- •Інструкція з бактеріологічної діагностики туберкульозної інфекції
- •Динаміка бактеріологічного дослідження хворого
- •1 Збір патологічного матеріалу для виявлення мікобактерій туберкульозу
- •1.1 Харкотиння
- •1.2 Промивні води бронхів
- •1.3 Промивні води шлунка
- •Спеціальне обладнання
- •2.2 Бактеріоскопічні методи виявлення мікобактерій туберкульозу
- •2.2.1 Пряма бактеріоскопія мазка з фарбуванням за Цілем - Нільсеном
- •Реактиви
- •2.2.2 Метод збагачення
- •2.2.3 Люмінесцентна мікроскопія
- •2.2.4 Фазовоконтрастна мікроскопія
- •2.3 Бактеріологічні методи виявлення мікобактерій туберкульозу
- •2.3.1 Обробка патологічного матеріалу при посіві на щільне живильне середовище
- •Обробка трьохзаміщеним фосфорнокислым натрієм
- •Обробка лугом з використанням гідроокису натрія - модифікований метод Петрова (використовується за рекомендаціями вооз)
- •4,0 % Гідроокис натрію (NaОн):
- •Обробка кислотою
- •2.3.2 Живильні середовища
- •2.3.2.1 Приготування щільних живильних середовищ
- •2.3.2.2. Рідкі живильні середовища
- •Напівсинтетичне середовище Школьнікової.
- •2.4 Біологічний метод дослідження
- •3 Ідентифікація виділених культур мiкобактерiй
- •3.1 Бактеріологічний (культуральний) метод дослідження
- •Атипові мікобактерії
- •3.2 Диференціація мікобактерій
- •3.2.1 Культуральні тести
- •3.2.1.1 Приготування середовища із саліциловокислим натрієм
- •3.2.1.2 Приготування середововища з паранітробензойною кислотою
- •3.2.1.3 Приготування середовища з тіоацетазоном (тібоном)
- •3.2.1.4 Ріст на середовищі з 5 % NаСl
- •3.2.1.5 Виявлення корд-фактора
- •3.2.2 Бiохiмiчнi методи дослідження
- •3.2.2.1 Ніациновий тест
- •3.2.2.2 Визначення амiдазної активності
- •Метод Бьоніке
- •Визначення нікотинамiдазної активності
- •Метод Таке
- •Визначення формамiдазної активності
- •3.2.2.3 Визначення нiтратредуктазної активності
- •3.2.2.4 Диференціація мiкобактерiй за окисно-відновними ферментами
- •Визначення каталазної і пероксидазної активності одночасно
- •Термостабiльнiсть каталази
- •Визначення активності термостабільної каталази
- •3.2.2.5 Реакція гiдролiзу твiну-80
- •3.2.2.6 Ключові тести і схеми ідентифікації мікобактерій
- •3.3 Біологічний метод ідентифікації кислотостійких мiкобактерiй
- •4 Прискоренні методи виявлення мікобактерій
- •4.1 Виявлення мікобактерій за допомогою індикаторної пробірки bbl mgit
- •4.2 Визначення медикаментозної стійкості m.Tuberculosis до антимікобактеріальних препаратів (стрептоміцин, ізоніазид, рифампіцин, етамбутол) за допомогою системи bbl mgit ast sire
- •4.3 Виявлення мікобактерій за допомогою середовища вкг (стимулятор росту і середовище вкг) (в.В.Власенко)
- •4.3.1 Постановка досліду по контролю якості живильного середовища вкг
- •1 Етап – відбір і попередня обробка досліджуваного матеріалу для характеристики днк
- •Відбір та підготовка клінічного матеріалу для аналізу.
- •Форма випуску та пакування.
- •Комплектність набору для ампліфікації днк m.Tuberculosis,м.Bovis наведена в табл.4.4.
- •3 Этап – детекція продуктів ампліфікації за допомогою гельелектрофорезу
- •Порядок проведення робіт.
- •Форма випуску й пакування.
