12. Поняття ділового спілкування

Ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми. Спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом виступає спільна професійна діяльність.

Засадами ділового спілкування є етичні норми та правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використанням способів та засобів взаємовпливу і взаєморозуміння.

Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою частиною, засобом цієї діяльності.

Ділове спілкування передбачає:

– отримати, надати необхідну інформацію або обмінятися нею;

– домовитися про питання, яке цікавить співрозмовників;

– переконати партнера у правильності рішення, яке приймається, вигоді вибраного способу дії тощо;

– встановити контакт, ділові стосунки, дотримуючись при цьому відповідного статусу і ролі.

Метою ділового спілкування є взаєморозуміння, справа, діяльність, результат і продуктивна співпраця.

Існують такі види ділового спілкування:

1. Говорити, в тому числі компліменти, добре публічно виступати, проводити ділові бесіди, вміло давати усні розпорядження;

2. Читати, в тому числі володіти технікою швидкого читання.

3. Писати, в тому числі і листи, які принесуть “позитивний результат”.

4. Слухати, володіти мистецтвом ефективного слухання.

5. Вести переговори, в тому числі “переговори без поразок”.

6. Знати прийоми психотехніки в розмові, в роботі з клієнтами і конкурентами.

Стилі та моделі ділового спілкування.

У процесі спілкування кожна людина виробляє власний стиль, тобто сукупність найтиповіших рис поведінки в цьому процесі. З огляду на налаштованість, поведінку партнерів виокремлюють такі стилі спілкування:

1. Ритуальний. Суть його полягає в дотриманні співрозмовниками прийнятих для певних ситуацій етикету, формальних і неформальних правил та норм поведінки. Таке спілкування не має на меті змінити погляди партнера.

2. Маніпулятивний. Партнери ставляться один до одного, як до засобу досягнення мети. Маніпулятивно впливаючи одне на одного, вони намагаються вирішити свої питання.

3. Гуманістичний. Спілкування зумовлене станами переживання й усвідомлення поведінки особистості.

У професійному спілкуванні стиль проявляється у взаємовідносинах між керівником і підлеглими, у так званому лідерстві. У зв’язку з цим розрізняють три стилі лідерства, які характеризують не тільки спілкування, а й манеру поведінки лідера стосовно інших, тип його влади, ставлення до роботи тощо:

– авторитарний (лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції, не визнає ініціативи, обговорення прийнятих ним рішень; характерним є виокремлення свого “Я”);

– демократичний (активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їхнього виконання обговорюються; замість “Я” характерним є займенник “Ми”);

– ліберальний (проблеми обговорюються формально, керівник піддається впливу підлеглих, не виявляє ініціативи в спільній діяльності).

Для характеристики системи дій, що їх виконують суб’єкти спілкування, використовують поняття “модель”.

Існує п’ять типів моделей спілкування.

Запобігливий тип. Один із співрозмовників намагається догодити іншим, вибачається, не вступає в суперечки. Не отримавши схвалення інших, погоджується з будь-якою критикою на свою адресу.

Звинувачувальний тип. Особа цього типу шукає винних, нерідко поводиться зухвало, говорить різко й жорстко і в такий спосіб прагне завоювати авторитет, владу над іншими.

Розважливий тип. Коректна, надто спокійна людина, яка все розраховує наперед, має монотонний голос.

Віддалений тип не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.

Врівноважений тип. Поведінка такої особи послідовна, гармонійна, до співрозмовників ставиться відкрито, чесно, не принижує інших.

Моделі і стиль спілкування застосовуються в різноманітних ситуаціях професійного спілкування і значною мірою характеризуються культурою спілкування – цілісною системою елементів, яка охоплює зовнішню культуру, культуру мовлення, культуру почуттів, культуру поведінки та етикет.

Поняття спілкування тісно пов’язане з поняттям комунікація. Комунікація (лат. communico – спілкуюсь з кимось) – смисловий та індивідуально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах соціальної взаємодії.

У діловому спілкуванні виникають бар’єри спілкування:

Естетичні (перше враження про людину складається з її зовнішнього виду, манери поведінки, одягу).

Інтелектуальні (спілкування осіб різних типів інтелекту можуть призвести до виникнення бар’єрів між ними).

Мотиваційні (виникають, коли співрозмовнику не цікаві висловлені думки, коли один із співрозмовників для іншого стає способом досягнення утилітарних цілей).

Моральні (бар’єри, які не вдається подолати людині, яка володіє різнобічними засобами спілкування, наприклад, підлістю, непорядністю, грубістю).

