Вагомість екологічної Рис. 1.7. Загальна вагомість
складової у змісті природничо- екологічної складової
наукової підготовки
Обсяг екологічної підготовки (спеціаліст)
Рис. 1.8. Вагомість екологічної Рис. 1.9. Загальна вагомість
складової у змісті гуманітарної і екологічної складової
соціально-економічної підготовки
Відповідно виникає проблема забезпечення наповненості й наступності змісту екологічної освіти з урахуванням принципу компенсаційності.
Сучасна наука пояснює сутність феномену наступності як з філософської, психологічної, так педагогічної точок зору. У філософському словнику наступність (спадкоємність) трактується як зв’язок між різними етапами або ступенями розвитку, сутність якого полягає у збереженні елементів цілого, або окремих складових його організації в процесі переходу від одного етапу до іншого й, взагалі, за будь-яких якісних змін. Наступність це «зв’язок між явищами у процесі розвитку в природі, суспільстві й пізнанні, коли нове, змінюючи старе, зберігає в собі деякі його елементи. У суспільстві означає передачу та засвоєння соціальних і культурних цінностей від покоління до покоління, від формації до формації»1.
Наступність у навчанні визначається як встановлення необхідного зв’язку і правильного співвідношення між складовими навчального предмету на різних ступенях його вивчення. Водночас наступність характеризується й вимогами, які висуваються до знань, умінь учнів на кожному етапі навчання, до форм, методів, принципів пояснення нового матеріалу і в усій подальшій роботі в його засвоєнні2.
Діалектичне розуміння наступності ґрунтується на філософському вченні про зв’язки розвитку. Наукові дослідження О.Антонова, Е.Баллера, Л.Депенчук, М.Іовчука, С.Колесникова, І.Огородника, в яких розглядаються методологічні аспекти наступності, доводять, що це і обов’язкова умова, і принцип організації перетворюючої діяльності.
Отже, вітчизняні та зарубіжні педагоги проблему наступності розглядають як філософську категорію (Г.Ісаєнко); педагогічну проблему (О.Венгер, В.Водовозова, Б.Ельконін, Т.Ковальчук, В.Ликова, В.Поліщук, С.Шацький та ін.); дидактичний, загальнонауковий, психолого-педагогічний принцип (Ю.Бабанський В.Давидов, І.Лернер, В.Мадзігон, М.Махмутов, О.Мороз); опору на засвоєне (Л.Ганєліна); зміна форм і методів виховання з урахуванням вікових особливостей (С.Савіна); встановлення закономірних зв’язків (В.Афанасьєв); ускладнення комплексу знань, умінь, навичок (В.Львов); зв’язок та узгодженість етапів навчально-виховного процесу (О.Сорокіна, М.Ярмаченко) та ін.
З дидактичної точки зору окремі автори розглядають наступність у сенсі сутнісних відносин, що мають місце у поступальному процесі цілеспрямованого формування індивіда, в єдності взаємозв’язків цілей, змісту, організаційних форм і методів навчання (О.Батарцев, С.Годник, К.Делікатний, Р.Іллясов, Д.Зверєв, М.Розладова, Н.Тализіна).
Для екологічної освіти прийнятним є виокремлення двох складових наступності у педагогічному процесі. Перша – внутрішньо-змістова, що складається із змісту знань, умінь, навичок, які передаються й друга – зовнішньо-процесуальна (організаційна), яка спрямована організацію передачі знань, умінь, навичок. Реалізація цього принципу у формуванні екологічної компетентності вимагає дотримання певних правил:
структурування змісту екологічного матеріалу з урахуванням логічних зв’язків у процесі викладання;
послідовний, внутрішньо узгоджений розподіл навчального екологічного матеріалу з відповідних предметів за семестрами і роками навчання, з урахуванням сукупності знань, навичок і умінь, змістового компонента, кінцевого результату та особливостей попередньої підготовленості студентів;
цілеспрямоване планування навчального процесу з урахуванням оптимальної послідовності вивчення навчальних дисциплін і найбільш раціонального розподілу матеріалу за темами і модулями;
перехід від простих схем і структур до складних, від конкретних до загальних, і навпаки;
перехід від вивчення наступного навчального модуля тільки після міцного засвоєння попереднього;
максимальне врахування логічних структур відповідних навчальних предметів;
обов’язкова систематизація, узагальнення й класифікація матеріалу у кожному предметі, виокремлення головного, суттєвого з метою подальшого використання у подальшому навчанні;
систематичне керування навчально-пізнавальною діяльністю суб’єктів учіння, прагнення якісного опанування практичними екологічними діями.
Наступність екологічної освіти у вищих навчальних закладах, які готують спеціалістів водного транспорту характеризується наявністю певних змістових і функціональних компонентів й ґрунтується на таких основних принципах:
відповідність рівня екологічної освіченості потребам особистості, суспільства й держави;
пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей у формуванні особистості;
цілісність особистості фахівця, громадянина України;
фундаментальність професійної, еколого-професійної підготовки;
випереджувальний характер;
варіативність та інноваційність;
відкритість оновленню, інноваційності, удосконаленню.
Необхідність реалізації принципу наступності закладено у положеннях Концепції екологічної освіти України, де зазначено, що сучасна екологічна освіта має базуватися на обов’язковості вивчення конкретно визначеної кількості, обсягів природничих і гуманітарних дисциплін на різних ступенях навчання й чітко визначеній оптимальній кількості понять і термінів на кожному рівні освіти, їх узгодженості та зрозумілості.
