17 Філософське вчення ф.Бекона, р.Декарта.

Англ. філософ родоначальник емпіризму Ф.Бекон велику увагу приділяв критиці схоластичної філософії (релігійно-філос.Засновки+ раціональна мето-дика).Тому він протиставив індуктивний метод. Істинна індукція через чуттєве і окреме поступово піднімається до усвідомлення заг. Положень, завдяки чому наука стає плідною. З дослідів та експериментів індукція виводить загальні положення, а потім з цих заг.положень чи принципів – нові досліди і експерименти. Бекон базує свій метод на визнанні вагомої ролі досвіду (empeiria - досвід) в пізнанні. Пізнання – відображення зовнішнього світу в свідомості людини. Не погоджуючись з Беконом про достовірну силу експе-рименту, Декарт переносить акцент на людський інтелект, розум. Звідси – раціоналізм, який стає домінантною лінією в подальшому розвитку філософії. Методом пізнання Декарта є метод раціональної дедукції, цінність якої обгрун-товується такими правилами: достовірність, очевидність піз-нання, аналітичність, вис-новки з думок, систематизація як пізнаного, так і того, що пізнається. В цілому Дедукція – визначення невідомого через раніше пізнане і відоме. Ці правила стали основними характеристиками наукового пізнання в нашу епоху.

18. Основні риси філософії Просвітництва.

В добу просвітництва поглиб-люється впевненість у могу-тності людського розуму, в його необмежених можливо-стях, у прогресі й науці, які створюють передумови для економічного й соціального благоденства. Важливими пре-дставниками цієї доби були такі вчені: Ф.Бекон, Гоббс, Декарт, Джон Локк, Шарль Луї де Монтеск’є, Ф.М. Вольтер, Ж..Ж..Руссо, Д.Дідро і багато інших. Вчений Джон Локк виділяв 3 види мислення: вихідне, демонст-ративне і інтуїтивне. У його спадщині важливе місце посідають ідеї про державу і суспільство. Шарль Луї Монтеск’є зробив спробу пояснити буття людини й суспільства як природно зумовлений процес. Філософія 18ст., вбачала в науці, освіті, культурі, вихованні засоби вдосконалення суспільства, й через це заслуговує на визнання й належну оцінку. Парадокс просвітництва поля-гає в тому, що проголошувані ним гасла насправді не вписувалися у свій реальний зміст. Особливо це видно на прикладі свободи особистості. Філософія просвітництва, її гасла справді надихали революційні маси на штурм Бастилії чи Зимового палацу.

Позитивне значення філософії Просвітництва безсумнівне. Принаймі вона засвідчила плюралізм думок у рамках цілого ряду філософських проблем, що сприяло всебічному розгляду людини і світу та відношень між ними. Заслуговує сама ідея прагматичного призначення філософії Просвітництва, яка переслідувала мету вдоско-налення людини й суп-льства. Цілий ряд понять і категорій, що зародилися в добу Просвітництва, не втратили своєї актуальності в наступні епохи аж до наших днів.

19.Німецька класична філософія: представники та специфіка розробки основних філософських проблем.

Родоначальником німецької класичної філософії був Еммануїл Кант. Як вчений природознавець, висунув і обґрунтував гіпотезу походження сонячної системи з гігантської газової туманності, яка й досі вважається однією з фундаментальних космогонічних гіпотез. Основним елементом теоретичної філософії Кант вважав гносеологію. Головною її проблемою є пізнання як діяльність, що відбувається за своїми внутрішніми законами. У свою теорію пізнання Кант вводить нове гносеологічне поняття – розсудок. Багатоманітність чуттєвого матеріалу розсудок підводить під поняття. Кант вважає, що розсудок є цілком залежним від чуттєвості. Впорядковуючи дані чуттєвого досвіду,розсудок піднімається до категорії, а зних формулює закони. Наукове знання є синтезом чуттєвості й розсудку. Звідси Кант робить важливий висновок: закони науки є не відображенням дійсності, а результатом конструктивної діяльності мислення.

Видатний німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель підводить своєрідний підсумок німецькій ідеалістичній традиції, а певною мірою і всій філософії починаючи з Ренесансу. Він створив струнку ідеалістичну систему й розвинув діалектичний метод у пізнанні. Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. В історичних поглядах Гегеля, ми також бачимо протиріччя між його філософською системою та його методом.

З гостро критикою ідеалізму Гегеля виступив Людвіг Фейербах. З точки зору цього мислителя ідеалізм є ніщо інше як раціоналізована релігія. Філософія і релігія є абсолютно протилежними: в основі релігії лежить бездоказова віра в догмати, в основі філософії – знання, прагнення розкрити дійсну природу речей. Фейербах ввважав основним завданням філософії боротьбу з релігією, викриття тих ілюзій, які становлять її сутність. В теорії пізнання Фейербах – сенсуаліст, адже вважав, що реальна дійсність дається нам у відчуттях.