Емоційні (неприємні емоції послаблюють здатність сприймати і правильно оцінювати вагомі аргументи на користь тієї чи іншої точки зору).

Література

1.Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник. –3-тє вид., виправ. і доповнен. — К.: Алерта, 2012. –696с.,С.146.

2.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник / Вид. 2-ге, доп. І переробл. –К.: Артіка, 2004. –470.

3.Корж А.В. Українська мова професійного спрямування: навчальний посібник. –К.: Правова єдність, 2009. –296с., С.62.

4.Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс. Навчальний посібник –К.: Центр навчальної літератури, 2006. –592с., С.119.

Додаткова література

1.Галузинська Л.І., Науменко Н.В., Колосюк В.О. Українська мова(за професійним спрямуванням):навч.посіб/ Л.І.Галузинська, Н.В. Науменко, В.О.Колосюк. –К.: Знання, 2008. –430с., С.251.

2. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс. 4-те вид., Навч. посіб. –К.: Центр учбової літератури, 2010. –592с., С..

Додаток 1.Вживання м'якого знака

М'якість приголосних перед голосними а, у, е, і, о позначаються відповідно буквами я, ю, є, і, ь: синя [син'а], синю [син' у], синє [син'е], сині [син'і], синього [син'ого].

У кінці слова і перед наступним приголосним для позначення м'якості приголосних служить буква ь.

М'якими у цій позиції можуть бути лише приголосні звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н]: молодь, кінь, тінь, скрізь, мить, стань, вітрець, осторонь.

В дієсловах перед часткою -ся (-сь) м'який знак зберігається: зберігають- зберігаються, будують- будуються, стань- станься, постачають- постачаються.

У середині слова м'якість приголосних звуків [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] позначається м'яким знаком лише перед твердими нешиплячими: козацький, товариський, призьба, боротьба, їдьте, ненька.

М'який знак зберігається у таких словах:

в утворених від них присвійних прикметниках	Лрісьчин, Таньчин, Зіньчин, неньчин
при відмінюванні	на призьбі, неньці, козацькі, товариські, але: землянці, бо землянка, масці, бо маска

Перед постійно м'якими або пом'якшеними і шиплячими м'який знак не ставиться: безбатченко (хоч батько), промінчик (хоч промінь); свято [с'в'ато], дзвякнути [дз'в'акнути], сніг [с'н'іг]

Як виняток м'який знак в цій позиції ставиться:

	приклади
після букви л	Льняний, гуцульський, читальня, Гуцульщина, але: рибалці, бо рибалка, голці, бо голка
у деяких словах	Маньчжурія, тьмяний, різьбяр, няньчити, женьшень, бринчати

Псля приголосних, що позначають звуки [м], [в], [б], [п], [ф], [р], [дж], [ж], [ч], [ш], [г], [ґ ], [к], [х] м'який знак у кінці слова і перед наступним приголосним не ставиться: багато облич (хоч обличчя), чотирма (хоч чотирьох), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хоч буря), гіркий, поставмо, насипмо, ідеш, повір, ларки (хоч ларьок), кров, сім.

Як виняток з м'яким знаком пишеться власна назва Горький.⁵

Додаток 2.Вживання апострофа

Апостроф ставиться лише перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки йа, йу, йе, йі, а попередній приголосний вимовляється твердо:

порівняйте:
апостроф вживається	апостроф не вживається
з'ява [зйава] в'яз [вйаз]	зяблик [з'аблик], свято [с'в'ато],

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних приголосних м, в, п, б, ф, якщо ці приголосні стоять:

	приклади
на початку кореня	м'який, в'язка, зв'язати, п'ятьох
після голосного	риб'ячий, солов'ї, здоров'я
після р	арф'яр, сурм'яний, черв'як

В інших випадках після губних апостроф не ставиться: тьмяний, свято, цвях, морквяний, мавпячий.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після р, якщо далі у вимові чується звук [й]: матір'ю [мат'ірйу], сузір'я [суз''ірйа], бур'ян [бурйан], але: буряк [бур'ак], зоря [зор'а], гарячий [гар'ачий].

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів, які закінчуються на приголосний від-, під-, над-, перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-: між'ярусний, від'ємний, роз'єднати, з'їзд, без'ядерний.

М'який знак і апостроф в іншомовних словах

В іншомовних словах м'який знак і апостроф вживаються так само, як і в українських: об'єкт, прем'єра; асфальт, шагрень.

Але є і деякі відмінності.

В іншомовних словах м'яким знаком позначається м'якість приголосних, що позначають звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] також перед я [йа], ю [йу], є [йе], ї [йі]: портьера [-т'йе-], батальон [-л'йон], Ньютон [н'у-].

