Модель мавзолею у Галікарнасі.
.
Галікарнаський мавзолей. Реконструкція. Пам’ятник Мавсолу.
Мавзолей простояв 19 століть. В XIII ст. він впав від сильного землетрусу, а в 1522 р. його рештки були розібрані рицарями-іоаннітами на будівництво фортеці св. Петра.
Сучасний вигляд.
Загалом у мистецтві намітились два напрямки:
відхід у патетичну героїку;
відхід в індивідуальний, піднесено-ліричний світ.
Представниками цих двох напрямків у пластиці доби пізньої класики були великі майстри ІУ ст. до н.е. – Скопас і Пракситель.
Скопас (грец. Σκόπας,395- 350 рр. до н.е.) народився на острові Парос, що уславився місцем народження найпрекраснішого, сніжно-білого кристалічного мармуру. Духовно він тяжів до «пафосу». Створював Скопас свої скульптури на замовлення в різних куточках світу, в т.ч. і в Малій Азії, де працював над фризом зі сценою битви амазонок – амазономахії, призначеним для Галікарнаського мавзолею. Мавзолей у Галікарнасі побудував за життя для себе і дружини Артемісії правитель Карії Мавсол. Це чудо світу не збереглося, але за припущеннями, гробниця являла собою багатоярусну прямокутну споруду із захороненнями внизу, героїчними фігурами у центральному об'ємі-храмі і статуями Мавсола та Артемісії, що стоять на колісницях. Рельєф Скопаса зображував двобої греків з амазонками, фігури яких були насичені особливим драматизмом.
Скорас. Битва з амазонками. Фриз на Галікарнаському мавзолеї.
Голова пораненого воїна з храму Афіни Алеї у Тігеї показує Скопаса глибинним реформатором концепції Фідія.
Скопас. Голова пораненого воїна з західного фронтону храму Афіни-Алеї в Тегеї. Мармур. І пол. 4 ст. До н. Е. Афіни. Нац. Музей.
Під його різцем колись прекрасна форма спотворюється: страждання робить людину негарною, спотворює його обличчя. Раніше грецька естетика взагалі виключала страждання. Наприклад, грецька поетеса Сафо (УІІ ст. до н.е.) говорила: «Скорбота в домі любителя муз недоречна». Безпристрасність вважалась ознакою гарного тону.
І ось фундаментальний моральний принцип давньогрецького мистецтва було порушено. Краса поступилася місцем болю, біль змінює образ людини, з його грудей виривається стогін. Пропорції обличчя спотворені: голова стає майже кубічною і сплющеною. Такої виразності образ скорботи ще не досягав.
Знаменита «Вакханка» (ІУ ст. до н.е.) – невеличка статуетка служниці культу Діоніса – являє Скопаса як майстра нових пластичних рішень.
Скопас. Менада. Зменш. Мар. Римська копія з оригіналу 1-й тр. 4 ст.До н.Е. Дрезден, Альбертінум
Напівоголена, у дикому танку, фігура вже не стоїть, не повертається, а крутиться навколо вісі у стрімкому, бурхливому русі. Менада (друга назва вакханки) охоплена пристрастю – розриває на частини звіра, в якому бачить втілення бога. На очах у глядачів здійснюється кривавий ритуал, який ніколи до того в грецькій скульптурі таким чином не зображувався.
Образи Скопаса можуть бути і глибоко задумливими (юнак з надгробку ріки Іліса, зберігається: Афіни, Нац. музей ), або в більшій мірі -- живими і пристрасними.
Відмовившись від властивого мистецтву 5 століття до н. е. гармонійного спокою образу, Скопас звернувся до передачі сильних душевних переживань, боротьби пристрастей. Для втілення їх Скопас використовував динамічну композицію і нові прийоми трактування деталей, особливо рис обличчя: глибоко посаджені очі, складки на чолі і напіввідкриті уста. Насичена драматичним пафосом творчість Скопаса зробила велике вплив на скульпторів елліністичної культури, зокрема на твори майстрів 3-2 століть до н. е., що працювали у місті Пергам.
Скопас. Мелеагр. Британський музей.
Надгробок юнака з ріки Іллісос. 4 ст. до н.е. Пов’язують з творчістю Скопаса.
Афінський нац. археологічний музей.
Іншим скульптором цієї ж доби був Леохар. (Леохар — давньогрецький скульптор ІУ ст. до н.е., який у 350-ті рр.. працював зі Скопасом над скульптурним вбранням Мавзолею у Галікарнасі. Пізніше Філіп ІІ Македонський (батько Олександра Македонського) замовив йому хрисоелефантинні портрети царської родини для Філіпіуму в Олімпії.
Хрисоелефантинний щит з могили Філіпа Македонського.
Різцю Леохара приписують такі статуї, як Аполлон Бельведерський, Діана Версальська і Ганімед Ватиканський (відомі за римськими копіями).
Скульптура Леохара «Ганімед і орел» стала поворотним пунктом при визначенні нових підходів у створенні художнього образу. Юнак, якого несе орел у піднебесну височінь, в цілому був представлений звичайно, але у нього під ногами було відсутнє опертя, фігура не мала власної тектоніки, і стосовно до неї ставав безглуздим стиль Поліклета – рівновага сил у людському тілі, при якому протилежні частини (права рука – ліва нога, і навпаки) взаємно пов'язані.
Леохар. Ганімед і Орел. Музеї Ватикану.
Леохар. Артеміда Версальска (мар.рим.копія 1-2 ст. з ориг. б.330 р. до н.е.) Париж,Лувр. вис.200.
Леохар. Аполлон Бельведерський. (мар.рим.копія з бр.ориг. б.340 до н.е.)
Рим, Ватикан (Pio-Clementino). вис.224 см.
За описом видатного німецького мистецтвознавця Винкельмана, бог йде, розсипаючи навколо – направо і наліво, вперед і назад, вгору і вниз – промені божественної слави, що засліплюють. Безсумнівно, цей пам'ятник, що став хрестоматійним, належить до кращих творінь еллінів. В наступні роки Леохар став придворним майстром Олександра Македонського.
Пракситель був майстром ліричних божественних образів.
Він найкращий виразник художніх ідеалів свого часу. Це епоха, коли ідеал героїчного громадянства вже відходить у минуле. Перед художниками відкрились багатства людського внутрішнього світу. Навіть образи богів стають олюдненими: боги страждають, мріють, бешкетують. Пракситель народився в Афінах близько 390 р. до н.е. в сім’ї, де заняття скульптурою було традицією. Молодий майстер стає відомим вже завдяки своїм першим роботам. Глядачам сподобались гнучкі образи його атлетів, їхні граціозні жести, виразні обличчя. Особливо прославилась статуя Ерота. Розповідають, що Пракситель вважав Ерота однією з своїх кращих робіт. Він подарував його Фрині, своїй коханій, знаменитій красуні гетері, що стала йому моделлю для багатьох чарівних жіночих образів.
