7. Марксистська соціологія, її вплив на подальший розвиток соціології як науки.

СОЦІОЛОГІЯ МАРКСИСТСЬКА(Карл Маркс i

Фрідріх Енгельс  — моністична модель соціол. науки, що вивчає соціальні процеси та явища, спільності, ін-ти, суспільство з позиції доктрини матеріаліст, розуміння історії, діалектичного способу мислення і використовується як соціально-інженерна технологія управління суспільством та його перетворення. Іншими словами, ні своїм предметом, ні конкретно-наук. методами, ні проблематикою С. м. принципово не різниться під соціології взагалі, частиною якої вона є, а лише заг. кутом зору чи предмет, філос. методологією та методом, світоглядною основою і соціотехнол. призначенням. Останнє означає, що перед С. м. висуваються пізнавальні завдання щодо цілеспрямованої зміни соціального світу, тобто ця наука має виконувати, окрім звичайних пізнавальних функцій, ще й прикладну - не просто надавати традиційні соціол. рекомендації", а виступати як соціальна технологія та інженерія.

Базис-надбудова (система матеріально-виробничих відносин - першооснова, "базис", на якому ґрунтуються інші відносини людей - правові, політичні, ідеологічні (надбудова). Економічна сфера набуває значення первинної субстанції, або є незалежною змінною щодо інших соціальних явищ і процесів). Органічної цілісності суспільства (суспільство - організм, всі елементи якого підпорядковані єдиній меті).

Діалектичного розвитку суспільства (орієнтує на вивчення процесів суспільної динаміки як певних фаз, де гармонійні зв'язки порушуються дисонансами і конфліктами, розв'язання яких дає підставу до відновлення гармонії на якісно новому рівні). Відштовхуються від натуралістичних установок позитивізму, який вимагає розглядати соціальні явища як об'єктивні явища та факти і будувати суспільствознавство за взірцем природознавства, з характерними для останнього причинно-наслідковими поясненнями процесів та явищ оточуючого світу.

Головне — вивчення не суспільства загалом, а його структурних одиниць, їх функцій та взаємозв’язків.

—        Заклав основи структурного функціоналізму.

—        Головна праця «Основи соціології» (1896 р.), в якій він робить висновок: перемагає те суспільство, в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці, але при цьому владні структури поважають особисті потреби та інтереси.

—        Вважав, що розвиток суспільства відбувається за законами природної еволюції, які людина змінити не в змозі (і не потрібно).

—        Центральне поняття — еволюціонізм (еволюція — інтеграція матерії; еволюційний підхід — вивчення кожного явища в його розвитку).

—        Індивідуаліст (людина творить себе і суспільство; суспільство існує заради добробуту його членів).

—        Ідеолог лібералізму (вільна людина від догм, традицій, державного та суспільного примусу).

Марксистська соціологічна теорія порушує позитивістський принцип об’єктивності наукового знання, відкрито стаючи на захист одного класу — пролетаріату і відверто прагнучи знищення іншого класу — буржуазії. Тому вона є не лише і не стільки теорією, скільки ідеологією і політичною практикою, закликом до насильницького повалення буржуазного ладу.

Соціологічний позитивізм прагне будувати свої концепції на базі дослідних даних. Марксизм в соціології приділяє значну увагу інтерпретації категорій і понять, залишаючи поза розглядом проблему надійності емпіричної бази і зв’язок між емпіричним і теоретичним рівнями дослідження. Далі це призведе до однобічності трактування капіталізму і нехтування його нових ознак: підвищення рівня життя пролетаріату; зростання середнього класу; успішність здійснення реформ і раціонального планування тощо.