103. Поняття та сторони договору позички. Форма та предмет договору позички. Зміст та строк договору позички. Поняття договору позички

Відповідно до ч. 1 ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним. Якщо сторони домовилися про те, що договір слід вважати укладеним з моменту досягнення згоди в належній формі з усіх його істотних умов, то останній буде консенсуальним. Реальним же він буде за ситуації, коли момент укладення договору приурочений до акту передачі речі в позичку.

Консенсуальний договір позички є двостороннім, оскільки обидві сторони наділено правами й обов'язками (позичкодавець зобов'язаний надати в користування річ, а користувач - повернути її після закінчення терміну договору).

Договір позички є безоплатним.

Елементи договору позички

Сторонами договору позички є позичкодавець і користувач. Передача речі в безоплатне користування є окремим випадком здійснення речової правомочності - права розпорядження річчю, тому позичкодавцем може бути фізична або юридична особа, що є: а) власником речі або б) суб'єктом, уповноваженим власником на розпорядження річчю (відповідне повноваження повинно бути засноване на законі або договорі (наприклад - управитель за договором управління майном за згодою власника; комісіонер за договором комісії). Разом з цим, згідно із ч. 2 ст. 829 ЦК, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю. Незважаючи на негативний зміст указаної норми, остання є, по-перше, легальною перешкодою для можливих зловживань з боку осіб, які прямо або побічно впливають на формування волі підприємницької юридичної особи, і покликана забезпечувати інтереси останньої. По-друге, із змісту ч, 2 ст. 829 ЦК слідує, що юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність, мають право передавати в безоплатне користування річ всім іншим суб'єктам, окрім тих, хто прямо перерахований у даній статті.

Як єдину істотну умову договору позички цивільне законодавство пропонує розглядати умову про предмет. Предметом договору позички може бути винятково річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не-споживна річ). Інакше кажучи, в позичку можуть передаватися лише речі (на відміну від договору найму, предметом якого можуть бути і майнові права), як рухомі, так і нерухомі, які повинні бути: а) індивідуально-визначеними; і б) неспоживаними.

За загальним правилом строк договору позички визначається за домовленістю сторін. Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (ст. 831 ЦК). Отже, умова про строк не належить до категорії істотних умов договору позички.

Для визначення форми, у якій слід вчиняти договір позички, слід керуватися загальними положеннями про форму правочинів (статті 206, 208, 209 ЦК) і спеціальними правилами, які закріплені в ст. 828 ЦК, що ставлять ЇЇ в залежність від таких критеріїв: суб'єктний склад правочину, вид і (або) вартість предмета позички.

Договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно. Форма договору позички речей непобутового призначення (окрім нерухомості і транспортних засобів) між фізичними особами залежатиме від суми правочину. Якщо вартість подібних речей перевищуватиме у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то договір слід укладати у письмовій формі. Якщо ціна предмета договору буде менше вказаного критерію, то правочин може бути оформлений усно.

Умови договору.

Позичкодавець зобов'язаний:

1) передати користувачеві річ у користування негайно або у строк, встановлений договором позички1. Якщо позичкодавець не виконує обов'язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК). Дія принципу реального виконання зобов'язання, закріпленого в ст. 620 ЦК і що надає кредиторові право вимагати від боржника виконання своїх обов'язків у натурі (у даному випадку - по передачі речі, визначеної індивідуальними ознаками), паралізована вищезазначеним спеціальним правилом, викладеним у ст. 830 ЦК.

2) передати користувачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору позички та її призначенню. Порушення позичкодавцем вказаного обов'язку наділяє користувача правом вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків. При цьому слід пам'ятати, що саме користувач зобов'язаний у присутності позичкодавця перевірити справність речі. Якщо користувач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані;

3) попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна користувача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею. При цьому шкода, завдана у зв'язку з користуванням річчю, відшкодовується позичкодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати;

4) при укладенні договору позички повідомити користувача про всі права третіх осіб на річ, що передається у позичку. Існування відміченого обов'язку пояснюється тим, що передання речі у позичку не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб (наприклад, права застави). Невиконання позичкодавцем даного обов'язку надає користувачеві право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків;

5) капітальний ремонт речі, переданої у позичку, провадиться позичкодавцем за його рахунок.

Користувач зобов'язаний:

І) користуватися річчю за її призначенням або відповідно домети, визначеної у договорі. Мета використання предмета позички може бути визначена сторонами в договорі. Проте у разі відсутності спеціальної домовленості належним буде визнано використання речі відповідно до її звичайного призначення, що виникає з її суті;

2) здійснювати звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої в користування. Законодавець не дає визначення "звичайним витратам", тому дане завдання повинна бути вирішене в результаті систематичного тлумачення чинного законодавства. Через вищевикладене обгрунтування до змісту досліджуваного терміна не входить капітальний ремонт, проведення якого є обов'язком позичкодавця. Уявляється, що до "звичайних витрат щодо підтримання належного стану речі, переданої в користування", слід відносити: а) витрати на проведення поточного ремонту речі; б) витрати по утриманню предмета позички; в) витрати, пов'язані з використанням речі, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів (експлуатаційні витрати);

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором. Отже, за наявності згоди позичкодавця користувач може передавати предмет позички в користування третім особам за договором найму (оренди) або субпозички.

Порушення користувачем вищевикладених в пп. 1 3 обов'язків надає позичкодавцю право вимагати розірвання договору і відшкодування збитків (ч. 2 ст. 834, ст. 623 ЦК);

4) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання (п. З ч. 2 ст. 833 ЦК). Слід зазначити, що норма, яка охоплює аналізований обов'язок користувача, містить очевидну помилку. Безоплатне користування річчю, здійснюване за договором позички, полягає у вилученні її корисних властивостей, а зазначений процес неодмінно пов'язаний із зносом предмета договору. Тому повернення речі після закінчення строку договору позички "в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання", представляється неможливим. Необхідність постійного вдосконалення чинного законодавства вимагає внесення змін до п. З ч. 2 ст. 833 ЦК. Як один із варіантів може бути запропонована така редакція п. З ч. 2 ст. 833 ЦК: користувач зобов'язаний "повернути річ після закінчення строку договору у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі".