78. Зловживання цивільним правом та його наслідки

Зловживання правом — здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Будь-яке із суб'єктивних цивільних прав має межі, межі є його невід'ємною властивістю, оскільки це міра можливої поведінки уповноваженої особи (фізичної або юридичної) в цивільних правовідносинах. Передбачені законом положення, які визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. Вони, природно, знаходять своє вираженим у тих самих характеристиках, що й принципи здійснення цивільних прав. В усіх випадках порушення встановлених меж здійснення права є недозволеною дією і повинно тягнути за собою певні юридичні наслідки. Так, здійснення цивільних прав з порушенням прав та інтересів, які охороняються законом, є протиправною поведінкою і може бути підставою для виникнення деліктних зобов'язань, в силу яких заподіяна шкода (майнова або моральна) повинна бути відшкодована Порушення під час здійснення цивільних прав публічного порядку (наприклад, антимонопольного законодавства) може тягнути за собою визнання укладених угод недійсними, застосування інших санкцій, передбачених законодавством. З. п.— це правопорушення, але таке, що характеризується не дозволеною поведінкою уповноваженої особи, яка спирається на суб'єктивне право, що їй формально належить. Не маючи суб'єктивного права, особа не може зловживати ним подібно до того, як особа, що не є посадовою, не може зловживати владою. Саме спираючись на своє суб'єктивне право, уповноважена особа виходить за межі можливо допустимої поведінки, коли, наприклад, громадянин, якому належить на праві власності житловий будинок, навмисно погіршує свої житлові умови і на ціп підставі вимагає виселення наймача. Отже, іншою особливістю З. п. є те, що суб'єктивне право використовується і з метою заподіяти зло іншій особі. За загальним правилом у разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не охороняється, однак можуть бути також інші негативні наслідки З. п. (наприклад, заборона дій, позбавлення суб'єктивного права та ін.) залежно від обставин конкретної справи.

79. Поняття представництва та його суб’єкти

Представництво – такі відносини, за яких угода, укладена однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) створює права і обов’язки безпосередньо для особи, яку представляють. Суть представництва полягає в дія-ті представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак не всякі угоди можуть бути вчинені представником. ЦК передбачає, що не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто та ін угод, зазначених у законі (заповіт має бути підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений). Мета представництва – здійснення представником угод та ін юрид дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, припиняють чи змінюють цив права та обов’язки у іншої особи – особи, яку представляють. У відносинах представництва беруть участь 3 суб’єкти: особа, яку представляють, представник, третя особа. Особою, яку представляють, може бути будь-який суб’єкт цив права – гром, юр особа, незалежно від наявності у них дієздатності. Представником є гром або юр особа, які мають повноваження на здійснення юр дій від імені особи, яку представляють. Представником має бути дієзд-й гром, за винятком осіб, які досягли труд повноліття(16 років). Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цив права та обов’язки, може бути будь-який суб’єкт цив права. Відносини представництва регулюються договором доручення або довіреністю.