41. Соціологічні ідеї і. Франка.

Згідно Івана Франка, необхідність держави зумовлена об’єднанням окремих частин для загальної цілі, уряди підтримують суспільну солідарність, заважаючи окремим силам розірвати суспільне ціле.

Значне місце приділяє Іван Франко концепції держави, намагається аналізувати і саме виникнення і розвиток держави, прослідковує степені її становлення від створення общин, общинних утворень до утворення самої держави.

Розкриваючи в 70-х роках 19 ст. революційних перехід від капіталістичних відносин до соціалістичних Іван Франко відмічає, що “велика, всесвітня революція поступово рознесе сучасний порядок і побудує новий”. Під “всесвітньою революцією” Іван Франко розуміє не “всесвітній бунт бідних проти багатих”, а “великий ряд таких культурних наукових і політичних факторів, які змінять всі тодішні поняття і основу і цілий розвиток якогось народу, повернуть на зовсім іншу дорогу”.

Розкриваючи зміст “народної держави”, Іван Франко відмічає, що по такій програмі свідомі і організовані робітники парламентським шляхом зможуть вдосконалити і покращити сучасну державу, що існувало на пануванні одних і гнобленні інших. Однак пройшов якийсь час, і Іван Франко критичніше почав ставитися до ідеї “народної держави”. Пізніше він писав: “Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловiка. Власна воля i власна думка кождого чоловiка мусила би щезнути, занидiти, бо ану ж держава признає її шкiдливою, непотрiбною. Виховання, маючи на метi виховувати не свобiдних людей, але лише пожиточних членiв держави, зробилось би мертвою духовною муштрою, казенною. Люди виростали б i жили би в такiй залежностi, пiд таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнiших полiцiйних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою.

42. Соціальні проблеми в творчості г.С. Сковороди.

Г.С.Сковорода був прихильником гуманістичного підходу у вихованні, прагнув до формування мислячої, чуйної, освіченої людини зі світлим розумом, гарячими почуттями, яка б жила на благо народу. Виховним ідеалом Сковороди є благородство, вдячність.

Він першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання, тобто спорідненого з природою. Під природою людини розумів її обдарування, нахили. “Без природи як на манівцях: чим далі йдеш, більше заплутаєшся” (“Собака і Кобила”). На думку Сковороди, головне завдання виховання полягає в тому, щоб допомогти розкрити в дитині її природні здібності та спрямувати її на шлях дійсного щастя та служіння батьківщині.

У думках Сковороди про виховання, про природу дитини є багато такого, що нагадує ідеї Руссо про вільне виховання, за що його називали українським Руссо. Він першим у вітчизняній педагогіці поставив у центр уваги почуття дитини, її стосунки із світом, її справи, її щастя. На відміну від французького просвітителя, Сковорода не розглядав прароду як засіб ізоляції дітей від розтлінного суспільства.

У зв’язку з ідеєю спорідненості виховання з природою людини новим в українській педагогіці прозвучало застереження батькам і вихователям про наслідки навчання без врахування природних можливостей людини. У байці “Жайворонки” читаємо: “Багато людей без природи значні діла зачинають, та погано кінчають” (10, 16).

Г.С.Сковорода – прихильник принципу природності у вихованні. Він вважав, що виховання повинно відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу. У притчі “Вдячний Еродій” він висміяв прагнення українського дворянства механічно наслідувати французам і німцям, розповів про мавпу, яка дає своїм дітям особливе “благородне” виховання. Це виховання здійснюється французькими учителями, що вчать мавп говорити французькою, співати, грати, танцювати, володіти світськими манерами.

Г.С.Сковорода був прихильником гармонійного виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання.

Розумове виховання – важливий елемент його педагогічної системи. Спираючись на знання, людина спроможна пізнати добро і зло, оцінити явища навколишньої дійсності. Мислитель обстоював необхідність навчання всіх дітей, незалежно від їх соціального стану. Школи мають бути доступними для навчання та рідномовними. Сковорода глибоко переконаний, що суспільство, у якому не буде насильства, духовної неволі може виникнути шляхом поширення освіти. Він підкреслював важливе значення морального виховання, головним завданням якого є виховання людяності, благородства і вдячності.

Ідеї Г.С.Сковороди про залежність суспільного прогресу від поширення освіти та виховання, необхідність самопізнання для вибору “сродної” праці свідчать про те, що у його творчості є елементи соціальної педагогіки. Він також аналізував фактори соціалізації особистості, серед яких – традиції, звичаї та обряди рідного народу.