- •1.Періодизація розвитку української культури
- •2. Культура духовна і матеріальна
- •3. Дослідження української культури вченими
- •4.Функції культури
- •Стоянки первісних людей на території України
- •Трипільська культура
- •Культура скіфів
- •Формування та основні риси кам’яної доби
- •Біблія в культурі українського народу
- •Мистецтво кам’яної Доби на території України
- •11. Монументальний живопис, вазопис скульптура в античних містах-полісах
- •12.Українські скульптори( й.Г.Пінзель, і.Кавалерідзе, л.Позен, м.Микешин, о.Архипенко).
- •13. Слов´янська міфологія
- •14.Архітектура Київської Русі
- •15.Середньовічя як епоха в історії світової та української культури
- •16.Основні стилі Середньовіччя: візантійський, романський., готичний
- •17.Українська культура в епоху середньовіччя: дохристиянська і християнська
- •18.Творчість Пінзеля
- •20. Фольклор і народна культура
- •21.Українські народні пісні її виконавці і популяризатори. Літературні пісні, що стали народними
- •23.Звичаї та обряди українців.
- •24.Гуманізм у Відродженні
- •25. Титани європейського Відродження
- •26. Українське культурне піднесення кінця хv –початку хvіі ст.
- •27. Епоха Просвітительства в Європі і Україні.
- •28. Стиль рококо і класицизм в європейському і українському мистецтві.
- •29. Стильові течії в європейському та українському мистецтві кінця хvііі – першої половини хіх ст.: романтизм, сентименталізм, реалізм.
- •30. Стильові течії в європейському та українському мистецтві другої половини хіх ст.: натуралізм, імпресіонізм, символізм, неореалізм.
- •31.Модернізм як стильова течія у світовому та українському мистецтві
- •32.Постмодернізм в українському мистецтві к.Хх-поч.ХхІст.
- •33.Вишивка. Килимарство. Кераміка.
- •34.Писанкарство.Різьба по дереву. Вироби зі скла
- •Історія розвитку різьби по дереву
- •36.Українська ікона візантійського стилю
- •37.Українська барокова ікона
- •41.Стиль бароко у світовому мистецтві.
- •43 Братські школи. Острозька та Києво-могилянська академія.
- •44. Іван Мазепа – гетьман будівничий, поет
- •48.Микола Лисенко та розвиток української музичної культури
- •49. Вклад українців у світове оперне мистецтво.
- •51. Т.Шевченко-художник
- •52.Катерина Білокур і її доля
- •53. Марія Приймаенко
- •54.Скульптор і художник о. Архипенко
- •56.Театр Корифеїв
- •57. Лесь Курбас
- •58.Театральна родина Стадників
- •59.Злети і втрати української культури хХст.
- •60. "Розстріляне Відродження".
- •61. «Відлига» і поява «шістдесятників»
- •62. Вклад Олександра Довженка у світове кіно
- •63. Актор, режисер і сценарист Іван Миколайчук
- •64. Артист театру і кіно Богдан Ступка
- •65. Велико-Сорочинський іконостас
- •66. Картина «Катерина» Шевченка
- •67. Скит Манявський як духовна пам’ятка
- •68. Софія Київська. Мозаїки і фрески Софії Київської
- •69. Кирилівська церква: її побудова та реставрація
- •70. Почаївська лавра: історія створення, святині, стилі побудови основних церков
- •71. Києво-Печерська Лавра
- •72.Зарваниця
- •73. Замки і фортеці України.
- •76. «Українська ніч» а.Куїнджі
- •78.Палаци в Україні (у Качанівці, Сокирянах, Олеську, Підгаївцях та ін.).
