3.6. Моделі державного регулювання економіки та чинники їх запровадження

Між моделлю і реальною системою державного регу­лювання існує певна тотожність, яка виявляється у подібності характеристик або функцій. Модель може виконувати свою роль лише тоді, коли ступінь її відповідності системі регулювання визначена чітко й досто­вірно. За цих обставин модель державного регулювання економіки повинна охоплювати найтиповіші інструменти, методи, форми і механізми, що використовують­ся в зазначеній системі.

Модель державного регулювання економіки — опис системи, що відображає найсуттєвіші властивості та відтворює у спроще­ному вигляді структуру, найважливіші взаємозв'язки і відносини між її елементами, допомагає визначити тип державного регулю­вального впливу на економічні процеси і явища.

Поняття «моделей державного регулювання» можна розглядати принаймні з двох основних позицій: як узагальнене відображення конкретної системи забезпечення регулювального впливу держави, що втілена в практиці господарювання країни, і як результат теоретичного осмислення і аналізу цільових орієнтирів, пріоритетів державного впливу на господарські процеси та реально існуючі засоби їх забезпечення. У першому разі різноманіття моделей державного регулювання зумовлено тим, що кожна з них відображає конкретно-історичні умови, І особливості соціально-економічного розвитку і навіть І політичної ситуації у країні. Можна виокремити американську, французьку, японську, шведську, південнокорейську та інші моделі державного регулювання, основою яких є економічний лібералізм або дирижизм. У дру­гому — йдеться про певні підсумки наукового пізнання відповідних явищ і процесів, усвідомлення їх істотних характеристик. У цьому розумінні розрізняють кейнсіанські (неокейнсіанеькі, посткейнсіанські), монетарна, ті класичні, неоліберальні, інституційні та інші теоретичні моделі державного регулювання. У практиці регулювання економіки кожної країни прослідковується схильність до використання принципів, рекомендацій in ни их наукових шкіл.

Формування кейнсіанських моделей державного регулювання економіки пов'язують насамперед із потребою знаходження адекватних засобів виходу з тяжкої кризи 1929—1933 pp., яка охопила більшість індустріальних країн. Радикальний підхід до вирішен­ня проблеми забезпечення стабільності розвитку ринко­вої економіки запропонував Дж.-М. Кейнс у книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936). Він обґрунтував принципово нове трактування механіз­му функціонування ринкової системи, що передбачає активну участь держави в регулюванні господарських процесів. На противагу вихідному постулату своїх попе­редників, втіленому в законі Сея (порушена ринкова рівновага неминуче відновлюється за рахунок раціо­нальної поведінки господарюючих суб'єктів, а сукупний попит відповідає сукупній пропозиції за умови повної зайнятості наявних ресурсів), Кейнс довів, що конку­рентна ринкова економіка не може забезпечити автома­тичне відновлення рівноваги за умови повного викори­стання ресурсів, економічна система в принципі нерів-новажна і попит не зростає автоматично за пропозицією. За Кейнсом, досягнення повної зайнятості ресурсів в економіці можливе лише за наявності ефективного попиту — величини сукупного попиту на реальний обсяг національного виробництва, за якої підприємці сподіваються отримати максимальний прибуток. Зро­стання сукупного попиту гальмують психологія спо­живачів і зниження ефективності інвестицій. Кейнс довів, що люди схильні збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але не тією мірою, якою зростає дохід. Схильність до споживання знижується, а до заощадження — зростає. Зі збільшенням розмірів нагро­мадженого капіталу норма прибутку знижується про­порційно до закону спадної продуктивності капіталу.

Вихід із становища Кейнс вбачав у збільшенні інве­стицій, що збільшить ефективний сукупний попит. Для цього необхідно: знизити ставку відсотка на кредити; збільшити державні витрати (розширити державні закупки товарів і послуг, державне інвестування); під­няти рівень ефективності капіталовкладень. Кейнс запропонував два механізми регулювання ефективного попиту — грошово-кредитний і бюджетний, надаючи перевагу бюджетному.

