Лісіпп Геракл, що бореться з левом (зменш. Римська мар. Копія с бронз.Ориг.).
3 чв. 4 ст. до н.е. Ермітаж.
Лісіпп. Геракулес.
Лісіпп. «Апоксіомен». 2-а пол. 4 ст. До н. Е. Римська копія. Музей Піо-Клементіно. Ватикан.
Головна його робота – «Апоксіомен» -- зображує юнака, що зчищає з тіла пісок після змагань (грецькі атлети натирали своє тіло маслом, до якого під час змагань прилипав пісок); вона значно відрізняється від творінь пізньої класики, і зокрема, від робіт Поліклета. Поза атлета вільна і навіть дещо розгвинчена, пропорції зовсім інші – голова складає не одну шосту частину від усієї фігури, як у «квадратному» каноні Поліклета, а одну сьому. Фігури Лісіппа більш стрункі, природні й незалежні. Проте в них щезає дещо, дуже важливе – атлет вже не сприймається як герой, образ стає більш приниженим, в той час, коли у високій класиці він був висхідним: людей гармонізували, героїв обожнювали, а богів ставили на рівень вищої духовної і природної сили.
Лісіпп. Бюст Сократа. Музей Ватикана. Мармур. Голова Олександра Македонського.
Римська копія. 4 в. до н.е. ІІ пол. 4 ст. до н.е. Стамбул, Археологічний
музей.
Лісіпп Відпочиваючий Гермес. Бронз. Рим. Копія з ориг. 2-ї пол.4 ст.До н.Е.
У 317 р. до н.е. правитель Афін Деметрій Фалерський видав закон, що забороняв розкіш. Чудові, сповнені мудрості і людяності рельєфи, які в час пізньої класики використовували для надгробків, замінили подібними низькими колонками, що невизначними рядами розміщувались над могилами. Викорінення пам'яті, в якій би формі воно не відбувалось, говорило ще раз про те, що мистецтво грецької класики припиняє своє існування.
Проте, грецькі художники не переставали творити – вже не для власних потреб, а на замовлення нових багатих замовників. Вони продовжували традицію, що вплинула на мистецтво країн і народів на величезному просторі – від Рима до держав Середньої Азії.
Тема 5. Мистецтво епохи еллінізму.
План.
Загальна характеристика.
Мистецтво елліністичної Греції.
Мистецтво Олександрії.
Мистецтво Пергама.
Мистецтво Родоса.
1. Загальна характеристика.
До кінця 4 ст. до н.е. вузькість кордонів маленьких грецьких міст - держав – полісів – відчувалась все гостріше. Класичний грецький світ, що роздирався внутрішніми війнами, практично викорінив себе. Наступала нова епоха: ламались кордони, об'єднувались народи і культури всієї ойкумени (відомого світу, в якому живе людина). Цьому сприяли великі завойовницькі походи видатного грецького полководця – македонського царя Олександра. Олександр Македонський зі всією армією завоював багатьох давніх народів, дійшовши аж до Індії і створивши величезну імперію, померши зовсім молодим (у двадцять вісім років).
Після його смерті у 323 р. до н.е. колосальна монархія розпалась на кілька областей, якими керували сподвижники завойовника – діадохи. До їх числа належить Сирія з центром в Антіохії на Оронті, Єгипет зі столицею Олександрією, Пергамське царство з центром у Пергамі. Саме Греція все більш пустішала і поступово перетворювалась у провінцію: майстри знаходили замовлення при дворах нових правителів. Проте вона стала основним осередком еллінізму – художньої системи сприйняття світу, що закарбувалась у творчості видатних майстрів. Мистецтво епохи, що настала після Олександра Македонського, назвали елліністичним, тому що місцеві школи в кожній країні багато в чому наслідували загальновідомому еллінському стилеві. Для культури еллінізму характерне широке розповсюдження традицій грецького мистецтва на грандіозну за масштабами територію елліністичного світу : від Сицилії на заході до Середньої Азії й Індії на сході, від Північного Причорномор'я до Нубії у екваторіальній Африці. Важливим моментом було й органічне поєднання елементів грецької культури зі східними традиціями, з давніми елементами місцевої культури. Причому в різних областях співвідношення між культурою місцевою і античною, що вступила з нею у взаємозв'язок, були різні.
Епоха еллінізму була відмічена крупними науковими відкриттями, розвитком точних і природничих наук, філософії, глибоким інтересом до моральних і естетичних проблем. Бурхливі підйоми і кризи, грандіозні військові битви, повстання рабів і пригнічених народів сприяли зародженню у мистецтві нових тем і образів. Це знайшло вираження у розширенні тематики, розробці різноманітних художніх жанрів. Архітектура і монументальна пластика тяжіли до колосальних масштабів, багатофігурних груп, величезних рельєфних композицій. Отримує широкий розвиток мілка пластика побутового змісту, а також садово-паркова скульптура. Поряд з міфологічними темами розповсюджуються алегоричні, історичні, жанрові, портрет, пейзаж. Більш сильно проявляється зацікавленість повсякденним життям, натуралістичними деталями і подробицями.
Кращі твори елліністичного мистецтва датуються кінцем 4 серединою 2 ст. до н.е., тобто періодом розквіту елліністичних держав, виникнення ряду самостійних культурних центрів. В цей час склались нові принципи містобудування. Якщо у класичну епоху головною міською спорудою був храм, то тепер виділяється адміністративний і торгівельний центр міста. Повсюдно будувались і пишно розквітали нові міста, які вже не наслідували живописний принцип оформлення старих акрополів. Нові міста підпорядковували регулярному плануванню: їх перерізували прямі й широкі вулиці; площі прикрашались храмами, бібліотеками, будівлями громадського призначення. В архітектурні ансамблі включаються і твори монументальної скульптури.
2.Мистецтво елліністичної Греції.
Серед творів монументальної скульптури елліністичної Греції, що втратила свою колишню економічну і політичну роль, виділяється одна з найбільш видатних пам'яток епохи – «Ніка Самофракійська».