Водночас здійснений аналіз чинної документації, навчальних планів, програм, навчальної, навчально-методичної літератури дозволяє стверджувати, що ефективність формування екологічної компетентності залежить від:
обґрунтованого й виваженого використання міжпредметних зв’язків;
усебічного урахування можливостей кожної дисципліни, що вивчається у процесі підготовці майбутніх фахівців водного транспорту;
належним чином організованої системи пізнавальної діяльності в процесі самостійної роботи.
Урахування потреб сучасних реалій до рівня підготовки фахівців дають підстави визначити роль реалізаціі принципу наступності в екологічній освіті як можливість:
усвідомлено сприймати духовну й матеріальну цінність природи для суспільства взагалі й окремої особистості зокрема;
комплексно засвоювати ключові поняття, закони, принципи, наукові факти, що дозволяють визначити оптимальний вплив на навколишнє середовище в процесі професійної діяльності та в повсякденному житті;
свідомо набувати практичні знання, уміння й навички щодо оцінювання впливу професійної діяльності людини;
передбачати можливі наслідки практичних дій і упереджувати негативні впливи на навколишнє середовище в усіх видах діяльності;
здійснювати на практиці заходи щодо покращення стану довкілля та поширення сучасних ідей доцільного природокористування;
аналізувати екологічну ситуацію й оцінювати результати практичної екологічної діяльності;
прагнути до професійного самовдосконалення та самопізнання.
Їх реалізація можлива через різні форми інтеграції екологічного змісту у навчальних предметах:
1) об’єктну – об’єднання в темах, розділах, курсах різних дисциплінарних образів одного об’єкта (Земля, вода, повітря тощо);
2) понятійну, охоплює теми і курси, що розкривають зміст загальнонаукових понять;
3) теоретичну (концептуальну);
4) методологічну – охоплює як філософську методологію, так і окремі методи наукового пізнання із застосуванням системного підходу до розв’язання певних екологічних проблем;
5) проблемну – вбирає міждисциплінарні проблеми різного ступеня;
6) діяльнісну – передбачає спеціальні форми організації пізнавальної діяльності (міжпредметні дискусії, міждисциплінарні проекти тощо);
7) практичну – всебічний розгляд технічних або технологічних процесів;
8) психолого-педагогічну – спеціальна організація процесу навчання та виховання, розробленими у психології та дидактиці.
Визначимо роль кожного із зазначених навчальних предметів. Ядром екологоспрямованих предметів, є курс «Основи екології», покликаний забезпечувати базові знання з екології (закони, закономірності, поняття й визначення), які у подальшому поглиблюються, набувають профільного спрямування й інтеріоризуються студентами.
Навчальна програма дисципліни «Основи екології» для студентів неекологічних спеціальностей вищих закладів освіти (впроваджена МОН України від 12.09.2000 р.) розрахована на 54 години й складається з чотирьох основних блоків (модулів): Розподіл навантаження та їх змістове наповнення показано на Рис. 1. 10.
Рис. 1.10. Змістове наповнення модулів курсу «Основи екології»
Знання, набуті студентами у процесі вивчення даного курсу, на думку розробників, мають забезпечити усвідомлення екологічної аксіоматики, сформулювати власне ставлення до екологічних проблем світу, рідного краю, сфери майбутньої діяльності, навчитися враховувати екологічні вимоги й стандарти при вирішенні професійних та інших завдань, забезпечити необхідний обсяг знань і концептуальних основ сучасної екології, достатній для подальшого поглиблення й удосконалення екологічної освіти, спрямованої на екологічно безпечну життєдіяльність.
Курс «Безпека життєдіяльності» вивчається в процесі підготовки за освітньо кваліфікаційним рівнем бакалавр на першому курсі, її загальний обсяг становить 54 години, тобто 1,5 кредита.
Як вказують дослідники, дисципліна «Безпека життєдіяльності» посідає чинне місце у навчальних планах практично усіх спеціальностей. Розроблено програми курсу (1995; 1998 рр.) і Концепція освіти за напрямом «Безпека життя і діяльність людини» (2001 р.). Щорічно видаються нові навчальні посібники, які віддзеркалюють досвід викладання цієї дисципліни. Проте питання щодо її місця у навчальному процесі залишається на сьогодні доволі дискусійним.
Прагнення насичувати курс БЖД детальними характеристиками загроз від окремих джерел дещо «розчинює» її предметний зміст у суміжних дисциплінах («Охорона праці», «Основи екології», «Валеологія», «Основи медичних знань» тощо), а відтак втрачається власний предмет дослідження.
Аналіз визначень поняття «Безпека життєдіяльності» висвітлив такі підходи науковців: БЖД – галузь знань і науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і упередження загрози шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення загроз, їх властивостей, наслідків їх впливу на організм людини, основ захисту здоров’я і життя людини та середовища його існування від загроз (Є.Желібо, М.Заверухін, В.Зацарний); БЖД – наука про комфортну і безпечну взаємодію людини з техносферою, її основна мета – захист людини в техносфері від несприятливих впливів антропогенного і природного походження та досягнення комфортних умов життєдіяльності (С.Бєлов);
Узагальнення наведених та інших визначень науковців дозволяють зробити певні висновки, а саме1:
центральним поняттям змістового поля БЖД є «загроза»;
загроза здатна виявлятися в процесі і/або в результаті життєдіяльності людини;
життєдіяльність людини здійснюється у тісній єдності з середовищем, що її оточує, в системі «людина-середовище існування».
Таким чином важливою місією, що покладається на курс «Безпека життєдіяльності», є утворення своєрідного містка між природничонауковими й загально технічними дисциплінами та соціально-гуманітарним. Але це можливо за умови правильного визначення предмету і змісту курсу та правильно розставлених акцентів (Рис. 1.11).
Природничо-наукові дисципліни
Загально технічні дисципліни
Рис. 1.11. Місце дисципліни «Безпека життєдіяльності» у