Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ДРЕ-Лекции.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

4.2. Прогнозування і програмування соціально-економічного розвитку країни, макроекономічне планування

У ринковій економіці, де господарські зв'язки форму­ються переважно горизонтально, а адміністративні мето­ди впливу на товаровиробників мають обмежену дію, об'єктивно зростає роль засобів державного впливу, пов'язаних із визначенням пріоритетних цілей розвитку країни та системи заходів, спрямованої на їх реалізацію. 8 огляду на це провідними формами державного регулювання сучасної економіки є державне прогнозування і програмування соціально-економічного розвитку та мак­роекономічне планування.

Прогнозування соціально-економічного розвитку. В Україні правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи прогнозних та програмних (планових) документів економічного і соціального [розвитку країни загалом, а також окремих галузей еко­номіки та адміністративно-територіальних одиниць визначає Закон України «Про прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» від 23.03.2000 № 1602-ІП. Цим законом встановлено загальний зміст, порядок розроблення, затвер­дження та виконання зазначених прогнозних і програм­них (планових) документів економічного і соціального розвитку, а також права й відповідальність учасників державного прогнозування та розроблення програм еко­номічного і соціального розвитку України.

Прогнозування соціально-економічного розвитку — форма державного регулювання економіки, вид діяльності суб'єктів державного регулювання економіки, суть якої полягає у виро­бленні науково обгрунтованого судження про можливий стан, напрями і тенденції розвитку об'єкта регулювання у майбутньо­му прогнозу.

У Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального роз­витку України» вказано, що державне прогнозування економічного і соціального розвитку — це науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністратив­но-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтерна­тивних шляхів і строків досягнення параметрів еконо­мічного та соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-еконо­мічних процесів.

Державне прогнозування соціально-економічного розвитку застосовують як самостійну форму державно­го регулювання і як науково-аналітичну стадію (етап) планування або програмування. Прогнози соціально-економічного розвитку можна структурувати за різни­ми ознаками (табл. 4.4).

Розроблення будь-якого прогнозу передбачає засто­сування сукупності методів прогнозування — способів і прийомів опрацювання інформації та вироблення вис­новків щодо розвитку об'єкта в майбутньому. Так, від­повідно до використовуваних джерел інформації роз­різняють експертні, статистичні та економіко-математичні методи розроблення прогнозів. За ступенем формалізації виокремлюють інтуїтивні (використову­ють, коли неможливо враховувати вплив численних факторів через складність формалізації їх впливу на об'єкт прогнозування) та формалізовані методи прогно­зування. До них належать методи екстраполяції (за його допомогою на майбутнє поширюється тенденція розвитку об'єкта прогнозування в минулому) та моде­лювання (передбачає побудову певної економіко-математичної моделі).

Таблиця 4.4 - Основні види прогнозів соціально-економічного розвитку

Ознака

Види прогнозів

Масштаб об'єкта прогнозування

— глобальні; — макроекономічні; — секторів і сфер економіки, народногосподарських комплексів; — галузеві, регіональні

Часові параметри прогнозування

— довгострокові; — середньострокові; — короткострокові; — оперативні

Методологія (основні

прийоми) прогнозування

— пошукові (ґрунтуються на екстраполяції на майбутнє тенденцій розвитку об'єкта прогнозування в минулому і теперішньому, абстрагуючись при цьому від факторів, які можуть впливати на зміну цих тенденцій);

— нормативно-цільові (розробляються на підставі заздалегідь визначеної мети і

зводяться до пошуку способів її досягнення шляхом окреслення певних цільових етапів)

Елементи та напрями

прогнозування

— первинні фактори виробництва (природні, матеріальні, трудові, фінансові ресурси, розвиток науки і техніки);

— суспільні потреби (господарської кон'юнктури, загальнодержавних, виробничих, особистих потреб у продукції,

роботах та послугах, споживчого попиту населення, рівня його життя)

Розроблення прогнозів ґрунтується на вивченні закономірностей розвитку відповідних економічних явищ і процесів, виявленні ймовірних шляхів їх розвит­ку, виборі та обґрунтуванні цілей і засобів державного регулювання з урахуванням визначених закономірно­стей. Зокрема, об'єктом соціально-економічного прогнозування є економічний і соціальний потенціал країни (галузі, регіону, сфери господарювання), а розроблення прогнозу спрямоване на виявлення закономірностей і напрямів розвитку складових цього потенціалу (трудо­вих, природних, промислово-виробничих, соціальних, науково-технічних ресурсів) та засобів забезпечення цілеспрямованого державного впливу на відповідні про­цеси і явища.