Дія грошово кредитного механізму ґрунтувалась на регулюванні ставки відсотка: чим нижчою є норма відсотка, тим охочіше власники засобів будуть вкладати їх у справу, а не перетворювати на заощадження. Домог­тися цього можна за допомогою політики «дешевих гро­шей». Центральні банки знижують норму обов'язкових резервів комерційних банків, знижують облікову ставку, починають купувати облігації на відкритому ринку цінних паперів. Скуповування облігацій у комерційних банків збільшує їх кредитні можливості, а у населення — купівельну спроможність. Усе це означає збільшення грошової пропозиції, внаслідок чого знижується відсот­кова ставка, що, у свою чергу, стимулює зростання інве­стиційних витрат, збільшення реального ВНД і зайня­тості. У періоди депресії падіння відсоткової ставки може досягнути такого рівня, нижче якого вона вже не опускається. Зміна грошової пропозиції у цьому разі не руде впливати на норму відсотка, а норма відсотка — на обсяг інвестицій. Отже, грошово-кредитний механізм миє певні обмеження щодо свого використання.

Перспективнішим з огляду на це є бюджетний механізм регулювання, що ґрунтується на розширенні обсягів державних капіталовкладень у різні галузі господа­рювання шляхом збільшення витрат бюджетних кош­ті н для запуску механізму мультиплікатора. Мета таких інвестицій — розширення платоспроможного попиту, а не отримання додаткової кількості продукції. Непродуктивні витрати є навіть доцільнішими, оскільки не збільшують пропозицію, а забезпечують мультиплікативний ефект.

Кейнсіанська програма містила також рекоменда­ції щодо забезпечення державного впливу на зовнішньоекономічні складові сукупного попиту — насамперед чистий експорт. Кейнс підтримував запроваджен­ня фіксованих валютних курсів (що передбачало активну державну участь у їх регулюванні), оскільки цей варіант зменшував ризик і невизначеність у торго­вих взаємовідносинах.

Кейнсіанські ідеї та рекомендації стали основою “нового курсу” адміністрації Ф.-Д. Рузвельта, спрямо­ваного на вихід економіки США з Великої депресії, рони також були частково враховані під час формування Бреттон-Вудської валютної системи. На практиці модель державного регулювання, запропонована Дж.-М. Кейнсом, більшою чи меншою мірою реалізову­валась у 40—60-ті роки XX ст. у всіх розвинутих країнах.

Однак у 70-ті роки XX ст. умови відтворення капіта­лу різко змінились: світова енергетична криза 1974— 1975 pp. супроводжувалась високою інфляцією разом із зростанням безробіття і падінням виробництва. Це спростувало один з основних постулатів кейнсіанської теорії, згідно з яким інфляція і безробіття — взаємовиключні явища. Віру в її ефективність підірвали невирішені проблеми — структурне безробіття, взаємосупе-речливість мети підтримання рівноваги платіжного балансу і повної зайнятості, дестабілізуючий вплив часових лагів, невизначеність регулювального впливу окремих інструментів тощо. Наслідком нових теоретич­них підходів до забезпечення економічного розвитку стала монетарна модель державного регулювання співробітників Чиказького університету на чолі з Мілтоном Фрідменом (1918—2006), лауреатом Нобелів­ської премії. Все різноманіття причин, що призводили до економічної нестабільності, циклічних коливань, неповної зайнятості, монетаристи зводили до єдиного грошового чинника.

Вихідним методологічним положенням монетариз­му було твердження, що ринкова система здатна авто­матично на основі саморегулювання приводити себе до стану рівноваги (постулат Сея). Основним і практично єдиним фактором, що визначає рівень і динаміку цін, є величина грошової маси, тобто кількість грошей в обігу. Грошову масу, у свою чергу, визначає величина попиту на гроші, пропонованого домогосподарствами і і фірмами. Порушення рівноваги між попитом на гроші та їх пропозицією викликають або кризові падіння виробництва у разі відставання грошової маси від потреби в грошах, або інфляційне зростання цін за над­мірної грошової пропозиції. Тому монетаристи визнава­ли необхідність впливу держави на перебіг господарсь­ких процесів, насамперед на формування ефективної сукупної пропозиції. Забезпечувати цей вплив має дотримання «грошового правила»: необхідне рівномірне збільшення грошової маси на певну величину (3—5% у рік) незалежно від стану кон'юнктури, фаз циклу та ін. Цей оптимальний приріст кількості грошей виводять з довгострокових тенденцій росту ВНД і швидкості обігу грошей. Усі інші макроекономічні показники (рівень зайнятості, розміри інвестицій та ін.) не повинні бути об'єктами регулювання, а мають автоматично підлаштовуватися під рівень цін.

