Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
цивільне шпора моя.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆
  1. Суб‘єктивне цивільне право на захист

У цивільному правовідношенні його учасники (громадяни, організації) є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків. Набуття суб'єктивних цивільних прав необхідне для задоволення духовних і матеріальних потреб. У концепції про суб'єктивне право важливого значення набуває з'ясування юридичної суті конструкції «суб'єктивного права» як єдності трьох елементів: а) виду і міри дозволеної поведінки самого уповноваженого (громадянина або організації), який має відповідні суб'єктивні права. У поведінці виявляються самодіяльність суб'єкта, воля вибору, користування матеріальними та духовними благами на підставі Існуючих відносин власності і товаро-обороту.

Отже, перший елемент суб'єктивного права — це правомочність суб'єкта щодо своїх правомірних дій, б) можливості вимагати відповідної поведінки від інших зобов'язаних осіб — правомочність на чужі дії, в) можливості застосування уповноваженою особою засобів правоохоронного характеру, якщо інші особи не виконують своїх обов'язків щодо неї, — правомочність на захист перших двох правомочностей. Таким чином, суб'єктивне цивільне право — це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, здійснення якої забезпечується виконанням обов'язків іншими особами. Виконання обов'язків — неодмінна умова здійснення суб'єктивного права. Зв'язок між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком є нерозривним. Він втілюється у цивільному правовідношенні між уповноваженою (уповноваженими) і зобов'язаною (зобов'язаними) особами. Якщо зобов'язана особа не вчиняє певної дії або не утримується від неї) то уповноважена вправі скористатися засобами правоохоронного характеру.

Отже, право на захист — одна з правочинностей суб'єктивного цивільного права. Це є вид і міра можливої (дозволеної) поведінки, спрямованої на використання правоохоронних можливостей. Зміст і характер правоохоронних можливостей залежать від характеру порушення суб'єктивного права. За змістом право на захист складається з можливостей, здатних забезпечити здійснення суб'єктивного права: звернення до державних і громадських органів з вимогою застосувати до правопорушника засобів державного примусу; самозахист цивільних прав; засоби оперативного впливу на правопорушника.

  1. Поняття захисту цивільних прав

У юридичній науці щодо поняття та елементів суб'єктивного цивільного права, існування окремого самостійного права на захист тощо існують різні точки зору. Але у кожному разі слід визнати, що цивільне право, не забезпечене конкретним правовим засобом захисту, залишається негарантованим. Враховуючи цю обставину і спираючись на положення Конституції, ЦК встановлює основні засади захисту цивільного права та інтересу.

Захист цивільних прав — це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.

Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом, засобів самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Класифікація захисту цивільних прав можлива за різними підставами: залежно від способів, форм, порядку захисту тощо.

Залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

1) судовий захист; 2) адміністративний захист; 3) захист нотаріусом; 4) самозахист; 5) захист за допомогою інших громадських, державних та міжнародних інституцій.