1.6. Основні економічні цілі та умови їх системної реалізації

Цінностями, сформованими і утвердженими у пев­ному суспільстві, визначаються його основні економіч­ні цілі. їх обрання детермінують не тільки критерії еко­номічної ефективності, а й численні неекономічні чин­ники: політика, релігія, ідеологія, національна ідея, прагнення до свободи і незалежності, суверенітету, бажання зберегти контроль за ресурсами і фінансовими потоками, розширення економічної експансії, навіть боротьба за переділ зон впливу, новий економічний і політичний переустрій світу тощо. Проте є фундамен­тальні цілі економічної системи, на які мусять зважати будь-яке сучасне суспільство, зорієнтоване на соціаль­ний поступ, і відповідна система державного регулю­вання економіки: економічне зростання, повна зайня­тість, макроекономічна (фінансова) стабільність, зов­нішньоекономічна рівновага, економічна свобода, економічна безпека і захищеність, економічна справед­ливість, економічна ефективність.

Економічне зростання як запорука досягнення вищо­го рівня загального добробуту полягає у збільшенні виробництва товарів і послуг з перебігом часу, .виявляється у темпах зростання, що характеризуються, зокрема, змі­нами рівня реального валового внутрішнього продукту. Швидке економічне зростання є важливим пріорите­том для країн, що розвиваються. Воно дещо послаблює суперечність між безмежними потребами і обмеженими ресурсами, а також дає змогу поліпшити добробут грома­дян і розв'язати соціально-економічні проблеми.

Повна зайнятість означає використання всіх наяв­них і придатних для виробництва ресурсів, включаючи робочу силу, землю, сировину, капітал. Однак насам­перед йдеться про забезпечення зайнятості робочої сили як інтегративного показника задіяння й інших факторів виробництва. В індустріально розвинутих країнах існує загальна думка, що економічна система має забезпечувати роботою тих;, хто хоче працювати відповідно до своєї кваліфікації, тобто має прагнути досягнення ефективної зайнятості. Для країн з пере­хідною економікою і країн, що розвиваються, харак­терними є високий рівень безробіття і неповна зайня­тість. Через різні обставини вони не можуть висунути і реалізувати у відносно короткий: термін мету досягнен­ня повної зайнятості.

Макроекономічна (фінансове) стабільність визна­чається станом загальної рівноваги, збалансованості сукупного попиту і сукупної пропозиції. Одними з най­важливіших критеріїв досягнення макроекономічної стабільності є наявність сталого грошового обігу, ста­більної фінансової системи, які допомагають уникати інфляційних і дефляційних процесів, запобігати різким коливанням економічної кон'юнктури.

Зовнішньоекономічна рівновага передбачає виважені торгівельний і платіжний баланс. З часів меркантиліз­му XVI—XVII ст. саме досягненні довготривалої збалан­сованості у зовнішній торгівлі є однією з основних цілей економічної системи та протекціоністської політики держави, спрямованої на забезпечення сприятливих зовнішніх умов і чинників сталого економічного зро­стання в країні. Особливого значення ця мета набуває у сучасних умовах глобалізації світового господарства.

Економічна свобода як фундаментальний принцип класичної політекономії А. Сміга і Д. Рікардо і нині залишається визначальним орієнтиром у розбудові й розвитку вільного, демократичного, громадянського суспільства на засадах ринкового господарства, вільно­го підприємництва. У ринкових системах окремі еконо­мічні елементи (споживачі, або домашні господарства; підприємці, чи виробничі одиниці) мають право на автономні рішення щодо принципових економічних питань. Чим ширший спектр можливостей, альтернатив такого вибору при вирішенні основних проблем економіки, тим вищий ступінь економічної і політичної свободи в суспільстві. Конкретними проявами й вимірами еконо­мічної свободи є утвердження інституту приватної влас­ності та вільного підприємництва, вільні конкуренція і ціноутворення, свобода торгівлі, занять та угод, доступу на ринки, пересування, вибору місця проживання, об'єднань тощо. Економічна свобода пов'язана з пова­гою до інтересів інших, відповідальністю за свої дії та їх результати і передбачає високий рівень самоорганізації особи і суспільства.

