75.Життєва і творча доля о.Олеся.

Справжнє ім’я — Олександр Іванович Кандиба. Олександр Олесь народився 5.12.1878р. у м. Білопіллі, в то­дішнім Лебединськім повіті Харківщини. Його дід по матері орен­дував  великий панський маєток у селі Верхосулі, на північнім краю українського степу, тут прожив свої молодечі літа Олесь. Батько працював на рибних промислах у Астрахані, утопився у Волзі, коли Олександру йшов одинадцятий рік. Мати з трьома дітьми повернулася до рідного містечка. Тут майбутній поет за­кінчив початкову школу й двокласне училище, а з п’ятнадцяти років продовжив навчання у Дергачівській землеробній школі на Харківщині. Там Олександр брав участь у випуску рукописного журналу, в якому почали з’являтися його перші вірші. Потім Олесь навчався на агрономічному відділенні Київського політех­нічного інституту, якийсь час працював на Херсонщині.

У 1903р. він став студентом Харківського ветеринарного ін­ституту. Здобуті знання пізніше забезпечували молодому тонкому лірикові можливість заробляти на хліб працею.У 1905р. Олександр вперше публікується (в альманасі «Ба­гаття»). Саме на цей час революційного піднесення визвольного руху припадає становлення поета.

У 1907 р. на кошти українського громадського діяча Петра Стебницького під псевдонімом Олександр Олесь вийшла перша збірка «З журбою радість обнялась» при сприянні відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила вірші молодо­го автора). Творами талановитого поета-лірика захопилася осві­чена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань.

У 1909р. вийшла збірка «Поезії» (поет мав намір її назвати «Будь мечем моїм»), у 1911 р. — третя збірка «Поезії».У 1912 р. поет пише драматичну поему «По дорозі в Казку» у 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В до­лині тихий сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов’язану із зображенням морських пейзажів.У 1919р. він залишає рідний край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому повім пе­чаль мою» (1931). Ностальгія за Україною — ось журба і біль Олександра Олеся:

Душа розірвана, як рана.» Бальзам далеко так, як сонце, А сонце, сонце, як і щастя. Там, там, лише в краю коханім. («В вигнанні дні течуть, як сльози»)

Осмислюючи складну долю України, поет часто звертається до історії, він багато пище про міжусобиці княжої доби, які при­звели до занепаду Київської Русі. Можливо, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з’являється збір­ка «Минуле України в піснях», видана 1930р. у Львові). Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933р. в Украї­ні, про арешти й розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала родину добрих знайомих, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».

Отже, в еміграції (1919 — 1944) Олесь видає книги поезій «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою…» (1923) «Поезії. Кн. Х»( 1931).

22 липня 1944 р. Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі як одержав повідомлення про загибель сина Олега. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.Багато творів Олесь написав для дітей: «Ялинка», «Поєди­нок», «Рак-рибалка», «Вовченя»,. «Іменини», поеми «Грицеві курчата», «Водяничок»; драми-казки, інсценізації за українськи­ми народними казками. Відомий Олександр Олесь і як перекла­дач: казки В. Гауфа, «Пісня про Гайявату» Г. Лонгфелло,, арабські казки, та інше. Він є автором драматичних творів «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Ніч, на полонині».