- •1. Наукові засади державного регулювання господарських процесів і економічної політики
- •1.1. Економічне теорія як методологічна основа управління господарськими процесами
- •1.2. Методи дослідження економічних явищ і процесів. Позитивна і нормативна економіка
- •1.3. Рівні економічного аналізу та обґрунтування управлінських рішень
- •1.4. Регулювальна роль держави в контексті еволюції економічної теорії
- •1.5. Сучасне розуміння сутності державного регулювання економіки, економічної політики і публічного адміністрування (врядування)
- •1.6. Основні економічні цілі та умови їх системної реалізації
- •1.7. Система національних рахунків як методологія моделювання макроекономічних процесів
- •2.1. Організування господарського життя суспільства
- •2. Економічна система як об'єкт економіко-політичного регулювання
- •2.2. Основні фактори суспільного виробництва. Виробнича функція
- •2.3. Сутність, цілі і структура економічних систем
- •2.4. Типологізація і порівняння економічних систем
- •2.5. Права власності як основа функціонування економічних систем
- •2.6. Ринковий механізм координування господарського життя суспільства
- •2.7. Ефективність економіки, її фактори і показники
- •2.8. Рушійні сили і виміри економічного зростання
- •Запитання. Завдання
- •3. Економічні функції держави у сфері регулювання і господарських процесів
- •3.1. Відмови ринку як об'єктивні передумови втручання держави в економіку
- •3.2. Економічні функції держави та особливості їх реалізації в трансформаційній економіці
- •3.3. Сутність, етапи становлення та цілі державного регулювання економіки
- •3.4. Об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки
- •3.5. Інструменти, методи та механізми державного регулювання економіки
- •3.6. Моделі державного регулювання економіки та чинники їх запровадження
- •3.7. Ефективність державного регулювання економіки
- •3.8. Вади, доцільні межі та принципи державного регулювання економіки
- •4. Механізми регулювання державного та приватного секторів економіки
- •4.1. Державний сектор економіки і його регулювальний вплив на розвиток ринкової економіки
- •4.2. Прогнозування і програмування соціально-економічного розвитку країни, макроекономічне планування
- •4.3. Державні замовлення (державні контракти) в системі державного регулювання економіки
- •4.4. Регулювання приватизаційних процесів у трансформаційній економіці
- •4.5. Державно-приватне партнерство
- •4.6. Приватний сектор економіки і механізми державного регулювання підприємництва
- •4.7. Формування системи державної підтримки підприємницької діяльності
- •4.8. Регуляторна політика держави в господарській сфері
- •Запитання. Завдання
- •5. Механізми державного регулювання відтворювальних процесів у ринковій економіці
- •5.1. Державне регулювання структури ірс зрушень в економіці та структурна політика держави
4.2. Прогнозування і програмування соціально-економічного розвитку країни, макроекономічне планування
У ринковій економіці, де господарські зв'язки формуються переважно горизонтально, а адміністративні методи впливу на товаровиробників мають обмежену дію, об'єктивно зростає роль засобів державного впливу, пов'язаних із визначенням пріоритетних цілей розвитку країни та системи заходів, спрямованої на їх реалізацію. 8 огляду на це провідними формами державного регулювання сучасної економіки є державне прогнозування і програмування соціально-економічного розвитку та макроекономічне планування.
Прогнозування соціально-економічного розвитку. В Україні правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи прогнозних та програмних (планових) документів економічного і соціального [розвитку країни загалом, а також окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць визначає Закон України «Про прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23.03.2000 № 1602-ІП. Цим законом встановлено загальний зміст, порядок розроблення, затвердження та виконання зазначених прогнозних і програмних (планових) документів економічного і соціального розвитку, а також права й відповідальність учасників державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України.