Основними процедурами розроблення прогнозів є: формування інформаційної основи прогнозу, дослідження (опис) об'єкту прогнозування, оцінювання зовнішнього середовища та його впливу на об'єкт, визначення тенденцій та напрямів розвитку (поведінки) об'єкта, прийняття рішень, оцінювання якості прогнозу. Алго­ритм відповідної державно-управлінської діяльності охоплює такі основні етапи:

1) розроблення пошукового прогнозу — визначення, яким може бути розвиток економіки або її окремої підсистеми за умови, що характер державного регулю­вання залишатиметься незмінним;

2) розроблення нормативного або цільового прогнозу, в якому має бути визначена мета розвитку об'єкта прогнозування (нормативи його розвитку);

3) підготовка конкретних пропозицій та рекоменда­цій щодо здійснення регулювального впливу на стан і тенденції розвитку об'єкта прогнозування;

4) коригування прогнозу з урахуванням впливу додаткових (наприклад, фінансових, кон'юнктурних) регуляторів та обмежень.

Чим більший період прогнозування, тим менша точ­ність оцінки прогнозу.

Програмування соціально-економічного розвитку. Взаємопов'язані із прогнозуванням розроблення і вті­лення довгострокових програм (програмування) та пла­нів (планування) соціально-економічного розвитку. Програма та план як різновиди передбачення, випе­реджального відображення дійсності та засоби представ­лення і реалізації результатів державного регулювання економіки є насамперед комплексами заходів, спрямо­ваних на досягнення певних цілей. Інакше кажучи, якщо прогнози мають імовірнісний характер, то про­грами (плани) — це однозначні рішення. При цьому прогнози представляють альтернативні варіанти роз­витку, а програма чи план є лише певним, вибраним для реалізації (оптимальним) варіантом розвитку об'єкта державного регулювання. Фактично прогнозування створює умови для наукового обґрунтування програму­вання та планування, які є засобами втілення і перевір­ки прогнозних оцінок. Як правило, державне програмування необхідне, коли диспропорції соціально-еконо­мічного розвитку певних об'єктів виявляються явно і відчутно. Тому відповідні програми передбачають здій­снення комплексу заходів, спрямованих на забезпечен­ня позитивних структурних зрушень, якісних змін у розвитку, розв'язання конкретних соціально-економічних проблем у найраціональніший спосіб. При втіленні програм держава не втручається в діяльність суб'єктів ринку, а лише орієнтує їх поведінку.

Основними формами державного планування (про­грамування) є соціально-економічного розвитку в Украї­ні є Держави і програма економічного та соціального розвитку, Державний бюджет, а також інші державні програми з ш тань економічного і соціального розвитку, порядок розроблення, завдання та реалізація яких визначені законом про державні програми.

Програмування соціально-економічного розвитку економіки — форма державного регулювання економіки, вид діяльності суб'єк­тів державної о регулювання економіки, суть якої полягає у вироб­ленні та запровадженні узгодженого комплексу (програми) дій органів державної влади і господарюючих суб'єктів, спрямованих на розв'язання взаємопов'язаних цілей шляхом оптимізації витрат часу і ресурсів соціально-економічного розвитку в певний період.

Результатом програмування є державна програма — документ, у якому визначені завдання і пріоритети І діяльності учасників її реалізації, напрями і строки запровадження необхідних заходів, способи моніторингу та оцінки ефективності їх досягнення.

Основну роль у запровадженні державного програмування в Україні відіграє розроблення і втілення Держав­ної програми економічного і соціального розвитку України (ДПЕСР) -— документа, в якому визначають цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формують взаємоузгоджену і комплексну систему заходів органів законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування, спрямованих на елективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери. Форма виконання і втілення програм, а також меха­нізм програмування залежать від масштабу і сфери її дії; кількості цілей програми; ступеня залучення під­приємств і організацій приватного і державного секторів; характеру економічних та адміністративно-правових зв'язків учасників програми; її правового статусу. Класифікацію видів державних програм за найсуттєвішими ознаками наведено в табл. 4.5.