- •79. Шевченківські місця на Україні
- •80. Гетьманські столиці
- •81. Саркофаг Ярослава Мудрого
- •82. Скіфська золота пектораль
- •83. Мініатюри м.Сядристого
- •84. Будинок з химерами в.Городецького
- •За часів радянської влади
- •Сучасність
- •85. Українські дендропарки
- •86. Тіні забутих предків
- •87. «Земля» Довженка
- •88. Вірш в.Сосюри «любіть Україну» і його доля
- •89. Кіноповість «Україна в огні» о.Довженка, її історія
Історія розвитку різьби по дереву
Найдавніші пам'ятки народного мистецтва на території сучасної України, що зійшли до нас, належать до епохи палеоліту (20 тис. років до н. е.). Це вироби з кістки, оздоблені різними геометричними мотивами. Їх знайшли археологи під час розкопок Мізенської стоянки на Чернігівщині. Предметів із дерева із тих далеких часів не збереглося. Пізніше почала розвиватися кераміка, ткацтво, художня обробка кістки, а потім і дерева.Розкопки скіфських поховань дають уявлення про різноманітність видів і технік художньої обробки деревини, які були у скіфів. В давнину скіфи користувались дерев'яним посудом. Археологічні розкопки скіфських поховань свідчать, що скіфи спілкувались з іншими народами, вміли обробляти дерево на високому художньому рівні
Літописець Нестор у Х ст. зазначає наявність розвиненої дерев'яної скульптури, за його свідченням Київський князь Володимир поставив у княжому дворі Перуна дерев'яного. Після прийняття християнства на Русі (989 р.) дерев'яних ідолів топили у річках. З часом розвивались токарні роботи, довбання, різьблення. Це засвідчує знайдені залишки дерев'яних мисок із Райковецького городища на Житомирщині і в інших районах України.Токарні вироби прикрашали художнім розписом, що засвідчують зображення на мисці ХІІ ст. із Києва. Майстри Русі працювали в різних стилях. У кожному регіоні художня обробка дерева мала стилістичні особливості. Вироби відрізнялися формами та прикрасами. На виробах зображали майстри фантастичних звірів, міфічних птиць.Для художньої обробки дерева у 14-18 ст. характерні такі напрями: виготовлення побутових предметів, знарядь праці, засобів пересування в домашньому виробництві. Ремісничі цехи та мануфактури беруть участь у декоративному оформленні церков, предметів культу. Створюють набійні дошки для вибивання узорів на тканинах, пряникові дошки, меблі для різних верств населення.На першому етапі 14 ст. перша половина 16 ст., коли з'являються специфічні ознаки українського мистецтва, художньої обробки дерева. Майстри виготовляють палаци, церкви, прикрашаючи пишним різьбленням. В орнаментиці з'являються мотиви листків аканто, квіток гранато-виноградних лоз і грон, серед них зображають щасливих янголят.
В середині 18 ст. відповідно до стилю рококо меблі набувають більш облегшених форм. Основним елементом орнаменту є роскайль, інтер'єр облегшується, стає просторішим внаслідок оббивки стін шовком світлих тонів. Інколи стіни фарбували у світлі тони, прикрашали ліпним орнаментом.У творчості народних майстрів-меблярів переважали прості форми. Такою була потреба соціального замовника-селянина, міщанина. Часто кращі кріпосні майстри оформляли палаци і замки магнатів. Вони прикрашали будови тригранно-виїмчастим різьбленням, рельєфним різьбленням.В 18-19 ст. остаточно формуються центри народного мистецтва — народні художні промисли. Після 1861 року народні промисли одержують подекуди новий творчий розвиток. Їх центри: Полтавщина, Київщина, Гуцульщина, Поділля, Лемківщина де формується своя стилістика оформлення, характер орнаменту, прийоми виконання. В архітектурно-меблевому виробництві різьбленням прикрашають балки-сволоки, стовпці, столи, лави, скрині у Західних областях України, а також вибійчані дошки прикрашали рослинним орнаментом. В 1878 р. відбулася важлива подія в історії художньої обробки дерева — відкрилося губернське ремісниче училище в Полтаві з токарно-столярним відділенням.
Чіткої класифікації немає, оскільки в одному і тому ж виробі можуть поєднуватися різні види різьблення.
Умовно можна виділити три основні типи:
Наскрізна (ажурна) різьба (сюди відноситься пропилювання і прорізна різьба).
Глуха різьба (всі підвиди рельєфної і плоскої різьби).
Скульптурна різьба.
