- •Предмет, об'єкт соціології як науки: особливості визначення.
- •Культура як предмет соціологічного дослідження: сутність, типи, основні елементи культури.
- •«Розуміюча» соціологія м.Вебера.
- •Освіта як соціальний інститут: головні ознаки, структура, функції.
- •Генеральна та вибіркова сукупність. Типи вибірки.
- •Молодь як об'єкт та суб'єкт соціальних відносин. Молодіжні угрупування та спільноти.
- •7. Марксистська соціологія, її вплив на подальший розвиток соціології як науки.
- •8. Сім'я як соціальний інститут. Сім'я та шлюб. Соціальні функції сім'ї.
- •10. Соціальна мобільність: сутність, види.
- •9. Механізм дії соціальних законів.
- •11. Основні школи та концептуальні напрями сучасної західної соціології.
- •12. Соціальна адаптація. Соціалізація особистості.
- •13. Особливості розвитку соціальної думки в Росії наприкінці хіх – першій половині хх ст.
- •14. Внутрішня соціальна структура особистості. Інтереси. Потреби. Мотиваці. Соціальні норми
- •15. Особливості розвитку соціології у сша у кінці хіх – поч. Хх ст.
- •16. Соціальний статус і соціальні ролі особистості. Поняття соціальної поведінки
- •17. Особливості формування і розвитку соціології в Україні (передумови, етапи становлення)
- •18. Студентство як соціально – професійна група
- •19. Перший етап становлення соціології як науки: а.Сен-Сімон, о.Конт.
- •20. Соціологія гендеру. Гендерна соціалізація та ідентифікація.Гендерні аспекти зайнятості та безробіття.
- •21. Принцип репрезентативності у соціологічному дослідженні. Достовірність соціологічного знання.
- •22. Суспільство як соціальна система: сутність, основні підходи до визначення.
- •23. Соціологічне дослідження: сутність, типологізація.
- •24. Релігія як фактор комунікативної спільності та національного життя.
- •25. Соціологічні погляди м. Драгоманова
- •26. Особистість у системі соціальних зв'язків та відносин
- •27. Соціальна статистика як вид соціальної інформації.
- •28.Проблема взаємовідносин культур Сходу та Заходу
- •29. Формальна соціологія. Ф. Тьоніс, г.Зіммель
- •30. Поділ праці та економічна залежність.
- •Чиказька школа та її значення у розвитку соціології як науки.
- •Безробіття як соціальна проблема.
- •Характеристика основних методів збору соціологічної інформації: опитування, аналіз документів, експеримент, спостереження.
- •Національна ідеологія, національна самосвідомість та національна культура.
- •М.Грушевський як історик-соціолог.
- •Наукові аспекти дослідження освіти як складного багатогранного явища.
- •37. Характеристика сучасного розвитку соціології в Україні.
- •41. Соціологічні ідеї і. Франка.
- •42. Соціальні проблеми в творчості г.С. Сковороди.
- •43. Соціально-політичні погляди Кирило-Мефодіївського товариства
- •45. Внесок п.Сорокіна у розвиток соціологічної думки.
- •46. Місце традиції в системі культури
- •47. Взаємозв‘язок соціології з іншими гуманітарними науками.
- •48. Соціальна мобільність
- •49. Соціологія девіантної поведінки е. Дюркгейма.
- •50. Соціальний конфлікт.
- •51. Соціальна необхідність створення науки про суспільство.
- •52. Соціальна структура суспільства.
- •53. Головні функції соціології: теоретико-пізнавальна, практично-перетворювальна, світоглядно-ідеологічна та прогностична.
- •54. Поняття соціальної стратифікації.
- •55. Передумови виникнення соціальної думки в Західній Європі.
- •56. Ціннісні орієнтації. Настанови. Спосіб життя
- •57. Марксистський напрямок в соціології.
- •58. Агенти соціалізації. Механізм соціалізації.
