1. Предмет і завдання дисципліни.

2. Поняття української літературної мов.

3.Мовна норма. Типи мовних норм.

4. Функції мови.

5.Кодифікація мови.

6. Мова як засіб професійного спілкування

1. Предмет і завдання дисципліни

Із зростанням значення української мови, пожвавлюється її вивчення в

усіх організаціях та установах, здійснюється активна робота щодо ведення

справочинства державною мовою.

Українська мова за арорфесійним спрямуванням- навчальна дисципліна, мета якої спрямована на комплексну мовну професійну підготовку студентів.

Навчальний предмет передбачає засвоєння теоретичного матеріалу на рівні програми. Вивчення основних термінів і понять з курсу “Літературна мова”: мовна норма; ознаки культури мовлення; офіційно-діловий та науковий стилі та їх найважливіші риси: публічний виступ, види та жанри публічних виступів. Курс передбачає практичне засвоєння, написання текстів ділових документів, щодо особового складу, інформаційно-довідкових, господарських, обліково-фінансових та договірних документах. Окремою темою буде огляд типових мовних помилок, переклад прийменників з російської на українську мову та переклад прізвищ, імен, по-батькові, географічних назв, стійких словосполучень тощо. Також практичне написання основних орфограм української мови.

Основні завдання дисципліни полягають у тому, щоб глибше ознайомити студентів із стильовими різновидами української мови, навчити користуватися ними у практичній мовленнєвій сфері - у процесі виготовлення різних ділових паперів, сприяти дотриманню логічності, точності, чистоти, багатства, правильності, доречності, різноманітності, виразності, індивідуального вибору мовних одиниць.

Студенти повинні знати основні аспекти діловодства, класифікацію та

стандартизацію документів, основні правила написання та оформлення різноманітних видів документів, найголовніші правила з граматики та пунктуації, словникове багатство української мови.

Студенти повинні вміти правильно укладати документи, вміло висловлювати свої думки в усній та письмовій формі, вдало користуватися всіма багатствами виражальних засобів української мови, вільно орієнтуватися в граматичній структурі ділового мовлення.

2. Поняття української літературної мови.

Українська мова – національна мова українського народу. Вона належить

до слов’янських груп мов.

Українська мова має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбни-

ця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично неви-

черпна.На думку багатьох учених, українська мова за ступенем поширення перебуває у другому десятку мов, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов’янських народів.

Сьогодні майже 38 млн. українців проживають в Україні, становлять у

ній корінну націю.Багато наших співвітчизників у різний час і з різних причин оселилися поза межами України. Ця частина українців тепер складає українську діаспору (діаспора - розсіяння).

Проте трьохсотсорокарічна колонізація і русифікація України дала свої

наслідки. В усіх великих і малих містах, в столиці України люди спілкуються

між собою переважно російською мовою.

Ставлення до рідної мови – свідчення національної свідомості. Культур-

но-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна

проблема – це політична проблема, яка завжди в полі зору кожної держави.

Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У ст. 10 Конституції України записано: “Державною в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української

мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визна-

чається законом”.У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх століть і не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала засоби вираження.

Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову –як літературну, так і діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну

лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.

Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних

(середньонаддніпрянських) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилися в художніх творах і науковій літературі.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798

рік, коли вийшли друком перші частини “Енеїди” І.П.Котляревського.

І.П.Котляревського вважають зачинателем нової української літературної мови.Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу українську мову.Основоположником сучасної української літературної мови став ТарасШевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему. Українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів: Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи подальшого розвитку.

Літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, ор-

фографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма – це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна – це орієнтація в написанні на останнє видання “Українського правопису” та на нормативні словники. Граматична – це вибір правильних словоформ, а також правил побудови речень та словосполучень, орфоепічна й акцентна – це правила вимови і наголосу.

Літературна мова має дві форми вживання:

1) писемну, пов’язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та

акцентної;

2) усну – розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфо-

графічної.