Монетарну модель на практиці апробував у США уряд президента Р. Ніксона в 1969—1970 pp. Це дало змогу послабити інфляційні процеси та зміцнити долар під час реформ Р. Рейгана («рейганоміка»). Елементи монетарної концепції застосовувала М. Тетчер («тетчеризм»). В актив монетаристов можна записати успішну реалізацію програм оздоровлення економік Чилі, Ізраї­лю, деяких азійських країн. У країнах з перехідною економікою результати виявилися менш успішними. Перехідна економіка за своєю суттю нестабільна і невизначена, а вихідним положенням монетаристської і доктрини є стабільність і незмінність економічної системи. У країнах зі сталими ринковими відносинами однобічність підходів монетаристів з часом теж викли­кала справедливу критику і спонукала до пошуку гнуч­кіших і переконливіших варіантів регулювання госпо­дарських процесів, зокрема шляхом раціонального поєднання монетарних та кейнсіанських засобів впли­ну. Розгорнуту систематизацію визначальних характе­ристик теоретичних моделей державного регулювання економіки у порівнянні наведено в табл. 3.8.

Таблиця 3.8 - Порівняльна характеристика кейнсіанської та монетарної моделей державного регулювання економіки

Ознаки	Кейнсіанська модель	Монетарна модель
Вихідне припущення — оцінка ринкової економіки	Система вільного ринку нестійка, має схильність до порушення рівноваги і позбавлена механізму, що забезпечує макроекономічну стабільність	Система вільної ринкової конкуренції забезпечує високий рівень макроекономічної стабільності. Нестабільність ринкової економіки є результатом надмірного (помилкового) державного втручання
Основна причина нестабільності ринкової економіки	Недостатній, неефективний сукупний попит, що є наслідком відсутності державного регулювання	Нестабільність пропозиції грошей внаслідок помилкової кредитно-грошової політики
Джерело циклічних коливань ринкової кон'юнктури	Зміни обсягів інвестиційних ресурсів	Коливання обсягу грошової маси
Характер інвестування	Державні інвестиції через недостатність попиту приватного сектору	Переважно приватний характер інвестування
Роль держави в регулюванні ринкових процесів	Держава повинна відігравати активну роль у стабілізації економіки; дискреційна бюджетна і грошово-кредитна політики є необхідними для пом'якшення різких економічних підйомів і спадів	Держава має втручатися в господарські процеси лише з метою підтримання рівномірного збільшення грошової маси; у всіх інших випадках державне втручання призводить до порушення макроекономічної рівноваги і послаблює здатність ринкової системи забезпечувати стабільність
Пріоритети регулювання	Забезпечення економічного зростання і зайнятості населення	Боротьба з інфляцією
Об'єкт	Ставка відсотка,	Грошова маса
регулювання	обсяг інвестицій
Методи регулювання	Переважно фіскальне регулювання; розвиток виробничої і соціальної сфер, державні програми, зростання видатків державного бюджету	Грошово-кредитне регулювання, засноване на дотриманні «грошового правила», відмова від прямого державного втручання у виробництво
Принципи бюджетно-податкового регулювання	Зростання оподаткування в інтересах збільшення державного попиту; можливість розширення бюджетного дефіциту інвестиційної спрямованості	Зниження оподаткування з метою зростання приватних інвестицій, мінімізація бюджетного дефіциту
Принципи грошово-кредитного регулювання	Дискреційне збільшення (зменшення) грошової маси у разі змін економічної кон'юнктури, розширення кредитування реального сектору економіки. Необхідні заходи мають короткострокову дію — 3—4 місяці	Рівномірне збільшення грошової маси на певну величину (3—5% у рік), здешевлення кредитів для приватних підприємців. Необхідні заходи мають довгостроковий вплив — 12—18 місяців
Можливість інфляції, спричиненої вростанням витрат	Інфляція можлива внаслідок підвищення заробітної плати чи шоку сукупної пропозиції. Допускаються помірні темпи інфляції, пов'язані із зростанням внутрішнього сукупного попиту	Інфляція неможлива в довгостроковому плані за відсутності надлишкового зростання пропозиції грошей
Масштаби регулювання	Розширення масштабів регулювання, організація макроекономічного планування, програмування економіки, широке використання державних замовлень і контрактів	Обмеження масштабів регулювання, згортання макроекономічного планування, відмова від державних замовлень і контрактів
Значення державного сектору економіки	Розширення частки державного сектору, за певних умов допускається націоналізація приватної власності	Скорочення частки державного сектору, його часткова приватизація
Значення соціальних програм	Розширення державних соціальних програм	Скорочення державних соціальних програм