Прогнозування соціально-економічного розвитку — форма державного регулювання економіки, вид діяльності суб'єктів державного регулювання економіки, суть якої полягає у виробленні науково обгрунтованого судження про можливий стан, напрями і тенденції розвитку об'єкта регулювання у майбутньому прогнозу.
У Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» вказано, що державне прогнозування економічного і соціального розвитку — це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного та соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.
Державне прогнозування соціально-економічного розвитку застосовують як самостійну форму державного регулювання і як науково-аналітичну стадію (етап) планування або програмування. Прогнози соціально-економічного розвитку можна структурувати за різними ознаками (табл. 4.4).
Розроблення будь-якого прогнозу передбачає застосування сукупності методів прогнозування — способів і прийомів опрацювання інформації та вироблення висновків щодо розвитку об'єкта в майбутньому. Так, відповідно до використовуваних джерел інформації розрізняють експертні, статистичні та економіко-математичні методи розроблення прогнозів. За ступенем формалізації виокремлюють інтуїтивні (використовують, коли неможливо враховувати вплив численних факторів через складність формалізації їх впливу на об'єкт прогнозування) та формалізовані методи прогнозування. До них належать методи екстраполяції (за його допомогою на майбутнє поширюється тенденція розвитку об'єкта прогнозування в минулому) та моделювання (передбачає побудову певної економіко-математичної моделі).
Таблиця 4.4 - Основні види прогнозів соціально-економічного розвитку
Ознака |
Види прогнозів |
Масштаб об'єкта прогнозування |
— глобальні; — макроекономічні; — секторів і сфер економіки, народногосподарських комплексів; — галузеві, регіональні |
Часові параметри прогнозування |
— довгострокові; — середньострокові; — короткострокові; — оперативні |
Методологія (основні прийоми) прогнозування |
— пошукові (ґрунтуються на екстраполяції на майбутнє тенденцій розвитку об'єкта прогнозування в минулому і теперішньому, абстрагуючись при цьому від факторів, які можуть впливати на зміну цих тенденцій); — нормативно-цільові (розробляються на підставі заздалегідь визначеної мети і зводяться до пошуку способів її досягнення шляхом окреслення певних цільових етапів) |
Елементи та напрями прогнозування |
— первинні фактори виробництва (природні, матеріальні, трудові, фінансові ресурси, розвиток науки і техніки); — суспільні потреби (господарської кон'юнктури, загальнодержавних, виробничих, особистих потреб у продукції, роботах та послугах, споживчого попиту населення, рівня його життя) |
Розроблення прогнозів ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку відповідних економічних явищ і процесів, виявленні ймовірних шляхів їх розвитку, виборі та обґрунтуванні цілей і засобів державного регулювання з урахуванням визначених закономірностей. Зокрема, об'єктом соціально-економічного прогнозування є економічний і соціальний потенціал країни (галузі, регіону, сфери господарювання), а розроблення прогнозу спрямоване на виявлення закономірностей і напрямів розвитку складових цього потенціалу (трудових, природних, промислово-виробничих, соціальних, науково-технічних ресурсів) та засобів забезпечення цілеспрямованого державного впливу на відповідні процеси і явища.
Основними процедурами розроблення прогнозів є: формування інформаційної основи прогнозу, дослідження (опис) об'єкту прогнозування, оцінювання зовнішнього середовища та його впливу на об'єкт, визначення тенденцій та напрямів розвитку (поведінки) об'єкта, прийняття рішень, оцінювання якості прогнозу. Алгоритм відповідної державно-управлінської діяльності охоплює такі основні етапи:
1) розроблення пошукового прогнозу — визначення, яким може бути розвиток економіки або її окремої підсистеми за умови, що характер державного регулювання залишатиметься незмінним;
2) розроблення нормативного або цільового прогнозу, в якому має бути визначена мета розвитку об'єкта прогнозування (нормативи його розвитку);
3) підготовка конкретних пропозицій та рекомендацій щодо здійснення регулювального впливу на стан і тенденції розвитку об'єкта прогнозування;
4) коригування прогнозу з урахуванням впливу додаткових (наприклад, фінансових, кон'юнктурних) регуляторів та обмежень.