- •59. Використання соціології як соціальної технології.
- •60. Розвиток національно-визвольної ідеології.
- •61. Емпіричні дослідження народної творчості в Україні.(тут заг.Дані про емпір. Дослідження)
- •62. Соціальні спільноти. Соціальні групи. Соціальні системи. Соціальні організації.
- •63.Сутність соціологічних законів.
- •64.Соціально-територіальна структура суспільства. Соціально-демографічна структура суспільства.
- •66.Вертикальна та горизонтальна соціальна мобільність.
- •67.Методологія і методика проведення соціологічного дослідження.
- •68.Соціальний конфлікт. Відтворення соціальних відносин.
- •Предмет, об'єкт соціології як науки: особливості визначення.
49. Соціологія девіантної поведінки е. Дюркгейма.
Відхилення поведінки діяльності від норм в соціології прийнято називати девіантним, тобто це такі дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки.
Найбільш повно проаналізував проблему девіації з точки зору соціологічних підходів відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, який протягом всієї своєї діяльності надавав особливого значення вияву причин порядку та безладдя у суспільстві. Важливе місце в аналізі девіантної поведінки і теоретичних проблем суспільства та особистості посідають поняття "норма" та "патологія", які відображають нормальні та патологічні стани суспільного життя. Розрізняти нормальне та патологічне вчений рекомендував з точки зору структурно-функціонального стану суспільства. Нормальним, за Дюркгеймом, є всі "діяння" соціального організму, котрі випливають з умов його існування. Але ми маємо справу з парадоксом, оскільки, за Дюркгеймом, норма і патологія є не абсолютними, а співвіднесеними одна до одної. Вчений визначає: нормальні факти ті, які найбільш розповсюджені. Всі інші є патологічними, хворобливими для соціального організму. Це означає, що нормальний тип збігається із "середнім" (збалансованим нормальним явищем) і що будь-яке відхилення від цього еталону суспільного здоров'я є хворобливим патологічним явищем. Тому, згідно з логікою вченого, злочини та інші соціальні хвороби, які завдають шкоди суспільству і засуджуються, є цілком нормальними, бо коріняться в певних соціальних умовах і підтримують, хоча і хворобливі, але водночас необхідні суспільству відносини. Оскільки негативні наслідки злочинів нейтралізують системою наказів, покарань (соціальний контроль), то суспільство продовжує існувати та функціонувати. У зв'язку з тим, що злочин має місце в усіх або у більшості суспільств, він розглядається як норма, як елемент соціального здоровий. А деякі явища, які були і є спільними для усіх розвинутих "індустріальних" суспільств (зростання числа самогубств, послаблення їх засудження з боку моралі, деякі типи економічних криз), кваліфікувалися ним як патологічні. Саме тут Дюркгейм застосовував принцип історизму, котрий допоміг краще зрозуміти сутність проблеми - факт може бути нормальним чи патологічним лише щодо даного суспільного устрою. У міркуваннях автора ніби прихована ідея про те, що, поки суспільство справляється з хворобою, вона є нормою. Але коли хвороба порушує функціонування суспільства і приводить до його деградації – тоді ця хвороба стає патологією. Не дивно, що погляди соціолога викликали рішучу критику, Дюркгейма звинувачували у виправданні поблажливого ставлення до злочинності як нормального факту суспільного життя.
Виділяючи "ненормальні", з його точки зору, форми суспільного життя, вчений один з перших теоретизує і визначає поняття "соціальна аномія" як такий суспільний стан, за якого відсутня чітка моральна регуляція поведінки індивіда, групи, як роздрібненість правил, котрі регулюють відносини між соціальними функціями. Це свого роду стан ціннісно-нормативного вакууму, який характерний для кризових періодів розвитку суспільства, коли загострюється протиріччя між класами, групами, індивідами та суспільством, відбувається занепад соціальних функцій.