Втілення теоретичних моделей державного регулю­вання в практиці господарювання кожної конкретної країни набуває специфічних ознак. Характер і ступінь регулювального впливу держави, вибір пріоритетних напрямів тощо зумовлені комплексом ендогенних (вну­трішніх) та екзогенних (зовнішніх) чинників. До ендо­генних, породжених самою економічною системою, насамперед можна зарахувати: рівень розвитку про­дуктивних сил, виробничих відносин, рівень розвитку та ефективність дії ринкових механізмів саморегулю­вання, фіскальні можливості держави, ефективність інститутів державної влади тощо.

До екзогенних належать чинники, які діють поза межами країни:

— зовнішньополітичні (зовнішньополітична бороть­ба між державами на міжнародній арені, сукупність міжнародних зобов'язань держави, вплив і регулюваль­ні дії міжнародних організацій та угруповань);

— внутріполітичні (рівень внутріполітичної бороть­би, політична Орієнтація тих сил, які перебувають при владі, тривалість їх перебування при владі, характер політичного процесу);

— історичізм, соціальні, етносоціальні, етноментальні та інші чинники.

Необхідно також зважати і на дію певних тенденцій у розвитку системи державного регулювання. Так, навіть якщо домінує стійка тенденція (наприклад, до послаблення державного регулювання), то на деяких етапах можна виокремити тенденції, які або збігаються :і домінуючою, посилюючи її, або суперечать їй, посла­блюючи. Такі тенденції є поширеними, до того ж на різних етапах розвитку сила їх прояву також може бути неоднаковою.

У практиці господарювання різних країн, навіть з урахуванням впливу численних внутрішніх і зовнішніх чинників, можна виокремити дві основні моделі дер­жавного регулювання — економічний лібералізм та економічний дирижизм. В основу моделі економічного лібералізму покладена концепція саморегульованості та самодостатності ринкової економіки, ідеологія монетаризму. Вона передбачає втручання держави в економіку за залишковим принципом, тобто втручання у ті процеси, які не може ефективно врегулювати ринок від­повідно до потреб суспільства. Державні інвестиції спря­мовують переважно у капіталомісткі галузі та такі, що не викликають інтересу у приватного сектору. За цих обставин державний сектор і бюджетні витрати є порів­няно невеликими. До цієї моделі тяжіють США, Канада, І кишка Британія, Австралія та ін.

Модель економічного дирижизму ґрунтується на широкій безпосередній участі держави у виробництві товарів і послуг, на кейнсіанських конструкціях. Дер­жавний сектор в цьому разі відіграє значну роль, а бюджет розглядають як основний засіб впливу на попит і витрачають переважно на інвестиції та струк­турні зміни. Можна вважати, що ця модель державно­го регулювання економіки певною мірою впроваджена у Франції, Японії, Швеції, Австрії та деяких інших країнах. Порівняльну характеристику аналізованих моделей державного регулювання економіки наведено и табл. 3.9.

Основні моделі не вичерпують усього розмаїття систем державного регулювання. Між ними можна ви­окремити численні національні різновиди їх втілення від­повідно до різних ознак внутрішнього або зовнішнього впливу, взятих за основу структуризації. Зіставлення моделей дає змогу сформулювати загальну тенденцію їх розвитку, яка пов'язана з поступовим посиленням (хоча й не завжди однаковими темпами) державного впливу на ринкові процеси і відносини. Причому структура форм і методів державного регулювання невпинно змі­нюється в напрямі збільшення значення їх економічної складової за одночасного зменшення ролі суто адміні­стративної. Усвідомлення цих змін допомагає виваженіше проаналізувати доцільні межі державно-упра­влінської діяльності та визначити основні принципи її реалізації в сучасних умовах господарювання.

Таблиця 3.9 - Основні ознаки моделей державного регулювання економіки

Характеристика	Економічний лібералізм	Економічний дирижизм
Безпосередня участь держави у виробництві товарів і послуг	Мінімальна	Максимальна
Масштаб державного сектору (% у структурі виробництва ВВП)	Незначний (до 10%)	Значний (10—20%)
Державні витрати (% від ВВП)	30—35%	45—50%
Методи державного регулювання	Переважно економічні й опосередковані (непрямі) методи	Активне використання прямих, адміністративних методів