Чим більший період прогнозування, тим менша точність оцінки прогнозу.
Програмування соціально-економічного розвитку. Взаємопов'язані із прогнозуванням розроблення і втілення довгострокових програм (програмування) та планів (планування) соціально-економічного розвитку. Програма та план як різновиди передбачення, випереджального відображення дійсності та засоби представлення і реалізації результатів державного регулювання економіки є насамперед комплексами заходів, спрямованих на досягнення певних цілей. Інакше кажучи, якщо прогнози мають імовірнісний характер, то програми (плани) — це однозначні рішення. При цьому прогнози представляють альтернативні варіанти розвитку, а програма чи план є лише певним, вибраним для реалізації (оптимальним) варіантом розвитку об'єкта державного регулювання. Фактично прогнозування створює умови для наукового обґрунтування програмування та планування, які є засобами втілення і перевірки прогнозних оцінок. Як правило, державне програмування необхідне, коли диспропорції соціально-економічного розвитку певних об'єктів виявляються явно і відчутно. Тому відповідні програми передбачають здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення позитивних структурних зрушень, якісних змін у розвитку, розв'язання конкретних соціально-економічних проблем у найраціональніший спосіб. При втіленні програм держава не втручається в діяльність суб'єктів ринку, а лише орієнтує їх поведінку.
Основними формами державного планування (програмування) є соціально-економічного розвитку в Україні є Держави і програма економічного та соціального розвитку, Державний бюджет, а також інші державні програми з ш тань економічного і соціального розвитку, порядок розроблення, завдання та реалізація яких визначені законом про державні програми.
Програмування соціально-економічного розвитку економіки — форма державного регулювання економіки, вид діяльності суб'єктів державної о регулювання економіки, суть якої полягає у виробленні та запровадженні узгодженого комплексу (програми) дій органів державної влади і господарюючих суб'єктів, спрямованих на розв'язання взаємопов'язаних цілей шляхом оптимізації витрат часу і ресурсів соціально-економічного розвитку в певний період.
Результатом програмування є державна програма — документ, у якому визначені завдання і пріоритети І діяльності учасників її реалізації, напрями і строки запровадження необхідних заходів, способи моніторингу та оцінки ефективності їх досягнення.
Основну роль у запровадженні державного програмування в Україні відіграє розроблення і втілення Державної програми економічного і соціального розвитку України (ДПЕСР) -— документа, в якому визначають цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формують взаємоузгоджену і комплексну систему заходів органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування, спрямованих на елективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери. Форма виконання і втілення програм, а також механізм програмування залежать від масштабу і сфери її дії; кількості цілей програми; ступеня залучення підприємств і організацій приватного і державного секторів; характеру економічних та адміністративно-правових зв'язків учасників програми; її правового статусу. Класифікацію видів державних програм за найсуттєвішими ознаками наведено в табл. 4.5.
Таблиця 4.5 - Основні види державних програм соціально-економічного розвитку
Ознака |
Види програм |
Характер, спрямованість |
— спеціальні; |
програми |
— комплексні, в т. ч.: багатоцільові |
|
і одноцільові (проблемні, продуктові) |
Зміст програми |
— соціально-економічні; |
|
— організаційно-господарські; |
|
— науково-технічні; |
|
— виробничо-економічні; |
|
— територіальні (регіональні); |
|
— екологічні; |
|
— інституційні |
Сфера дії програми |
— спеціальні; |
|
— загальнонаціональні |
Масштаби програми |
— великомасштабні; |
|
— вузько спрямовані |
Строк дії програми |
— короткострокові; |
|
— середньострокові; |
|
— довгострокові |
Розроблення державних комплексних економічних програм ґрунтується на використанні програмно-цільового методу та методу системно-структурного аналізу з побудовою ієрархічної моделі типу «дерева цілей», в якій узгоджують цілі із засобами їх досягнення.