Вимір економічної свободи визначають за допомо­гою індексу економічної свободи (англ. Index of Econo­mic Freedom, далі — IEC), розробленого американським Фондом «Спадщина» (Heritage Foundation) спільно з газетою «Уолт Стріт Джорнел». При розрахунку ІЕС основним критерієм оцінювання є ступінь свободи уча­сників економічної діяльності від втручання держави. За найвищого рівня економічної свободи індивіди можуть вільно працювати, виробляти, споживати та інвестувати результати своєї праці, а сама свобода пере­буває під захистом держави і не обмежується нею. 183 країни оцінювали за 10 показниками економічної свободи: свобода бізнесу, свобода торгівлі, фіскальна свобода, свобода від втручання держави, монетарна сво­бода, інвестиційна свобода, фінансова свобода, захист прав власності, свобода від корупції, свобода праці. ІЕС вимірюється у відсотках за шкалою від 0 до 100, де 100 — найвищий ступінь економічної свободи. Усі країни — учасниці рейтингу поділені на групи: 1) «віль­ні » — країни з найвищим ступенем свободи (ІЕС від 80 до 100); 2) «в основному вільні» — країни з високим рів­нем свободи (від 70 до 79,9); 3) «відносно вільні» — кра­їни з середнім рівнем свободи (від 60 до 69,9); 4) «в основному невільні» — країни з низьким рівнем свобо­ди (від 50 до 59,9); 5) «депресивні (невільні)» — країни а найнижчим рівнем свободи (від 0 до 49,9). У першу групу в 2010 р. увійшло 7 країн, у другу — 22, у третю — 68, у четверту — 55, у п'яту —36. За останні шість років Україна поступово втрачає свої позиції як у світовому рейтингу, так і порівняно з іншими країнами колиш­нього СРСР.

Економічна безпека і захищеність полягають у запобіганні втратам від економічних ризиків, напри­клад безробіття, інфляції, банкрутств чи бідності, виробничих травм тощо, а в разі їх настання — у допо­мозі та підтримці економічно слабких, непрацездатних і недієздатних членів суспільства. У більшості країн вважають, що саме суспільство має взяти на себе забез­печення гідного існування хворих, інвалідів та людей похилого віку.

Економічна справедливість має багатоаспектний характер і значною мірою пов'язана з розумінням і до­триманням людьми певних морально-етичних норм. Поширилося чотири погляди стосовно визначення спра­ведливого розподілу. Так, згідно з егалітарним підхо­дом, необхідний рівномірний розподіл благ між індиві­дами; з позицій утилітаризму товари і послуги слід роз­поділяти, максимізуючи загальну корисність для всіх членів суспільства, а отже, надавати більше благ тим, хто зможе більше ними насолоджуватися; відповідно до концепції американського філософа Джона Роулса (1921—2002), справедливий розподіл максимізує корис­ність для найменш забезпечених членів суспільства; ринково орієнтоване визначення справедливості поля­гає в тому, що її встановлює ринок відповідно до про­дуктивності факторів виробництва та дії попиту і пропо­зиції на них.

Економічна ефективність полягає в оптимальності розподілу виробничих ресурсів, задіяних наявних про­дуктивних сил суспільства стосовно витрат і вигод їх використання. Економічні системи якраз і створюють з мстою забезпечення максимальної віддачі від обмеже­них виробничих ресурсів за мінімальних витрат.

Системна реалізація розглянутих основних еконо­мічних цілей вимагає розв'язання комплексу проблем методологічного характеру. Зокрема, у різних країнах і в різні часи економічні цілі суспільства мають суттєві особливості. Звідси випливає проблема інтерпретації цілей, практичних заходів і політичних програм для їх досягнення у жорсткій прив'язці до специфіки (конкретно-історичної, національної, геополітичної тощо) соціально-економічного розвитку певного суспільства. Деякі цілі підлягають точному кількісному вимірюванню, як наприклад, ті, що вказані у «магічному чотирикутнику» (рис. 1.1). Саме за ними можна чітко визначити загальну ефективність функціонування економічної системи. «Магічність» чотирикутника у цьому випадку полягає в практичній неможливості одночасного досягнення цілей, що утворюють його вершини. Це ідеальне вираження ефективності, до якого прагне будь-яке суспільство.

Рис. 1.1. «Магічний чотирикутник»

Певні цілі важко або взагалі неможливо виміряти кількісно (наприклад, справедливість і захищеність), але ступінь їх реалізації або нереалізації відчуває кожен член суспільства. Деякі цілі доповнюють одна одну. Так, економічне зростання сприяє повній зайня­тості, встановленню зовнішньоекономічної рівноваги. Повна зайнятість, у свою чергу, сприяє справедливому розподілу доходів, економічній безпеці й захищеності. Проте насправді багато із цих цілей суперечать одна одній. Наприклад, збалансування доходів, їх вирівню­вання можуть негативно позначитися на стимулах до праці, інвестування, ризику, тобто послабити дію чин­ників прискореного економічного зростання. У макроекономіці повної зайнятості досягають за рахунок інфляції і, навпаки, долають інфляцію шляхом скоро­чення виробництва і робочих місць.

Отже, суперечність основних економічних цілей змушує суспільство розробляти систему пріоритетів, які відображаються у конкретних програмах економіч­ного розвитку й економічній політиці.