57. Новели Стефаника про Першу світову війну.

Письменник добре знав усі проблеми селян, бо і сам походив зі селянської родини, він захищав інтереси свого народу не тільки на літературній ниві, але й як народний обранець до австрійського парламенту. Пішовши у політику, він припиняє писати, проте ті жахливі речі, що коїлися під час Першої світової війни, те, що до всіх страждань людських додається ще й смерть від куль та вибухів, примушує його знову взятися за перо. Антимілітаристична, воєнна тематика переплетена національно-патріотичною. Збірка «Земля»: «Діточа пригода», «Пістунка», «Гріх», «Марія», «Сини», «Дід Гриць». Перша світова війна в Україні переросла в громадянську війну. Більшовики намагалися усе краще підгорнути до себе. Стефаник мріє про возз’єднання України. На Чернечій горі він поклонився на схід і захід. З 1908 по 1918 рік Стефаник був послом (депутатом) австрій­ського парламенту у Відні. Перебуваючи депутатом від селянської радикальної партії, зрозумів, що його діяльність в умовах цісарської самодержавної влади приносить уже мало користі народові. Разом із тим письменник протестував проти намагань польського уряду загарбати Галичину. Першу світову війну Василь Стефаник зустрів у рідному селі. Однак постійне прискіпування ворожої німецької вояччини, підозри в симпатіях до російського війська примусили письменника перебратися до Відня. Воєнні дії глибоко вразили В.Стефаника, а саме тут, у Відні, після майже 15 р. перерви, у нього "знову народилося слово". Одна за одною з'являються новели "Дівоча пригода", "Марія", "Сини", "Вона-земля", "Пістунка", що мають антивоєнний характер. Вони малюють трагедію народу: над його селами й містами, полями й горами пройшла, як смерч, все знищуючи на своєму шляху, війна. Найповнiше у «Марії» розкривається духовна велич матерi та глибина її любовi до дiтей у епiзодi, коли сини Марiї добровольцями вступили до лав Сiчового стрiлецтва i пiшли здобувати Українi свiй найдорожчий скарб, як тисячi iнших жiнок, що пожертвували своїми синами задля України. Воєннi лихолiття не примушують Марiю зректися тiєї справи, заради якої проливають кров її дiти. Як найдорожчий скарб береже вона портрет Шевченка - єдине, що залишилося на згадку про синiв, їхня часточка; вона тiлом його закриває, а окупанти "кроїли тiло пугами".

58. Особливості творчого методу В.Стефаника. Стефаник був експресіоністом. Саме тому його творам притаманний глибинний психологізм, суб*єктивізм і зацікавленість громадською темою. Уся дія в його творах ніби відбувається вночі, все огортає темнота, вона ніби огортає тих,хто в новелах. Згадки про барвистий світ(як у Коцюбинського)немає. Його твори- вже не живопис, а швидше графіка. Червоно і сіро забарвлена. Це чорно-білий світ,забарвлений у сірі безпросвітні тони,та у червоні-кольори гострі,болючі. Стефаник аналізував переживання,емоції на межі життя і смерті. Смерть-наскрізний мотив у творчості. Як писав,то замикався у кімнаті, у важких муках творив. Завжди писав начисто і не виходив з кімнати доти,доки не завершував свій твір. Потім виходив з кімнати і просто падав зі знемоги, з перевтоми. Виснажений духовно,морально і фізично, проте задоволений працею. Так творились усі його твори. Зять К. Гаморак писав : «Василю, не пиши так, бо вмреш!» Франко назвав Стефаника абсолютним паном форми новели. М. Горький писав: «Прочитайте і ви побачите як сильно і страшно пише ця людина». О. Кобилянська у листі до О. Маковея писала : «Кілька карток всього писання,а ціла трагедія перед очима»