Програму розробляють у такій послідовності:
1) формують перелік найважливіших проблем; виокремлюють певну проблему та окреслюють завдання з розроблення програми, спрямованої на її розв'язання; визначають мету програми, ліміти ресурсів, учасників реалізації програми та іншу необхідну інформацію;
2) уточнюють кількісні параметри, що характеризують цілі програми, і визначають завдання її реалізації за окремими періодами;
3) формують перелік завдань і комплекс заходів для реалізації програми;
4) розраховують основні показники і ресурсне забезпечення програми.
Для обґрунтування завдань і показників програм використовують такі методи: нормативний (передбачає використання різноманітних техніко-економічних та соціально-економічних норм і нормативів); балансовий (ґрунтується на встановленні оптимальної відповідності між різноманітними видами потреб і засобами їх забезпечення, враховуючи широкий перелік соціально-економічних норм і нормативів); аналітичний, екстраполяції, експертних оцінок тощо.
Державні програми мають, як правило, рекомендований характер — їх розглядають як певний орієнтир діяльності суб'єктів їх реалізації, який можна коригувати у часі. Виняток становлять державні цільові комплексні програми, які мають обов'язковий, адресний характер.
Цільова комплексна програма (ЦКП) — державний адресний плановий документ, у якому визначено конкретну мету і комплекс спрямованих на '('(досягнення та погоджених за ресурсами, виконавцями і строками економічних, техніко-економічних, виробничих, науково-технологічних, організаційно-економічних заходів.
У реалізації таких програм беруть участь суб'єкти господарювання кількох галузей, регіонів, сфер діяльності. Розробниками і координаторами ЦКП є органи державної влади. Засади розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм в Україні сформульовано у Законі України «Про державні цільові програми».
Макроекономічне планування. На відміну від державних програм, які запроваджують, як правило, з і метою досягнення взаємопов'язаних цілей соціально-економічного розвитку, розроблення планів не передбачає дотримання такої вимоги.
Отже, за своєю суттю державні плани є засобом формулювання та оголошення певних намірів держави щодо своєї господарської і регулятивної діяльності відповідно до умов, що склалися на ринку; при цьому планові цілі не завжди є взаємопов'язаними, оскільки при їх визначенні органи державної влади виходять насамперед із пріоритетів забезпечення державного впливу на економіку та стану господарської кон'юнктури, а не потреб оптимізації витрат часу і ресурсів щодо їх втілення.
Об'єктом державного планування є насамперед макроекономічний рівень національної економіки, а тому відповідна державно-управлінська діяльність здійснюється у формі макроекономічного планування.
Макроекономічне планування — форма державного регулювання економіки, вид діяльності суб'єктів державного регулювання економіки, суть якої полягає у визначенні цільових орієнтирів розвитку економіки та комплексу заходів, спрямованих на їх досягнення відповідно до існуючої господарської кон'юнктури та ринкових умов і правил економічної поведінки.
Результатом макроекономічного планування є план — документ, у якому визначені цілі держави в сфері регулювання господарських відносин і заходи з їх реалізації.
Основними функціями макроекономічного планування є:
— конкретизування цілей та пріоритетів державного регулювання економіки;
— забезпечення оптимального варіанта розвитку і національної економіки, її збалансованості та пропорційності;
— координування економічної діяльності суб'єктів господарювання;
— контроль за процесом реалізації цілей і завдань державного регулювання економіки, оперативне втручання в господарські процеси або зміна завдань економічної політики держави.
