2. Суб’єкти інноваційної діяльності

Інноваційні процеси (ІП) тієї або іншої спрямованості здійснюються у всіх сферах соціальної й економічної діяльності держави в межах підприємств і установ різних форм власності. Головним ресурсом, що втягується в ІП, є людина. Успіх інновацій залежить як від громадянської позиції, так і від науково-технічної компетенції персоналу, від творчої активності, стимуляції і мотивації окремих співробітників.

На фірмах і підприємствах ІП повинні охоплювати інформаційну, наукову, проектно-конструкторську і виробничу діяльність. Велика роль у здійсненні ІП приділяється також економіко-управлінській і соціально-культурній діяльності. За значимістю, трудомісткістю, кваліфікацією фахівців переважає наукова і проектна діяльність.

Матеріально-технічна база наукових і проектних розробок – винятково важливий і найбільш динамічний елемент ІП. Раціональна організація і керування ІП залежать від оптимального сполучення величини витрат на створення інновацій, термінів їхньої реалізації, а також ринкових параметрів (можливостей).

Закордонний і вітчизняний досвід роботи наукових і інноваційних організацій дає змогу класифікувати їх залежно від сфери діяльності (таб.6.1).

Таблиця 6.1 - Сфери організаційної діяльності ІП

Сфера діяльності	Організації
Державне управління	Міністерства і відомства (оборона, суспільний порядок, охорона здоров'я, соціальне забезпечення і т.д.); місцеві органи влади і самоврядування; некомерційні (безприбуткові) організації, фінансовані і контрольовані урядом, які займаються дослідженням соціальних і адміністративних функцій держави
Підприємницька	Організації, підприємства, фірми, діяльність яких зв'язана з виробництвом продукції і наданням послуг з метою продажу (у тому числі підприємства державної власності)
Вищі навчальні заклади і наука	Усі вузи незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні, експериментальні станції і клініки, асоційовані з вузами або керовані ними; організації, що обслуговують вузи, які входять у систему вищої і середньої освіти
Приватна некомерційна (безприбуткова)	Професійні спілки і суспільства, асоціації, суспільні і благодійні організації, фонди (крім фондів, що більш ніж на 50 % фінансуються державою); приватні індивідуальні організації

Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль приділяється малим фірмам, мобільний персонал яких може швидко сприймати і генерувати нові ідеї. Великі компанії, як правило, орієнтовані на створення удосконалювальних інновацій. Керівники таких компаній вважають логічним удосконалення в такому напрямку, де компанія досягла б помітних успіхів в освоєнні певної групи продукції. Така психологія була характерною для соціалістичних країн, де була відсутня конкуренція на внутрішньому ринку.

Перехід до радикально нової техніки і технології для великих фірм небажаний, оскільки при цьому знецінюється накопичений виробничий потенціал. У той же час з економічної точки зору нововведення більш вигідні, ніж ризик радикалізму. Більшість компаній керуються принципом "витрати-результати" і вкладають кошти тільки в такі НДДКР, які гарантують прибуток.

У малих фірм немає шансів витримати конкуренцію на ринку. Саме життя штовхає їх на ризикований шлях радикальних інновацій, оскільки найчастіше останні мало зв'язані з витратами. Не випадково у швидко прогресуючих новітніх галузях електроніки, біоінженерії і біотехнології, у виробництві споживчих товарів діє безліч дрібних фірм.

Фірми спін-офф організовуються при вузах, спеціальних лабораторіях і державних дослідницьких центрах з метою комерційного впровадження науково-технічних досягнень, отриманих у ході виконання великих нецивільних проектів: військових розробок, космічних програм, фундаментальних досліджень.

Венчурні фірми і фірми спін-офф працюють на етапах росту і насичення винахідницької активності від початку падіння активності наукових пошуків.

Малі інноваційні фірми засновують учені, інженери, винахідники. Часто первісним капіталом таких фірм служать особисті заощадження, хоча їх буває недостатньо і доводиться шукати ризиковий капітал. Специфіка ризикового капіталу полягає в тому, що він надається на безпроцентній, безповоротній основі і не підлягає вилученню протягом усього терміну дії договору.

Венчурні фірми, як правило, неприбуткові, тому що не займаються виробництвом. Вони передають свої результати фірмам-експлерентам, патієнтам, віолентам і комутантам.

У разі орієнтації на вузький сегмент ринку створюються фірми-патієнти, що задовольняють потреби, сформовані, наприклад, під дією моди, реклами або інших засобів поліпшення попиту. Фірми-патієнти діють на етапах збільшення випуску продукції під час падіння винахідницької активності. Вимоги до якості й обсягів продукції в цих фірмах зв'язані з проблемами завоювання ринків, коли виникає необхідність ухвалення рішення про проведення або припинення розробок, про доцільність продажу або покупки ліцензій і т.п. Такі фірми вважаються прибутковими, і в них доцільно вводити посаду постійного інноваційного менеджера, що має убезпечити діяльність фірми.

У сфері великого традиційного (стандартного) бізнесу діють фірми-віоленти, які володіють великим капіталом і високим рівнем освоєння технології. Ці фірми розробляють "силову стратегію", займаючись масовим випуском продукції для широкого кола споживачів, яких задовольняє середній рівень цін і які пред'являють "середні" вимоги до якості продукції. Науково-технічна політика (стратегія) фірми-віолента потребує прийняття ряду важливих рішень: про терміни постановки продукції на виробництво, про зняття продукції з виробництва, про інвестиції і розширення виробництва, про заміну парку машин і устаткування, про придбання ліцензій. Ці фірми прибуткові і діють при транснаціональних корпораціях. У сфері середнього і дрібного бізнесу, орієнтованого на задоволення національних і місцевих потреб, на етапі падіння циклу випуску продукції діють фірми-комутанти. Їхня науково-технічна політика полягає в прийнятті рішень про своєчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічної особливості виробів, які випускаються фірмами-віолентами.