- •5 Визначення чутливості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів
- •5.1 Критерії стійкості m.Tuberculosis до антимікобактеріальних препаратів
- •5.1.1 Визначення чутливості мiкобактерiй туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів методом абсолютних концентрацій на щільних середовищах
- •5.1.1.1 Розведення антимікобактеріальних препаратів
- •Iзонiазид
- •5.1.2 Визначення стійкості мбт до антимікобактеріальних препаратів
- •I Приготування розведень антимікобактеріальних препаратів
- •II Приготування суспензії культури мбт
- •5.3 Визначення чутливості мікобактерій туберкульозу до декількох антимікобактеріальних препаратів
- •5.4 Визначення чутливості m.Tuberculosis до антимікобактеріальних препаратів з використанням кров’яного живильного середовища
- •5.5 Визначення концентрації антимікобактеріальних препаратів у крові хворих
- •5.5.1 Визначення концентрації антимікобактеріальних препаратів у крові хворих методом серійних розведень в рідкому середовищі
- •5.5.1.1 Схеми розведення антимікобактеріальних препаратів для визначення мік
- •Iзонiазид
- •Рифампіцин (рифадин, мікобутин)
- •Етамбутол
- •Канаміцин
- •Фторхінолони (ципробай або інший ципрофлоксацин чи офлоксацин)
- •5.5.1.2 Визначення бактеріостатичної активності крові (бак) після прийому хворим антимікобактеріальних препаратів (туберкулостатична проба)
3.2.2.2 Визначення амiдазної активності
Принцип визначення амiдазної активності базується на дезамінуванні амiдiв і виділенні аміаку, що визначається спеціальними реактивами. Існує два методи визначення амiдазної активності – кількісний, бiохiмiчний (за Бьоніке), і якісний, бактеріологічний (за Таке).
Метод Бьоніке
Амідний ряд, за Бьоніке, включає 10 амiдiв, але в лабораторній практиці можна користуватися трьома амідами: сечовина, нікотинамід і піразинамід. За Бьоніке, розчини амiдiв варто готувати, виходячи з наступних кількостей аміду на 100,0 мл дистильованої води: сечовина - 9,8 мг, нiкотинамiд – 20,0 мг, пiразинамiд – 20,0 мг. Хід реакції визначення амiдазної активності біохімічним методом приведений на прикладі нікотинамiдазної активності.
Визначення нікотинамiдазної активності
Принцип. Нiкотинамiдаза - це одна з ациламідаз. Вона сприяє переходові нiкотинамiду в нікотинову кислоту - нiацин. При цьому звільняється аміак, що уловлюється відповідними реактивами. Наявність нiкотинамiдази, поряд із позитивним нiациновим тестом, свідчить про належність мiкобактерiй до M.tuberculosis.
Реактиви.
1. Феноловий реактив. Розчинити 25,0 г кристалічного фенолу в 10,0 мл води, додати при помішуванні 54,0 мл 25,0 % розчину NaOH (25,0 г NaOH + 75,0 мл дистильованої води) і довести об’єм до 100,0 мл. Зберігати на холоді в пляшці із темного скла.
2. Розчин гіпохлориту. Розмолоти 25,0 г хлорного вапна, просіяти і розчинити в 300,0 мл дистильованої води, додати при помішуванні 135,0 мл водного розчину вуглекислого калію (20,0 г безводної солі К2СОз у 100,0 мл дистильованої води, попередньо прокип'яченої для видалення аміаку), старанно розмішати, швидко нагріти до 90 0С, остудити і довести до 500,0 мл. Фільтрують невелику частину суміші і випробовують на присутність іонів кальцію. Якщо проба позитивна (розчин каламутніє), то додають ще вуглекислого калію до одержання негативної проби (розчин - прозорий). Профільтрувати суміш і зберігати розчин у холодильнику, у невеликих пляшках із темного скла. Peaктив може зберігатися в холодильнику 1-2 місяці.
3. Водний розчин нiкотинамiду - 200,0 мкг/мл. Для цього 20,0 мг нiкотинамiду розчиняють у 100,0 мл дистильованої води.
4. 1/15 М фосфатний буфер, рН-7, 2.
5. 0,07 % MnS04 .
Хід дослідження. До 0,5 мл густої бактеріальної зависі ( 20,0 мг/мл змішують за допомогою струшувача типу ВОРТЕКС у 0,5 мл 1/15 М фосфатного буфера, рН-7,2), додають 0,5 мл розчину нiкотинамiду. Суміш витримують у термостаті 15-16 годин. Потім визначають аміак по Расселу. Для цього до суміші додають 0,2 мл 0,07 % MnS04, 2,0 мл фенолового реактиву в 1 мл гіпохлориту. Пробірки поміщають у водяну баню при 100 0С на 15-20 хвилин. Поява синьо-зеленого забарвлення свідчить про наявність у середовищі аміаку, отже, про належність культури до M.tuberculosis. Контролем є пробірка з 0,5 мл нiкотинамiду і 0,5 мл буферу, яку також поміщають у термостат. У контрольній пробірці реакція на аміак повинна бути негативною. У випадку появи блідо-блакитного забарвлення воно враховується при оцінці результатів у дослідній пробірці.