При розробленні макроекономічних планів на різних рівнях і етапах планування використовують, як правило комплексно, такі методи: системного аналізу І (передбачає вивчення економічної ситуації в економіці у минулому та майбутньому з урахуванням різних варіантів розвитку), балансовий (застосування розрахунків, в яких потреби суспільства пов'язані з ресурсами), нормативний (за допомогою норм і нормативів визначають потребу в продукції (послугах) і обґрунтовують її ресурсами), економіко-математичний (ґрунтується на розробленні економіко-математичної моделі) та ін. (табл. 4.6).
Таблиця 4.6 – Види планів
Ознака |
Види планів |
Часові параметри плану |
— поточні (до 1 року); — сєредньострокові (3—5 років); — довгострокові (7—15 років) |
Масштаби охоплення плану |
— народногосподарські; - регіональні (територіальні); — галузеві; — секторальні |
Об'єкт планування |
— економічні; — соціальні; — науково-технічні; — екологічні; - інвестиційні |
Зміст плану |
— стратегічні (спрямовані на розв'язання найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку економіки); — тактичні (розглядаються як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань, передбачається можливість внесення корективів до переліку відповідних заходів, порядку, процедур і строків прийняття та реалізації відповідних рішень, розподілу ресурсів, складу виконавців) |
Спосіб розроблення плану |
— дискретні (із завершенням планового періоду плани замінюються наступними, розробленими на такий самий період); — «ковзіні» (періодично продовжуються ще до закінчення планового періоду, що дає змогу зберегти планову перспективу в часі) |
Форма розроблення і втілення плану |
— директивні; — індикативні |
Відповідно до форми розроблення і запровадження макроекономічних планів розрізняють директивну та індикативну системи планування.
Директивне планування застосовують, як правило, а централізованої системи господарювання. Воно має адресний та обов'язковий для виконання статус. Централізовано визначені планові показники розробляє нища за рівнем ланка управління народним господарством і доводить до нижчої для обов'язкового використання. Виконання доведених планових показників забезпечують виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів і стимулюють преміями та відзнаками.
За невиконання планових завдань керівники підприємств і установ несуть персональну відповідальність. Однак у ринкових умовах директивне планування не діє або діє надто неефективно (табл. 4.7).
Таблиця 4.7 - Основні ознаки директивного та індикативного макроекономічного планування
Ознаки |
Вид макроекономічного планування |
|
|
Директивне |
Індикативне |
Суб'єкти господарювання — основні виконавці плану |
Підприємства і установи державної форми власності |
Підприємства і установи всіх форм власності |
Основна функція Розроблення планів |
Розподільча — встановлення процедур і правил розподілу ресурсів, виготовленої продукції, послуг |
Спрямування діяльності суб'єктів господарювання в напрямі, бажаному для досягнення цілей державного регулювання економіки |
Формування планової мети та завдань Розвитку суб'єктів господарювання |
Визначають рішеннями центральних органів державної влади без урахування можливостей і пріоритетів діяльності суб'єктів господарювання |
Кожний суб'єкт господарювання визначає самостійно з урахуванням внутрішніх і зовнішніх чинників впливу на його діяльність |
Процедура складання планів |
Чітка регламентація процесу планування, встановлення контрольних показників, лімітів, норм і нормативів діяльності суб'єктів господарювання, а також їх замовників, постачальників ресурсів, цін і тарифів |
Самостійна ініціатива суб'єктів господарювання щодо доцільності складання планів, їх структури, вихідних даних та запланованих результатів діяльності |
Стимулювання виконання планових завдань |
Різноманітні форми матеріального і морального стимулювання |
Добровільна ініціатива суб'єкта господарювання з метою отримання додаткової матеріальної винагороди |
Відповідальність за результати планової діяльності |
Сувора адміністративна відповідальність за невиконання планових завдань |
Відсутність адміністративної відповідальності |
Використання виробничих ресурсів |
Забезпечення найповнішого використання наявних виробничих ресурсів |
Оптимізація використання наявних виробничих ресурсів |
Врахування впливу конкуренції |
Конкуренція відсутня, діяльність суб'єктів господарювання регулюється в централізованому порядку |
Суб'єкти господарювання самостійно визначають вплив конкуренції, кошти, пов'язані із посиленням конкурентних переваг, і витрати, зумовлені ризиками конкурентної боротьби |
Сфера застосування |
Використовують переважно в централізованій економіці |
Використовують у змішаній економіці |
Індикативне планування передбачає формування рекомендаційних заходів, спрямованих на досягнення цілей державного регулювання соціально-економічного розвитку та створення таких умов для суб'єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань без адміністративного примусу. Характерною ознакою його реалізації є можливість коригувати програми (плани) суб'єктів господарювання відповідно до змін економічної кон'юнктури, а основною функцією — спрямування діяльності суб'єктів господарювання для досягнення визначених цілей державного регулювання економіки.
