4.4. Регулювання приватизаційних процесів у трансформаційній економіці

За адміністративно-командної системи державна власність домінувала, а державний сектор посідає моно­польне становище. Внаслідок цього позитивний стиму­люючий ефект його розвитку було втрачено, а надмірні обсяги не тільки гальмувати господарські процеси, а стали основою для поступової тінізації економіки. Тому для країн, які здійснюють перехід до соціально-орієнто­ваної ринкової економіки, актуальним завданням стає оптимізація меж державного сектора, насамперед — шляхом приватизації.

Приватизація — реалізація уповноваженими органами влади комплексу заходів, пов'язаних з переходом об'єктів державної власності (майна, землі, природних ресурсів) до приватного сек­тору економіки.

Найзагальніші причини приватизації зумовлені необхідністю:

— підвищення рентабельності підприємств держав­ного сектору економіки;

— скорочення урядових витрат, пов'язаних із фінансуванням державних установ і організацій;

— збільшення доходів державного бюджету, лікві­дації або зменшення внутрішньої або зовнішньої забор­гованості шляхом перэрахування до бюджету країни доходів від приватизації державного майна;

— скорочення державного монополізму в сфері виробництва товарів і послуг, розвитку конкурентних засад організації економіки;

— розширення інвестиційного попиту населення, створення широкої соціальної бази підтримки ринко­вих реформ тощо.

Для країн з трансформаційною економікою саме ця державно-управлінська діяльність стає пріоритетною, бо трансформацію відносин державної власності в цьо­му разі розглядають як провідний засіб створення належного інституціоніального середовища для ринко­вих перетворень загалом.

В країнах із сталими ринковими відносинами уряди вдаються до здійснення приватизаційних заходів, проте вони не набувають глобального характеру, їх здійсню­ють з метою підвищення ефективності діяльності кон­кретних підприємств, секторів, галузей економіки.

Залежно від об'єктів, встановленого порядку і про­цедур запровадження розрізняють різні способи прива­тизації (табл. 4.8).

Здійсненню приватизації державних підприємств, як правило, передують такі важливі інституційні пере­творення:

1) комерціалізація — зміна статусу державних під­приємств, які функціонують на основі публічного пра­ва, на статус юридичних осіб приватного права зі збере­женням обмежень у сфері розпоряджання майном і одночасним зняттям деяких запроваджених державою обмежень щодо впливу конкуренції на їх діяльність;

2) корпоратизація (акціонування) — перетворення державних підприємств на акціонерні товариства (як правило, відкриті AT) з метою удосконалення управлін­ня ними.

Часто проведення приватизації державних підпри­ємств поєднується із їх реструктуризацією. Це передбачає втілення комплексу взаємопов'язаних організаційно-правових, фінансово-економічних, виробничо-технічних, соціально-психологічних заходів, спрямованих на підви­щення ефективності функціонування підприємства, змі­ну структури управління, форми власності, технології виробництва, здатних фінансово оздоровити підприєм­ство, забезпечити збільшення обсягів випуску конкурен­тоспроможної продукції з одночасним розв'язанням соціальних та екологічних проблем. Розрізняють: управ­лінську реструктуризацію (спрямована на зміну організа­ційної структури, концепції управління, складу та квалі­фікації персоналу підприємства); інституційну (організа­ційно-правову) реструктуризацію (зорієнтована на зміну організаційно-правової форми господарювання, форми власності підприємства); фінансову реструктуризацію (передбачає урівноважування складових балансу підпри­ємства, поліпшення його ліквідності та платоспроможно­сті); технічну реструктуризацію (пов'язана із модерніза­цією або заміною обладнання, впровадженням нових тех­нологій на підприємстві) тощо. Органічне поєднання заходів з приватизації та реструктуризації державних підприємств є одним з пріоритетних завдань держави в процесі перетворення форм і відносин власності в сучас­них умовах України.

