Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Filosofiya_vidpovidi.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
450 Кб
Скачать
☆

51. Проблема сенсу історії та її тлумачення.

Проблема спрямованості і сенсу історії – суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальність, яка створена людиною і має для неї значущість, цілісність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього місця в ній. Саме в процесі безпосереднього життя людей створюється певний узагальнений образ історій. Історія набуває певного сенсу , коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії? Усвідомлення історій завжди залежить від ставлення людей до сучасності. В залежності від обставин життя люди по-різному відчувають себе в своєму часі, сприймають його то як прогрес щодо минулого, то як регрес, то як кризу, занепад, зупинки історії. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи із своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії. Зокрема це стосується досить складної і неоднозначної проблеми – проблеми історичного прогресу. Ідея прогресу була пануючою протягом ХVІІІ-ХІХ ст.. Саме в цей період людство беззастережно вірило у всеперемагаючу силу розуму, наукового знання, технічних досягнень. Саме тут поняття прогресу набуло значення сходження людства до кращого, безперервного і дедалі зростаючого вдосконалення життя і людини. Формаційна теорія К.Маркса була спрямована на теоретичне обґрунтування ідеї прогресу з позиції матеріалістичного розуміння історії. Історія, за К.Марксом, є єдиним закономірним процесом сходження від нижчого до вищого стану суспільства, або типу типу суспільно-економічної формації. В основі такого розвитку лежить закон розвитку способу виробництва. К.Марксом був запропонований об’єктивний критерій історичного розвитку – рівень розвитку продуктивності сил, ступінь продуктивності праці. Поряд з ним головним, економічним показником, визнавався і інший – гуманістичний, зміст якого полягає у загальному становищі в соціальній системі, у можливостях, які відкриваються для розвитку особистості, для задоволення її потреб і реалізації здібностей.

52. Проблема смерті, безсмерття та сенсу людського буття та їх філосовське вирішення.

Проблема смерті та безсмертя в духовному досвіді людства. Людина - єдина жива істота, яка усвідомлює власну смертність та робить її предметом обміркування. Саме усвідомлення ско-роминучості життя спонукає людину болісно розмірковувати над сенсом життя. Але усвідомлення надзвичайної скороплинності буття народжує ще одну особливість людини - прагнення до безсмертя. Свідомість людини тікає від думки про власне знищення і неминуче починає жадати наявності іншого життя, відмінного від життя у земному світі.Людина - єдина жива істота, яка хоронить власних мерців. Для життя люди будували житло, що легко руйнується з часом, а для мерців - вічне, багато з якого простояло віки (єгипетські піраміди). оскільки життя сприймалось як страждання, то людину більш лякала не смерть, а тягар нового втілення в нову тілесну оболонку з новим приреченням. Розуміння смерті як природного завершення життєвого шляху властиве стародавньоєврейському світогляду і знайшло відбиток у старозавітних джерелах. Тривалий період вважалося, що смерть - це зупинення трьох пульсацій життя: роботи серця, дихання, кровообігу. Смерть - природне продовження життя.. Виділяють такі основні стадії змін ставлення людини до власної смерті: первісне її заперечення («ні, тільки не я, це неправда»); але мірою усвідомлення реальності смерті, її заперечення змінюється гнівом («чому я, мені ж ще так багато треба зробити»); коли неминучість смерті повністю усвідомлюється, то настає період страху чи депресії (у тому разі, якщо є час для осмислення того, що відбувається) і, нарешті, якщо людина має час і сили подолати страх смерті, наступає стан спокою. Отже, ставлення до смерті змінювалось у різні історичні епохи. Знання про смерть, роздуми про неї необхідні для життя. Смерть - випробування будь-якого сенсу, перед нею людина повинна зрозуміти: навіщо живе, чи дійсно її існування є життям. Тільки пам'ятаючи про невідривність життя від смерті, можна прожити життя та зустріти смерть осмислено, гідно.Смерть не є просто зовнішньою протилежністю життя, вона — момент самого життя.

Проблема сенсу життя і способи його філософського осмислення. У категорії “смисл життя” відображується змістовна наповненість життя, розуміння свого призначення в світі (перш за все в соціальному світі), цільова спрямованість, ціннісна орієнтованість, те, ради чого варто проживати власне життя. Потреба в сенсі — це потреба в інтегральному розумінні світу, універсальному пояснювальному принципі. Без такого внутрішнього ідейного смислу людина не відчуває своєї цілісності, не може керувати творенням самої себе. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з'ясувати свою значущість у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в універсумі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття. Вищою цінністю життя стародавні філософи вважали природу, але не ту природу, що оточує нас, не природне середовище, а істинну природу — споконвічний закон бутя. Людина - істота вільна та усвідомлююча власну смертність - неминуче приходить до роздумів про сенс життя, і це не просто розумова вправа, а питання самого життя. Сенс життя завжди повинен бути більшим за мету. Отже, перша передумова вірного вирішення питання про сенс життя - розуміння того, що мета і сенс життя не співпадають, що повинна існувати ієрархія мети та цінностей, що ґрунтується на уявленні про сенс життя. Центральна ідея, що спрямовує всі пошуки сенсу життя в історії філософії - це розуміння того, що задоволення лише віртуальних потреб не може надати осмислення людського буття. У суб'єктивному сенсі - суб'єктивна насолода, радість, щастя - також не дарує сенсу, тому що навіть найбільш щасливе життя отруєне мукою питання «навіщо?» і не має сенсу в самому собі.. Вже наслідок того, що життя - це природію-історичпий факт, воно самоцішю само по собі і тим самим має сенс., сенс життя завжди можна знайти, але його швидше варто виявити, аніж вигадати.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]