Таблиця 4.5 - Основні види державних програм соціально-економічного розвитку

Ознака

Види програм

Характер, спрямованість

— спеціальні;

програми

— комплексні, в т. ч.: багатоцільові

і одноцільові (проблемні, продуктові)

Зміст програми

— соціально-економічні;

— організаційно-господарські;

— науково-технічні;

— виробничо-економічні;

— територіальні (регіональні);

— екологічні;

— інституційні

Сфера дії програми

— спеціальні;

— загальнонаціональні

Масштаби програми

— великомасштабні;

— вузько спрямовані

Строк дії програми

— короткострокові;

— середньострокові;

— довгострокові

Розроблення державних комплексних економіч­них програм ґрунтується на використанні програмно-цільового методу та методу системно-структурного аналізу з побудовою ієрархічної моделі типу «дерева цілей», в якій узгоджують цілі із засобами їх дося­гнення.

Програму розробляють у такій послідовності:

1) формують перелік найважливіших проблем; ви­окремлюють певну проблему та окреслюють завдання з розроблення програми, спрямованої на її розв'язання; визначають мету програми, ліміти ресурсів, учасників реалізації програми та іншу необхідну інформацію;

2) уточнюють кількісні параметри, що характеризу­ють цілі програми, і визначають завдання її реалізації за окремими періодами;

3) формують перелік завдань і комплекс заходів для реалізації програми;

4) розраховують основні показники і ресурсне забез­печення програми.

Для обґрунтування завдань і показників програм використовують такі методи: нормативний (передбачає використання різноманітних техніко-економічних та соціально-економічних норм і нормативів); балансовий (ґрунтується на встановленні оптимальної відповідно­сті між різноманітними видами потреб і засобами їх забезпечення, враховуючи широкий перелік соціально-економічних норм і нормативів); аналітичний, екстра­поляції, експертних оцінок тощо.

Державні програми мають, як правило, рекомендо­ваний характер — їх розглядають як певний орієнтир діяльності суб'єктів їх реалізації, який можна коригува­ти у часі. Виняток становлять державні цільові ком­плексні програми, які мають обов'язковий, адресний характер.

Цільова комплексна програма (ЦКП) — державний адресний плановий документ, у якому визначено конкретну мету і комплекс спрямованих на '('(досягнення та погоджених за ресурсами, вико­навцями і строками економічних, техніко-економічних, виробни­чих, науково-технологічних, організаційно-економічних заходів.

У реалізації таких програм беруть участь суб'єкти гос­подарювання кількох галузей, регіонів, сфер діяльності. Розробниками і координаторами ЦКП є органи державної влади. Засади розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм в Україні сформульовано у Законі України «Про державні цільові програми».

Макроекономічне планування. На відміну від дер­жавних програм, які запроваджують, як правило, з і метою досягнення взаємопов'язаних цілей соціально-економічного розвитку, розроблення планів не передбачає дотримання такої вимоги.

Отже, за своєю суттю державні плани є засобом формулювання та оголошення певних намірів держави щодо своєї господарської і регулятивної діяльності відповідно до умов, що склалися на ринку; при цьому планові цілі не завжди є взаємопов'язаними, оскільки при їх визначенні органи державної влади виходять насамперед із пріоритетів забезпечення державного впливу на економіку та стану господарської кон'юнк­тури, а не потреб оптимізації витрат часу і ресурсів щодо їх втілення.

Об'єктом державного планування є насамперед макроекономічний рівень національної економіки, а тому відповідна державно-управлінська діяльність здійснюється у формі макроекономічного планування.

Макроекономічне планування — форма державного регулюван­ня економіки, вид діяльності суб'єктів державного регулювання економіки, суть якої полягає у визначенні цільових орієнтирів розвитку економіки та комплексу заходів, спрямованих на їх досягнення відповідно до існуючої господарської кон'юнктури та ринкових умов і правил економічної поведінки.

Результатом макроекономічного планування є план — документ, у якому визначені цілі держави в сфері регу­лювання господарських відносин і заходи з їх реалізації.