Скляна́ промисло́вість (гутництво), галузь промисловості, що виробляє будів.-техн., тарне, Вже за античної доби на укр. землі імпортовано скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції і грец. м. на півн. Чорномор'ї та зі Сходу. Пізніше їх місце зайняли рим., потім візант. вироби. Сліди місц з 3 — 4 в. виявлено при розкопах у Комарові. Перший розквіт С. п. в Україні припадає на 11 — 13 вв., коли виробництво скла, зокрема скляних прикрас набрало масового характеру: скловиробні в Києві, в Чернігові, Любечі, Галичіта ін. По татаро-монгольській руїні виробництво скла занепало. У 14 — 16 ст. замість колишніх ремісничих майстерень, з'являються невеликі підприємства мануфактурного типу — гути Найдавніші відомості про гути маємо на західно-українських землях з сер. 16 в. у староствах: Белзькому, Городецькому, Любачівському (гути в околицях Потелича). У 17 ст. з'являються гути в старостві Львівському, на Закарпатті (к. Мукачева), а гол. на Волині, Київщині й з другої пол. 17 ст. на Лівобережній Україні та на Слобожанщині (з кін. 17 ст.). Під кін. 17 ст. на Лівобережжі працювало бл. 25 гут. Їх будували здебільша промисловці-гутники і майстрі-орендарі (що творили цілі династії: Лосі, Білозерські, Богинські, Скабичевські, Чумаки тощо) на землях магнатів і шляхти, монастирів і (на Лівобережжі) коз. старшини. Маючи підтримку з боку цих землевласників (чимало з них мали свої власні гути), а також з боку гетьманської адміністрації (особливо за гетьманування І. Мазепи), Скляна промисловість щораз більше поширювала мережу своїх підприємств. На гутах вироблювано віконне скло, різноманітний посуд (зокрема аптечний), пляшки тощо, а також кришталеве та оптичне скло. Ці вироби вивозилися до Московщини, Білорусі, Польщі та Прибалтики. С. п., у формі гут, найбільше поширюється у 18 ст., зокрема на Чернігівщині; загалом на Лівобережній Україні у 18 ст., в різні часи, працювало бл. 100 гут (майже всі на території Стародубського й Ніженського полків). У другій пол. 18 ст. виникають тут і більші скляні зав. — мануфактури, які належали великим землевласникам (графи К. Розумовський, П. Рум'янцев-Задунайський, П. Завадовський та ін.). Найрізноманітніші вироби цих зав. (зокрема кришталеве скло й скляні мист. вироби) мали широкий збут на внутр. й закордонному ринках.
35.Джерела українського іконописуКиївська Русь-Україна запозичила як техніку, так і стиль, та й навіть самих іконографів-мозаїцистів з Царгороду або з підлеглих йому шкіл іконографії. Зберігаючи традицію візантійської іконографії, Русь-Україна все ж таки незабаром виробила свій стиль, свою версію загальнодомінуючої візантійської традиції. Тут переважає дещо лагідніша інтерпретація лиць, світліший, легкий колорит та майстерне накладання золота на тло ікон, ареоли та прикраси риз, особливо Ісуса Христа та Богородиці. Ця техніка називається асист, коли делікатні прошари золота накладаються на ризи. Велику увагу тут звертали "на поступове накладання прозорих шарів кольорів та їх делікатне злиття - техніка "плаву". При цьому не відкидалися рішучі лінії традиційних композицій. Найславніший іконограф доби Київської Русі-України - Алімпій, монах Києво-Печерської Лаври, який творив наприкінці XI - на початку XII ст. Літописець Нестор подає, що він вчився у греків, а відтак став самостійним та оригінальним іконографом. Йому приписують авторство розпису найбільшої частини Собору Успення Богородиці в Печерській лаврі. Київська школа виховала ще багато інших, анонімних, іконографів, які створили численні шедеври в самому Києві та інших осередках Київської Русі. Іконописці з усієї Київської держави навчалися й "стажувалися" у столиці, а також запрошували майстрів до себе. Деякі характерні для Київської школи іконографічні техніки, як, наприклад, сплав та асист, Теофан Грек та Андрій Рубльов підняли до вершинного рівня. Вони зуміли витворити нову гармонію кольорів та передати з її допомогою почуття миру й радості. Інші відомі центри розвинулися згодом і ввели дещо нове в традиційну іконографію. Тут можна згадати такі школи: Московську, Ярославську, Псковську, Тверську та інші.Вертаючись до іконографії Русі-України, треба сказати, що від XIII до середини XVII ст. ініціативу перебрали Галичина й Волинь. Це сталося внаслідок історичного лихоліття: татаро-монгольських нападів на східну й центральну Україну. Церковне життя потерпіло від многих ударів орд, отже, й іконографія на великій Україні або перестала існувати, або була дуже обмежена.