20. Правове регулювання довгострокового прогнозування та програмування розвитку туристичної діяльності

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму.

Програми розвитку туризму затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі.

Державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму повинні передбачати заходи щодо забезпечення безпеки в галузі туризму.

Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку туризму визначається законом.

Планування - це процес вироблення і прийняття рішень, які дозволяють забезпечити ефективне функціонування і розвиток підприємства в майбутньому. Планування передбачає: обґрунтований вибір цілей, визначення політики, розробку заходів та методів досягнення цілей, забезпечення основи для прийняття наступних рішень.

Довгостроковий план (10-15 років). У ньому формулюються завдання, пов'язані за часом та ресурсами, а також загальна стратегія поставлених цілей. Довгострокові плани включають укрупнені показники діяльності підприємства, які розробляються на основі попередньо проведених досліджень і складання прогнозів розвитку підприємства. Цей вид планів ще можна назвати перспективним плануванням.

21. Міжнародні засади туристичної діяльності, основні документи, що визначають їх

-Загальна декларація прав людини (Генер. Асамблеєю ООН- 10 грудня 1948 року) -Статут ВТО(Мехіко, 27 вересня 1970) - Манільська декларація зі світового туризму (1980 p.); - "Документ Акапулько".1982 р. - "Хартія туризму" і її складова частина Кодекс туриста (Софія1985 р). - "Гаазька декларація з туризму".(1989 р) - Манільська декларація по соціальному впливу туризму (1997 p.); -Глобальний етичний кодекс туризму (Сантьяго-Чилі, 1999) -Шенгенська угода— договір «Про відміну паспортного митного контролю між країнами Європейського союзу»(14 червня 1985-набула чинності-1995) Хартія — це правовий акт, що не має обов’язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи й цілі будь-яких міжнародних домовленостей.Міжнародні декларації-це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чи міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій у сфері туризму.Міжнародні конвенції- це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов'язки держав у певній галузі людської діяльності. Багато конвенцій розробляють і приймають спеціалізовані міжнародні організації.

22. Основний зміст Хартії туризму

Хартія туризму - основний міжнародний документ, що зафіксував норми і принципи відносин держав у галузі туристської діяльності. Схвалена резолюцією VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, Софія, 22 вересня 1985 р.

Основні принципи: а) "право кожної людини на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку, а також право вільно пересуватися без обмежень, крім тих, які передбачені законом"; б) "держави мають розробляти і проводити політику, спрямовану на забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, а також займатися організацією відпочинку на благо всіх тих, хто ним користується"; в) "державам слід сприяти упорядкованому і гармонійному зростанню як внутрішнього, так і міжнародного туризму"; г) "держави мають приводити туристську політику у відповідність з політикою загального розвитку, що здійснюється на різних рівнях - місцевому, регіональному, національному і міжнародному, - і розширювати співробітництво в галузі туризму як на двосторонній, так і на багатосторонній основі".

Хартія закликає приділяти належну увагу принципам Манільської декларації зі світового туризму і Документу Акапулько; захищати на благо нинішнього і майбутнього поколінь туристське середовище; сприяти зростанню туристської свідомості і контактам відвідувачів з місцевим населенням з метою поліпшення взаєморозуміння і взаємного збагачення.

Як частина Хартії - Кодекс туриста визначає норми поведінки, права й обов'язки туристів. Хартія і Кодекс закликають до більш активного проведення спільних наукових досліджень з проблем міжнародних туристських зв'язків, удосконалення їхніх форм, програм перебування, вимог до організації маршрутів з урахуванням запитів різних категорій туристів, вироблення принципів підготовки туристських кадрів, обміну досвідом та інформацією, навчальною літературою, посібниками і методичними розробками, а також створення кращих економічних, фінансових і адміністративних умов для туризму в цілому.