Індикативний план містить директивні, прогнозні та розрахункові показники. Директивні показники затверджують, вони стосуються переважно заходів, фінансованих з бюджету, зокрема показників цільових комплексних програм, держзамовлення. Прогнозні показники визначають можливі орієнтири розвитку економіки, окремих сфер та сегментів ринку. Розрахункові показники відображають аналітичні й фінансові аспекти плану. Усі показники виражають основні напрями соціально-економічного розвитку, є орієнтирами, досягненню яких органи державної влади повинні сприяти шляхом використання переважно економічних важелів. Однак індикативне планування передбачає й часткове застосування адміністративних методів і важелів: норм, нормативів, держзамовлень, держінвестицій, регульованих цін тощо.
Виокремлюють також індирективне і регулятивне планування, які можна розглядати як похідні від проаналізованих. Індирективне планування має багато спільних ознак із директивним, а його відмінності полягають у скасуванні адміністративних стягнень за невиконання планових завдань і широкому застосуванні економічних важелів впливу на діяльність суб'єктів господарювання. Ця форма планування не передбачає їх забезпечення необхідними ресурсами, а тому межі самостійного прийняття організаціями господарських рішень суттєво розширюються.
Регулятивне планування має багато спільного із індикативним, а його особливостями є ширше використання важелів впливу на державний сектор економіки (зокрема, через укладання планових контрактів з відповідними компаніями), а також активніший вплив на поведінку підприємств приватного сектору за допомогою матеріального стимулювання.
В Україні індикативне макроекономічне планування запроваджено з 1993 р. Його використовують у формі розроблення та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку країни на короткостроковий період (ДПЕСР). Процес планування стосується всіх рівнів народного господарства — від первинних (підприємств) до загальнодержавних структур. Розроблення ДПЕСР охоплює дві основні стадії:
1) визначення планових намірів уряду та інформування про них усіх ланок виконавчої влади, вироблення пропозицій щодо їхньої участі у виконанні державного плану;
2) підготовка підприємствами, міністерствами та регіональними органами проекту плану та бюджету, взаємоузгодження їхніх показників та формування планів економічного і соціального розвитку України та регіонів.
Функції координування та інформування щодо розроблення державного плану покладено на Міністерство
економіки України. Проект плану після його розгляду у відповідних департаментах і відділах Міністерства економіки України передають до Кабінету Міністрів України, а потім — на затвердження до Верховної Ради України. Упродовж року показники плану коригують належно від загальної економічної ситуації, запровадження додаткових заходів та інших змін. Однак у повному обсязі система індикативного планування поки що не діє. Необхідно розв'язати проблеми раціонального розподілу планових повноважень між органами державної влади, запровадження сучасної методології планування, що ґрунтується на органічному поєднанні засобів державного планування з іншими функціями державного управління (аналіз, прогнозування, оперативне регулювання, організування, контроль, нагляд та ін.).
Ефективність використання прогнозування, програмування і макроекономічного планування буде забезпечена у разі їх тісного взаємозв'язку з іншими засобами державного регулювання економіки, зокрема із системою державних замовлень і контрактів.