Західна Україна прийняла традиції від Київської школи й розвинула їх. Згодом у галицькій іконі з'явилися своєрідні особливості. Завдяки великому числу екземплярів, які збереглися до наших часів, та їх високій якості, галицька ікона займає ключове місце в українській іконографії.Іконографія Закарпаття, Словаччини та Лемківщини - дуже цікаве церковно-історичне явище, яке розвинулося головно в XV-XVII ст. У той час меценати спонсорували ренесансову течію і давали гроші на оздоблення великих церков. Натомість менші церкви, які не могли спромогтися на дорогих майстрів, наймали галицьких мандрівних іконописців. Головним центром у той час був Перемишль. Ця течія витворила свій наївний, оригінальний стиль - щирий, безпосередній, свіжий. Ця іконографія була дуже поширена, і сьогодні вважається високим проявом оригінальної інтерпретації східно-візантійської традиції. У центральній Україні в ХVІІ-ХVІII ст. в українську іконографію ввійшло впливове по всій Європі бароко. Найсильніший поштовх для розвитку це "козацьке бароко" отримало за Івана Мазепи. Реалістичний стиль цієї течії увійшов так сильно, що візантійська іконографія була до великої міри замінена натуралізмом західного стилю. Подібні тенденції з'явилися, зрештою, у всій Східній Європі. В різних країнах східного обряду були не тільки прояви західного релігійного натуралізму - прийшло його повне панування. Греція, Україна, Румунія, Болгарія, Росія й інші сприйняли цей культурний вплив і піддалися йому.За цим періодом слідували й інші мистецькі хвилі, які впливали на іконографію. Деякі з них можуть нам сьогодні здаватися дивними, але слід пам'ятати, що духовне й культурне життя того часу диктувало ці зміни. Як би не було, історію ми не можемо змінити. Мусимо визнавати те, що було, подобається нам воно, чи ні.Іконографія в Україні, як і в інших східно-європейських країнах, сьогодні відновлюється. Ведуться історичні дослідження в цій галузі. Існує сильна тенденція до відновлення корінних традиції Київської Русі-України, і це відноситься не тільки до іконографії, але й до християнської духовності взагалі. Слід ще коротко застановитися над різницею між східним і західним мистецтвом. Десь до ХІ-ХІІ ст. східне і західне мистецтво мали багато спільного. Однак згодом на Заході витворилася цілком відмінна концепція завдання релігійного мистецтва. Цей процес був започаткований ще в IX ст., за часів Карла Великого. Західна думка зосередилася на двох аспектах церковного мистецтва. Згідно з західним богослов'ям, воно має, по-перше, служити повчанням для вірних, особливо неграмотних, а по-друге, показати природну людину, яка прагне Бога.Східна думка повністю поділяє першу засаду, хоч не наголошує на цьому так сильно, як Захід. Щодо другої, то східне богослов'я дотримується цілком іншої засади. На Сході святих зображають не як природну людину, а, наскільки це можливо земними засобами, - людину переображену, таку, якою вона є в Божій присутності. Для об'єктивного порівняння найкраще, мабуть, звернутись до думки відомого західного дослідника іконографії та церковного мистецтва Еґона Сендлера: "Західне релігійне мистецтво, безперечно, посідає догматичний зміст і є вкоріненим у Святому Письмі та Переданні. Однак у своїх формах і техніках воно великою мірою залежить від мистецтва тої чи іншої доби. Натомість східне мистецтво вимагає, щоб митець у своїй інтерпретації якоїсь теми стисло придержувався богословського змісту Передання. Це Передання є і точне, й багате. З цієї причини форми, які створило візантійське мистецтво, завжди мотивовані візією віри - більшою мірою, ніж ті, що створені західною традицією".Отже, західне релігійне мистецтво часто йде в ногу з течією даної доби. До деякої міри це робить його цікавим та сучасним. Однак, коли часи міняються, тоді модерне стає вже немодерне, і треба знову його переробляти. Східна іконографія має завдання свідчити незмінній правді Христовій. Як Святе Письмо є незмінне, але завжди свіже й актуальне, так само й іконографія. Є різні переклади Святого Письма, але суть - та сама. Подібно з іконографією: створюються різні версії та стилі, але суть одна й та сама. Бо ж іконографія - це віра в кольорах.Одна художниця на Заході запитала автора цих рядків: "Чому ваші східні ікони завжди подібні між собою, чому повторюються ті ж самі-композиції?" - "Чи ви міняєте "Вірую" щороку, чи визнаєте весь час те саме "Вірую"?" - запитав я у відповідь. "Хто би міняв "Вірую"" - "Так само й ми: весь час придержуємося одної традиції іконографії. Адже іконографія - це наше "Вірую" в кольорах".