Основними функціями макроекономічного плану­вання є:

— конкретизування цілей та пріоритетів державного регулювання економіки;

— забезпечення оптимального варіанта розвитку і національної економіки, її збалансованості та пропор­ційності;

— координування економічної діяльності суб'єктів господарювання;

— контроль за процесом реалізації цілей і завдань державного регулювання економіки, оперативне втру­чання в господарські процеси або зміна завдань еконо­мічної політики держави.

При розробленні макроекономічних планів на різ­них рівнях і етапах планування використовують, як правило комплексно, такі методи: системного аналізу І (передбачає вивчення економічної ситуації в економіці у минулому та майбутньому з урахуванням різних варі­антів розвитку), балансовий (застосування розрахунків, в яких потреби суспільства пов'язані з ресурсами), нормативний (за допомогою норм і нормативів визначають потребу в продукції (послугах) і обґрунтовують її ресурсами), економіко-математичний (ґрунтується на розробленні економіко-математичної моделі) та ін. (табл. 4.6).

Таблиця 4.6 – Види планів

Ознака

Види планів

Часові параметри плану

— поточні (до 1 року); — сєредньострокові (3—5 років); — довгострокові (7—15 років)

Масштаби охоплення плану

— народногосподарські; - регіональні (територіальні); — галузеві; — секторальні

Об'єкт планування

— економічні; — соціальні; — науково-технічні; — екологічні; - інвестиційні

Зміст плану

— стратегічні (спрямовані на розв'язання найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку економіки); — тактичні (розглядаються як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань, передбачається можливість внесення корективів до переліку відповідних заходів, порядку, процедур і строків прийняття та реалізації відповідних рішень, розподілу ресурсів, складу виконавців)

Спосіб розроблення плану

— дискретні (із завершенням планового періоду плани замінюються наступними, розробленими на такий самий період); — «ковзіні» (періодично продовжуються ще до закінчення планового періоду, що дає змогу зберегти планову перспективу в часі)

Форма розроблення і втілення плану

— директивні; — індикативні

Відповідно до форми розроблення і запровадження макроекономічних планів розрізняють директивну та індикативну системи планування.

Директивне планування застосовують, як правило, а централізованої системи господарювання. Воно має адресний та обов'язковий для виконання статус. Цен­тралізовано визначені планові показники розробляє нища за рівнем ланка управління народним господар­ством і доводить до нижчої для обов'язкового використання. Виконання доведених планових показників забезпечують виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів і стимулюють преміями та відзнаками.

За невиконання планових завдань керівники підпри­ємств і установ несуть персональну відповідальність. Однак у ринкових умовах директивне планування не діє або діє надто неефективно (табл. 4.7).

Таблиця 4.7 - Основні ознаки директивного та індикативного макроекономічного планування

Ознаки

Вид макроекономічного планування

Директивне

Індикативне

Суб'єкти господарювання — основні виконавці плану

Підприємства і установи державної форми власності

Підприємства і установи всіх форм

власності

Основна функція

Розроблення планів

Розподільча — встановлення

процедур і правил розподілу ресурсів, виготовленої продукції, послуг

Спрямування діяльності суб'єктів

господарювання в напрямі, бажаному для досягнення цілей

державного регулювання економіки

Формування планової мети та завдань

Розвитку суб'єктів господарювання

Визначають рішеннями центральних органів державної

влади без урахування можливостей і пріоритетів діяльності суб'єктів господарювання

Кожний суб'єкт господарювання

визначає самостійно з урахуванням внутрішніх і зовнішніх чинників впливу на його діяльність

Процедура складання

планів

Чітка регламентація процесу планування, встановлення контрольних показників, лімітів, норм і нормативів діяльності суб'єктів господарювання, а також їх замовників, постачальників

ресурсів, цін і тарифів

Самостійна ініціатива суб'єктів

господарювання щодо доцільності складання планів, їх структури, вихідних даних та запланованих

результатів діяльності

Стимулювання виконання планових

завдань

Різноманітні форми матеріального і морального

стимулювання

Добровільна ініціатива суб'єкта

господарювання з метою отримання додаткової матеріальної

винагороди

Відповідаль­ність за результати планової діяльності

Сувора адміністративна

відповідальність за невиконання планових завдань

Відсутність адміністративної відповідальності

Використання виробничих ресурсів

Забезпечення найповнішого використання наявних виробничих ресурсів

Оптимізація використання наявних виробничих ресурсів

Врахування впливу конкуренції

Конкуренція відсутня, діяльність суб'єктів господарювання регулюється в централізованому порядку