Таблиця 4.8 - Основні способи здійснення приватизації державних підприємств в трансформаційній економіці

Ознака	Спосіб здійснення приватизації
Об'єкт приватизації	— орієнтований на підприємства — об'єкти «малої» приватизації; — орієнтований на підприємства — об'єкти «великої» приватизації
Масштаб застосування	— індивідуальний («точковий»); — масовий
Надання пільг, преференцій окремим учасникам приватизації	— без надання пільг або привілеїв учасникам приватизаційних заходів; — із наданням пільг або привілеїв окремим учасникам приватизації (менеджерам, членам трудового колективу, іноземним інвесторам, «стратегічним» або «промисловим» інвесторам)
Обмеження щодо участі в приватиза­ції окремих груп інвесто­рів	— без встановлення обмежень щодо участі в приватизації різних груп інвесторів; — із встановленням обмежень щодо участі в приватизації окремих груп інвесторів (інвесторів, які зареєстровані в офшорних зонах або не відповідають кваліфікаційним вимогам)
Спосіб здійснення	— спонтанний («стихійний»); — організований
Спосіб легалізації	— легальний; — нелегальний (тіньова приватизація)
Еквівалент­ність здійснення	— нееквівалентний (негрошовий — сертифікатний, купонний, ваучерний); — еквівалентний (грошовий)
Спрямова­ність здійснення	— зорієнтований на поповнення державного бюджету; — зорієнтований на здійснення інвестиційної програми модернізації (реструктуризації) підприємства
Конкретність здійснення	— неконкурентний (викуп, оренда з викупом, пільгова підписка); — конкурентний (продаж на відкритих та спеціалізованих аукціонах, фондових біржах, проведення конкурсів, відкритих тендерів)

Особливими формами здійснення приватизаційних паходів є:

1) деприватизація — часткове відновлення або поси­лення державного контролю над вже приватизованим підприємством (наприклад, шляхом конвертації його заборгованості в державні пакети акцій (або акцій в обмін на інвестиції), переоцінювання державних акти­вів та організації додаткової емісії, збільшення статут­ного капіталу існуючих компаній);

2) реприватизація — повторна приватизація під­приємства, стосовно якого попередні власники не виконали інвестиційні умови і програми (по суті, заміна приватного власника шляхом скасування під­сумків попереднього приватизаційного конкурсу і його повторного проведення, закріплення пакета акцій у державній власності з можливістю повторного продажу);

3) приватизація управління — держава передає приватним фірмам права на управління підприєм­ством, організацією, які при цьому залишаються влас­ністю держави; майбутні доходи держави і збереже­ність майна гарантуються заставою приватного управ­ляючого.

Офіційно політика приватизації в Україні була про­голошена наприкінці 1991 р. із затвердженням парла­ментом Концепції роздержавлення і приватизації май­на держаних підприємств, житлового фонду і землі. У розвитку приватизаційних процесів в Україні виокрем­люють такі етапи: 1992 р. — початок приватизації; 1996 р. — завершення малої приватизації; 1998 р. — завершення масової приватизації; 2000 р. — прийнят­тя Державної програми приватизації на 2000—2002 pp., спрямованої на здійснення приватизації у стратегічних галузях промисловості, сфері природних монополій, інфраструктурних галузях, великих технологічних комплексах; 2003 р. — донині — приватизація окре­мих підприємств за індивідуальними механізмами.

З 1992 до 2009 р. в нашій країні роздержавлені біль­ше 123 тис. об'єктів: приватизовано 28 401 об'єкт дер­жавної форми власності та 94 625 об'єктів комунальної власності. Змінено форму власності більше 103 тис. об'єктів групи А (мала приватизація). Економічний аналіз роботи приватизованих малих підприємств свід­чить про те, що значна їх кількість має позитивну дина­міку обсягів виробництва продукції, яка орієнтована на споживчий ринок.

Натепер в Україні сформовано приватний сектор економіки, частка якого коливається від 71,0% (елек­троенергетика) до 91,6% (легка промисловість).

За всі роки від приватизації державного майна в Україні надійшло більше 42 млрд грн, 3 млрд грн плати за оренду державного майна, 4,26 млрд грн дивідендів, нарахованих на державні акції (паї). Надходження доходів від приватизації були дуже нерівномірними за роками і суттєво скоротилися після 2005 р. (надвисокі надходження у 2005 р. були досягнуті завдяки продажу компанії «Криворіжсталь»).

Розвиток приватизації в Україні в останні роки загальмувався. Належного правового оформлення й досі не отримали ключові питання приватизації підпри­ємств разом із ділянками землі, усунення політичних ризиків для великих інвесторів, забезпечення прозоро­сті приватизаційного процесу. Потребують суттєвого доопрацювання механізми допродажу неліквідних пакетів акцій, організації передприватизаційної підго­товки об'єктів, забезпечення належного контролю за виконанням інвестиційних зобов'язань конкурсного продажу тощо.