23. Основний зміст Глобального етичного кодексу туризму

У жовтні 1999 р. в Сантьяго(Чилі) Генеральна асамблея ВТО схвалила "Глобальний етичний кодекс туризму", де висунуто рекомендації "заохочувати введення в усі освітні програми спеціального курсу про цінність туристського обміну, його економічні, соціальні й культурні вигоди, а також про потенційно пов'язані з туризмом і подорожами ризики". Складається з 9 статей, які визначають основні правила і принципи діяльності для туристських організацій, туроператорів і туристських агентств, а також самих мандрівників. Десята стаття присвячена вирішенню спірних питань і вперше знаменує собою наявність в такому кодексі механізму його реалізації.

У пункті 2-ому статті третьої "Туризм - фактор стійкого (тривалого) розвитку" - фіксується увага на необхідності фінансово стимулювати всі ті форми розвитку туризму, які дозволяють дбайливо ставитися до рідкісних і цінних природних ресурсів, особливо води й енергії, а також максимально уникати утворення відходів.У 3-му пункті рекомендується зменшувати тиск туристської діяльності на природне середовище, рівномірно розподіляти потік туристів у часі і просторі, максимально намагатися згладжувати сезонність. Туристську діяльність слід планувати таким чином,щоб забезпечити збереження і процвітання традиційних ремесел, культури та фольклору, а не вести до їх стандартизації і збіднення.

Стаття 5- Туристична політика повинна проводитися таким чином, щоб вона сприяла підвищенню життєвого рівня населення відвідуваних районів і відповідала їх потребам.

Стаття 6 Уряди мають право - і несуть обов'язок – особливо в кризових ситуаціях, інформувати своїх громадян про складні умови і навіть небезпеки, з якими вони можуть зіткнутися при поїздках за кордон, але не завдаючи невиправданої або перебільшеної шкоди туристичній індустрії приймаючих країн та інтересам компаній у своїх країнах; ЗМІ повинні забезпечувати правдиву і збалансовану інформацію про події та ситуації, які можуть вплинути на відвідуваність туристами, преса та інші ЗМІ жодним чином не повинні сприяти секс-туризму.

Багатонаціональні компанії туристської індустрії, не повинні зловживати домінуючим становищем, яке вони іноді займають.

24. Основний зміст Манільської декларації з світового туризму

Аналіз ролі міжнародного туризму в міжнародних відносинах був даний на Манільській конференції (Філіппіни), з 27 вересня по 10 жовтня 1980 р. Всесвітній конференції з туризму, в роботі якої взяли участь делегації 107 держав та 91 делегація спостерігачів.

Конференція прийняла Манільську декларацію по світовому туризму, у якій, зокрема, відзначалося, що "туризм розуміється як діяльність, що має важливе значення в житті народів у силу безпосереднього впливу на соціальну, культурну, освітню й економічну області життя держав і їхніх міжнародних відносин".

На конференції були розглянуті питання відповідальності держав за розвиток туризму (соціально-економічні умови, цілі і завдання, стримуючі чинники) та такі актуальні проблеми: людина -організатор свого відпочинку; регулювання попиту і пропозиції; науково-технічне співробітництво у галузі туризму; підготовка кадрів для індустрії туризму тощо.

В заключному документі знайшли відображення спільно напрацьовані під час обговорення рекомендації. Манільська декларація містить 25 пунктів.

Відзначаючи велику економічну важливість туризму, Манільська конференція особливо підкреслила його соціальне значення, а також те, що міжнародна туристська діяльність стала невід'ємною частиною життя сучасного суспільства.