Суб'єкти господарювання самостійно визначають вплив конкуренції, кошти, пов'язані із посиленням конкурентних переваг, і витрати, зумовлені ризиками конкурентної боротьби

Сфера застосування

Використовують

переважно в централізованій

економіці

Використовують у змішаній економіці

Індикативне планування передбачає формування рекомендаційних заходів, спрямованих на досягнення цілей державного регулювання соціально-економічного розвитку та створення таких умов для суб'єктів госпо­дарювання, які б спонукали їх до виконання поставле­них завдань без адміністративного примусу. Характер­ною ознакою його реалізації є можливість коригувати програми (плани) суб'єктів господарювання відповідно до змін економічної кон'юнктури, а основною функ­цією — спрямування діяльності суб'єктів господарю­вання для досягнення визначених цілей державного регулювання економіки.

Індикативний план містить директивні, прогнозні та розрахункові показники. Директивні показники затвер­джують, вони стосуються переважно заходів, фінансова­них з бюджету, зокрема показників цільових комплекс­них програм, держзамовлення. Прогнозні показники визначають можливі орієнтири розвитку економіки, окремих сфер та сегментів ринку. Розрахункові показники відображають аналітичні й фінансові аспекти плану. Усі показники виражають основні напрями соціально-еконо­мічного розвитку, є орієнтирами, досягненню яких орга­ни державної влади повинні сприяти шляхом викори­стання переважно економічних важелів. Однак індика­тивне планування передбачає й часткове застосування адміністративних методів і важелів: норм, нормативів, держзамовлень, держінвестицій, регульованих цін тощо.

Виокремлюють також індирективне і регулятивне планування, які можна розглядати як похідні від про­аналізованих. Індирективне планування має багато спільних ознак із директивним, а його відмінності поля­гають у скасуванні адміністративних стягнень за неви­конання планових завдань і широкому застосуванні економічних важелів впливу на діяльність суб'єктів господарювання. Ця форма планування не передбачає їх забезпечення необхідними ресурсами, а тому межі самостійного прийняття організаціями господарських рішень суттєво розширюються.

Регулятивне планування має багато спільного із індикативним, а його особливостями є ширше викори­стання важелів впливу на державний сектор економіки (зокрема, через укладання планових контрактів з відпо­відними компаніями), а також активніший вплив на поведінку підприємств приватного сектору за допомо­гою матеріального стимулювання.

В Україні індикативне макроекономічне планування запроваджено з 1993 р. Його використовують у формі розроблення та реалізації Державної програми еконо­мічного і соціального розвитку країни на короткостро­ковий період (ДПЕСР). Процес планування стосується всіх рівнів народного господарства — від первинних (підприємств) до загальнодержавних структур. Роз­роблення ДПЕСР охоплює дві основні стадії:

1) визначення планових намірів уряду та інформу­вання про них усіх ланок виконавчої влади, вироблення пропозицій щодо їхньої участі у виконанні державного плану;

2) підготовка підприємствами, міністерствами та регіональними органами проекту плану та бюджету, вза­ємоузгодження їхніх показників та формування планів економічного і соціального розвитку України та регіонів.

Функції координування та інформування щодо роз­роблення державного плану покладено на Міністерство

економіки України. Проект плану після його розгляду у відповідних департаментах і відділах Міністерства еко­номіки України передають до Кабінету Міністрів Укра­їни, а потім — на затвердження до Верховної Ради України. Упродовж року показники плану коригують належно від загальної економічної ситуації, запрова­дження додаткових заходів та інших змін. Однак у пов­ному обсязі система індикативного планування поки що не діє. Необхідно розв'язати проблеми раціонального розподілу планових повноважень між органами держав­ної влади, запровадження сучасної методології плану­вання, що ґрунтується на органічному поєднанні засобів державного планування з іншими функціями державно­го управління (аналіз, прогнозування, оперативне регу­лювання, організування, контроль, нагляд та ін.).

Ефективність використання прогнозування, програ­мування і макроекономічного планування буде забезпе­чена у разі їх тісного взаємозв'язку з іншими засобами державного регулювання економіки, зокрема із систе­мою державних замовлень і контрактів.