4. Освіта як соціальний інститут: головні ознаки, структура, функції.

Соціологія освіти — це галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності та функціонування освіти як соціокультурного інституту, її взаємодію з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси і соціальну політику у сфері освіти.

З цього визначення стає достатньо очевидним об'єкт соціології освіти. Це сфера освіти, те соціальне середовище,-в якому відбуваються процеси навчання і виховання, взаємодіють суб'єкти освіти.

До визначення предмету соціології освіти спеціалісти підходять по-різному. Одні акцентують увагу на вивченні соціальних функцій освіти, другі — на виявленні різних аспектів взаємодії освіти та інших соціальних інститутів.

Вивчення освіти як системи обумовлює два основних підходи до її аналізу. З одного боку, освіта є видом людської практичної і пізнавальної діяльності. Тому систему освіти спеціалісти вивчають з гносеологічної (теоретико-пізнавальної) точки зору. З іншого боку, освіта є системою певним чином пов'язаних між собою установ, організацій, які виконують функції навчання й виховання. В якості елементів цієї системи виступають підсистеми, які у свою чергу можуть розглядатися як системи меншого масштабу і навіть ділитися на системи ще більш приватні, аж до кінцевих елементів (конкретна школа, ліцей, коледж, училище, інститут, академія, університет).

За своєю структурою соціологія освіти поділяється на:

• теоретичну соціологію освіти, яка займається розробкою теоретико-методологічних проблем реформування освіти, виявом соціально-культурних факторів, пізнання і виховання, взаємообумовленістю соціальних і духовних процесів в освіті і т. д.

• прикладну (емпіричну) соціологію освіти, завданнями якої головним чином є діагностика соціально-педагогічної ефективності різних типів і стилів життя, традицій культури.

• експериментальну прикладну соціологію освіти, яка виступає зазвичай у нерозривному зв'язку із соціальною педагогікою і спрямована на розробку нових соціально-педагогічних центрів, форм і методів виховної роботи і т. д

Функції:

1) теоретично-пізнавальна, яка спрямована на відкриття нових закономірностей соціально-культурних процесів в освіті, розробку нових теорій і парадигмальних підходів до вивчення освіти;

2) інформаційна, яка спрямована на відкриття нових соціальних фактів;

3) прогностична, яка передбачає розробку соціальних прогнозів в галузі розвитку освіти на основі теоретико-методологічного аналізу одержаних соціальних фактів, впливу на них змін, що відбуваються в самому суспільстві;

4) реформування освіти, створення її нових соціальних моделей, адекватних основам організації життя громадянського суспільства, ринковим відносинам.

• соціологічний аспект передбачає аналіз проблем управління освітою;

5. Генеральна та вибіркова сукупність. Типи вибірки.

Вся сукупність елементів, яку треба вивчити називається генеральною сукупністю. Поняття генеральної сукупності, в певному сенсі, є аналогічним поняттю випадкової величини (закону розподілу ймовірностей), бо повністю обумовлене певним комплексом умов.

Та частина об’єктів, що її відібрано для безпосереднього вивчення із генеральної сукупності, називається вибірковою сукупністю (або просто – вибіркою). Кількість елементів у генеральній чи вибірковій сукупності називають їх об’ємами.

Генеральна сукупність може мати, як скінчений так і нескінчений об’єм, звідки можемо бачити перший з витоків вибіркового дослідження, а саме – неможливість дослідити сукупність з нескінченною кількістю елементів, проте проблема дослідження вибіркової сукупності також може бути пов’язана з тим, що економічні та часові обмеження не дозволяють провести суцільне дослідження (наприклад, витрати на проведення Першого всеукраїнського перепису населення 2001 року складали понад 146 млн. грн. і вимагали залучення понад 250 тис. обліковців), звідки можна побачити другу проблему дослідника – рентабельність дослідження, що проводиться.

Вибіркова сукупність розглядається, як деякий емпіричний аналог генеральної сукупності. Сутність вибіркового методу полягає в тому, щоб за деякою частиною генеральної сукупності(за вибіркою) робити висновки про її властивості вцілому, наприклад, про її закон розподілу, або про числові значення її певних параметрів. Головним недоліком вибіркового методу є помилки досліду, які також називають помилками репрезентативності.

Щоб за даними вибірки мати можливість судити про генеральну сукупність, вона повинна бути взята випадково, це у певній мірі дозволяє знизити можливість помилок репрезентативності. Випадковість елементів у вибірці досягається шляхом слідування принципу рівної можливості всіх елементів генеральної сукупності бути відібраними у вибірку. Вибіркову сукупність називають репрезентативною, якщо вона досить добре відбиває основні характеристики генеральної сукупності.

Розрізняють наступні види вибірок [Кремер]:

власне-випадкова вибірка, отримана випадковим відбором елементів без поділу їх на частини або групи;

механічна вибірка, для якої елементи генеральної сукупності відбираються через деякий інтервал;

типова вибірка,у яку випадковим чином вибираються елементи з типових груп, на які за деякою ознакою поділяється генеральна сукупність;

серійна вибірка, у яку випадковим чином потрапляють не елементи груп, а власне групи, які потім суцільно досліджуються.

Як приклад невдало організованого вибіркового дослідження можна навести наступне. Широко відомий приклад невдалого прогнозу результатів виборів президента США в 1936 р.: журнал «Літерарі Дайджест» за телефонними книгами відібрав понад два мільйони адресатів, отримавши тим самим, здавалося б, випадкову вибірку. За адресами були розіслані листівки з проханням відповісти – Рузвельту чи Ландону віддасть свій голос респондент. За результатами опитування журнал пророчив перемогу Ландона з великою перевагою. Цікаво, що соціологи Дж. Гелап й Ел. Роупер правильно передбачали перемогу Рузвельта, базуючись на аналізі в 500 разів меншого масиву - чотирьох тисяч анкет.

Похибка в прогнозі «Літерарі Дайджест» пояснюється тим, що вибірка за телефонними книгами не була випадковою, вона не забезпечувала рівну імовірність потрапити у вибірку для всіх осіб, що мають виборче право, оскільки в 1936 р. телефони були переважно у забезпечених верств населення, які надавали перевагу Ландону.