Проте в українських іменах відповідно до вимови м'який знак перед я не пишеться: Наталя, Омелян, Тетяна.

В іншомовних словах після приголосних апостроф перед я, ю, є, ї ставиться, якщо після приголосних чується звук [й]: бар'єр [-рйер], комп'ютер [-пйу-], Х'юстон [хйу-].

Як виняток апостроф ставиться після приголосних в таких словах: кон'юктивіт, кон'юктура, ад'ютант.

Апостроф в іншомовних словах не ставиться перед я, ю, є, ї, якщо ці букви позначають пом'якшення попереднього приголосного: рюкзак [р'у-], пюре [п'у-], кювет [к'у-], манікюр [-к'ур].⁶

Додаток 3.Подовження приголосних

1. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, i, є ycix відмінках іменників середнього роду II відміни (крім Р. множини), що закінчуються на -я: насіння, колосся, волосся, зілля, гілля, бадилля, знаряддя, клоччя, роздоріжжя, сторіччя, піддашшя, а також у похідних від них.

Якщо в Р. відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігаються: відчуттів, почуттів, здобуттів, життів;

б) перед я, ю, i, в ycix відмінках деяких іменників чоловічого, жіночого, та спільного роду І відміни (за винятком Р. множини із закінченням -ей), наприклад: Ілля, рілля, стаття, (але: кутя, свиня, попадя);

в) перед ю в Ор. відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в Н. відмінку основа їx закінчується на один м'який або шиплячий приголосний, наприклад: віссю, даллю, міддю, міццю, намороззю, подорожжю, річчю;

г) перед я, ю у прислівниках типу навмання, спросоння, зрання, попідтинню;

д) перед е, ю у формах теперішнього часу дієслова литии (литися), наприклад: ллє, ллю, ллєш, ллютъ, ллємо, ллєтmься, та похідних.

2. Подовження не відбувається:

а) у словах: отой, оцей, отут, отам, отепер, omoдi, nimu, дані, даний (але: данник, подання);

б) якщо в Ор. відмінку іменників жіночого роду III відміни м'який приголосний (зубний або шиплячий) стоїть не між двома голосними наприклад: більшістю, областю, жовчю, Керчю, фалыию, смертю.

Викладене вище правило стосується також слів: передмістя, тертя, повністю, зап'ясток, подільсъкий від Поділля, трипілъсъкий від Трипілля, польський від Поігсся, але дакксьиый від Дакка, прусъкий від Пруссія.⁷

Додаток 4. Спрощення в групах приголосних

1. Спрощення відбувається:

а) при відмінюванні та творенні слів, коли до існуючих звукосполучень, жд, зд, ст, рд додається звук -н-, -л-, -ц-, ( тоді середні проривні д, т випадають):

ж (д) н тижденъ - тижневий, тижні, тижнів, тижнями;

з (д) н проїзд - виїздний, об'їзний, проїзний;

с (т) н якість - якісно, якісний; честь – чесний;

с (т) л лестощі - облесливий, улесливо, улесливістъ;

с (т) ц мicmumu -місце, місцевістъ, місцина;

р (д) ц серденько - серце, серцевина, серцевий.

А також у звукосполученні с(л) н випадає л: масл -масний, Масниця;

б) у групах приголосних зк, ск при творенні дієслів із суфіксом -ну- та закінченням -е-, (випадає -к).

з (к) н брязк - брязнуло, брязнути, брязне;

с (к) н тиск - тиснуло, тиснути, тисне.

Винятки:

стл кістлявий, пестливий, хвастливий;

стн шістнадцять, зап'ястний, хворостняк;

стс шіcmcom, буквалівсъкий;

скн випускний, тоскно.

При відмінюванні цих слів та творенні похідних від них залишаються проривні т,к.

2. Спрощення не відбувається:

а) у словах іншомовного походження, що мають кінцеві приголосні:

- т студент - студентсъкий, гігант - гігантсъкий, курсант - курсантсъкий, парламент – парламентский;

- ст баласт - баластний, контраст ~ контрастно, нацист - нацистський, компост - компостна, форпост – форпостний.

б) у групах приголосних:

стц невістка – невістці, невістчин; стч хустка – у хустці.⁸

Додаток 5.Чергування у групах приголосних

В українській мові при змінюванні (книга – книзі) або творенні слів (книжковий) відбувається чергування приголосних. Найпоширеніші є такі: при словозміні та словотворенні; у коренях дієслів; у різних частинах мови.⁹