- •Конспект лекцій навчальної дисципліни
- •1. Предмет і завдання дисципліни.
- •1. Предмет і завдання дисципліни
- •2. Поняття української літературної мови.
- •3. Мовна норма. Типи мовних норм.
- •4.Функції мови:
- •5.Кодифікація мови.
- •1. Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Основні ознаки функціональних стилів.
- •2. Мовні і жанрові особливості наукового стилю.
- •3.Основні ознаки публіцистичного стилю:
- •4. Характеристика офіційно-ділового стилю
- •5.Основні жанри наукового стилю. Анотація. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •2. Правильність мовлення. Орфоепічна правильність. Сучасної української літературної мови.
- •3. Етикет усного і писемного ділового спілкування. Діловий етикет...................................................................
- •4.Види усного ділового спілкування.Жанри публічних
- •4. Жанри публічних виступів
- •5.Українська лексикографія. Основні типи словників
- •2. Правила оформлення реквізитів
- •3. Вимоги до тексту документа
- •4. З історії виникнення справочинства
- •5.1 Велика літера в документах...................................................
- •5.3 Географічні назви в ділових паперах........................................
- •1. Велика літера в документах
- •2. Правопис та відмінювання прізвищ, імен по батькові в документах
- •3.1.Правопис імен у документах
- •3. Географічні назви в ділових паперах
- •3.1.Правопис географічних назв
- •3.2.Відмінювання географічних назв
- •2.Багатозначність.Стилістичні можливості синонімів,антоніми,омонімів, паронімів. Синоніми та пароніми в документах.
- •3. Професійна лексика та терміни в ділових паперах
- •4. Іншомовна лексика в ділових паперах
- •5. Книжні й урочисті слова в документах
- •2.Капцеляризми.. Мовні кліше та мовні штампи.
- •3.Особливості перекладу стійких словосполучень Переклад фразеологізмів з російського та інших мов на українську.Переклад прийменникових конструкцій.
- •Фонетичні особливості
- •1.Граматичні категорії іменників у документах.
- •4.Особливості відмінювання складних слів у документах.
- •1. Граматичні категорії іменників у документах
- •2. Особливості відмінкових закінчень іменників у документах
- •3. Правопис закінчень власних та загальних назв
- •4. Особливості відмінювання складних слів у документах
- •2. Особливості використання займенників у ділових паперах
- •3. Правила запису цифрової інформації в документах
- •4. Зв’язок числівників з іменниками в ділових паперах
- •5. Правопис числівників як компонентів складних слів
- •2. Прийменник в офіційно-діловому стилі.
- •3. Особливості використання сполучників у документах.
- •1. Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах
- •2. Прийменник в офіційно-діловому стилі
- •2.Правила використання прийменників у діловому стилі:
- •3. Особливості використання сполучників у документах
- •2. Узгодження підмета з присудком у ділових паперах
- •3. Складні випадки керування в ділових паперах
- •4. Скорочування слів і словосполучень у документах
- •12.1.Спілкування і комунікація.
- •12.2. Професійне спілкування виконує такі функції:
- •12..2. Спілкування й комунікація
- •12..3. Види, типи і форми професійного спілкування
- •3.Форми прямого вербального спілкування:
- •12. 5.Невербальні компоненти спілкування
- •12. Поняття ділового спілкування
- •1. При словозміні та словотворенні:
- •2. У коренях дієслів:
- •У різних частинах мови:
12.1.Спілкування і комунікація.
Сутність спілкування, функції
Спілкування є необхідною умовою успішної діяльності людини. Від нього залежить психологічний клімат в організації та на підприємстві, їх організаційна і виробнича мобільність, конкурентні позиції на ринку, сприймання і розуміння людьми одне одного. Правильно організоване спілкування забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з партнером. Тому спілкування можна охарактеризувати як:
– комунікацію, сприймання та передавання інформації;
– взаємодію, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;
– сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.
Фахівці з проблем спілкування використовують професійне (ділове) спілкування, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом.
Важливу роль у професійній діяльності відіграє поведінка особистості, яка визначається не тільки сукупністю особистісних якостей, особливостями конкретної ситуації, а й специфікою того соціально-професійного середовища, у межах якого реалізується його ділова і професійна активність.
Мовне професійне спілкування неможливе без суб’єктів спілкування, тобто особистостей, знання лінгво-психологічної характеристики кожного з них. У професійному спілкуванні завжди треба враховувати динамічні особливості психічних процесів і поведінки людей, інтенсивність, швидкість, темп усного мовлення. Самостійний і творчий склад мислення, орієнтування в ситуації, орієнтація на мову співрозмовника, мовна пам’ять, правильний і доречний добір мовних засобів, правильна побудова висловлювання (тексту) і прогнозування реакції слухачів, відповідна дикція, уміння слухати – такі основні якості мовця-професіонала, необхідні для оптимального, кваліфікованого розв’язання професійних завдань. Труднощі, які виникають під час донесення або сприймання інформації, часто є наслідком вікових, статевих, соціальних розбіжностей.
У соціально-психологічному плані спілкування – це обмін інформацією, вчинками, думками, переживаннями, це процес виховання та самовиховання, це форма творчості, яка допомагає виявити і розвивати кращі сторони особистості. Іншими словами, спілкування – це сукупність зв’язків і взаємодія індивідів, груп, спільнот, під час яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками і результатами діяльності.
Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.
Правила спілкування – рекомендації щодо ефективного спілкування, які засвоюються у процесі навчання, шляхом наслідування.
Спілкування і комунікація поняття не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 визначень комунікації, що зумовлені різноманітністю замобів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.
Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування. Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування».
Спілкування є складним, багаторівневим процесом встановлення та розвитку контактів між людьми, який включає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини; обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями. Найзмістовнішими, виразними засобами впливу на учасників спілкування є:
– мова як засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень;
– мова як система знаків, яка служить засобом спілкування між людьми та способом вираження самосвідомості людини (мова існує й реалізується через мовлення – сам процес і результат спілкування, який відбувається в певній аудиторії й певних часових межах, матеріалізуючись у звуках, інтонації, жестах і міміці або буквах і розділових знаках);
– знак як будь-який матеріальний об’єкт (предмет, явище, подія), який виступає в ролі вказівки та позначення і використовується для отримання, зберігання, переробки й передачі інформації.
За характером змісту спілкування поділяють на:
– неформальне (світське, буденне, побутове);
– формальне (професійне), мета якого – організація та оптимізація того чи іншого виду предметної діяльності: управлінської, виробничої, наукової, комерційної та под.
Виокремлюють три взаємопов’язані сторони спілкування:
– комунікативна – обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;
– інтерактивна – організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема під час побудови спільної стратегії взаємодії;
– соціально-перцептивна – процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.
Існують такі види спілкування:
– залежно від специфіки суб’єктів (особистість чи група): міжособистісне, міжсоціумне, а також спілкування між особистістю та групою;
– за кількісними характеристиками суб’єктів: самоспілкування, міжособистісне, масові комунікації;
– за характером спілкування: опосередковане і безпосереднє, діалогічне та монологічне;
– за цільовою спрямованістю: анонімне, функціонально-рольове, неформальне.
Функцією спілкування є досягнення взаєморозуміння на зовнішньому (формальному) рівні за допомогою усмішки, приязного слова тощо.
