103. Поняття договорів перевезення пасажирів, предмет, сторони, форма, права та обов’язки сторін.

Ще одним різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж: до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний.

Сторонами договору є пасажир — фізична особа (як при перевезенні пасажира, так і його багажу) та перевізник (транспортна організація, яка належить, як правило, до транспорту загального користування).

Форма договору: усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата за проїзд жетоном тощо).

Предметом договору є надання послуг, пов'язаних із перевезенням.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. До основних належать права пасажира:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом та інше.

Основним обов'язком пасажира є його обов'язок внести провізну плату за перевезення (ст. 916 ЦК).

Відповідно до статей 919 і 924 ЦК, обов'язок перевізника забезпечити збереження багажу та доставити його у строк до пункту призначення ґрунтується на тих самих засадах, що й за договором перевезення вантажу.

Щодо договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленість між перевізником і пасажирами про обмеження або виключення встановленої законом відповідальності перевізника. Однак таке правило не виключає можливості домовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення відповідальності перевізника, наприклад у разі повітряного перевезення.

Відповідно до ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізник звільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: а) непереборної сили; б) усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажира; в) інших обставин, що не залежали від перевізника.

Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі втрати або нестачі багажу — в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого бракує; у разі пошкодження (псування) багажу — в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу.

Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). А особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.