8. Мистецтво кам’яної Доби на території України

Верхній палеоліт – це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури. Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ. Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають “макарони”) і “відбитки” рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було “натуральне” мистецтво – виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок. Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон–де–Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть “находять” одне на одне. Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки–матері. Такі статуетки образно називають “палеолітичними Венерами”. Очевидно, що основна ідея цих зображень – ідея родючості, продовження роду. В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них – стоянка біля села Мізін на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.

10. Біблія в культурі українського народу

Найвідоміша у світі книга - Біблія - існує вже понад 3000 років і перекладена 1200 мовами. За визначенням дослідників, вона посідає перше місце у світі за своїм значенням, кількістю видань, вдячних читачів і за величчю того впливу, який має на розвиток людства, на його культуру. По-перше, це пов'язане з тим, що Біблія є проголошенням Слова Божого; у яке вірять і християни, й іудеї. Друга причина полягає у її моральних цінностях, у гуманістичних глибинах, бо на сторінках Книги всіх книг сплелися у двобої правда і кривда, геройство і страх, гідність і рабська покора, добро і зло, прозріння і помилки, терпіння і бунтарство, каяття і гріх, прощення й помста, людське і звірине, духовне і плотське. Третя причина безсмертя Біблії криється в її витонченій словесності. У Книзі книг представлені міфи, легенди, епос, релігійно-ритуальні та юридичні кодекси, історичні хроніки, притчі, воїнські повісті, перекази, оповіді, житія, народні пісні, релігійні гімни, любовна лірика, молитви, повчання, пророцтва тощо. Тому, на мою думку, вона і є неповторною й цікавою для будь-якого читача незалежно від віку, статі, освіти, національності, власних уподобань.. Незважаючи на глобальний атеїзм суспільства XX століття, творчі доробки українських поетів подарували нам високодуховні поезії, які стали живими виявами вічної людської потреби в звертанні до Бога, незбагненного, неприступного і найдорожчого водночас. Через віки пронесли українці завдяки Святому Письму віру в свого Бога і в свій народ, в його життєву силу. Це Письмо зміцнювало надію на те, що вихід із неволі буде знайдено за умов дотримання наслідування Божих заповідей, і стверджувало любов до усіх як запоруку світової гармонії. Біблія також є невичерпним джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення і пізнання істини.Біблія всіх слов'ян(історія складання Острозької Біблії)"Прийміте цю Біблію всіх слов'ян не яко річ земну, але як дар небесний", - написав у передмові до Острозької Біблії 1581 року князь Костянтин Острозький. Серед європейських народів саме українцям належить ідея першого повного видання Біблії церковнослов'янською мовою. Успішно втілити цю ідею, незважаючи на колосальні труднощі, судилося великому українському князю Костянтину Острозькому та зачинателю постійного друкарства в Україні Івану Федоровичу. Щоб скласти надзвичайно точний текст Святого Писання, яким би могли користуватися не лише українці, але й сусідні слов'янські народи, князь розіслав гінців до найближчих сусідів - у Чехію, Польщу, Росію. Вони повинні були привезти до Острога для перекладу всі наявні в слов'янському світі рукописні варіанти Біблії. Він звертається з проханням до вселенського патріарха Єремії надіслати й книги, і людей, що знають і тамтешні, і слов'янські мови. Цього разу вибір був ширший, і спеціальна комісія з перекладу Святого Письма, створена при Острозькій академії, із двох варіантів (староєврейського і грецького) вибрала останній. Завершення друку острозької Біблії, загальний обсяг якої становить 1256 сторінок, припало на 1581 рік. лава про неї швидко покотилася далеко поза Україною, на сотні літ зробивши її взірцем для всього православного слов'янства. Острозька Біблія стала основою для всіх книг Святого Письма, які і сьогодні використовуються як у церковному богослужінні, так і в приватному читанні практично у всіх слов'янських країнах.Українські переклади Бібліїв січні 1904 року Біблія вийшла у світ під заголовком “Святе Письмо Старого і Нового Заповіту. Переклад О. П. Куліша, І. С Нечуя-Левицького та І. Пулюя. На початку нашого століття стала відчутною потреба в новому перекладі Біблії. Він повинен бути більш науковим і відповідати вимогам літературної мови, яка на той час уже майже викристалізувалася і заявила світові про довершеність у творах класиків української літератури. Щоб наново перекласти Біблію, потрібно було з’явитися людині, всебічно підготовленій до такої титанічної праці. Це мав бути справжній християнин, патріот. За це могла взятися високоосвічена, високо-культурна людина, яка любить Бога і свій народ. Такою людиною став Іван Огієнко. Хто ж він такий, де і коли народився, яким був його життєвий шлях? Народився Іван Іванович Огієнко 19 січня 1882 року в містечку Брусилові Київської губернії у простій селянській родині. Він був шостою дитиною у своїх батьків. На долю Івана Огієнка випало важке життя. Всі ті зміни і катаклізми, що відбувалися в Україні в першій половині нашого століття зачіпили його своїм крилом, а інколи втягували в шалену круговерть. Проте за всіх обставин, де б не опинявся І. Огієнко, він завжди залишався людиною чесною, порядною, безкорисливою, бо служив Богу, істині, добру, правді й своєму народові. За словами самого І. Огієнка, намір здійснити новий переклад Біблії українською мовою визрів у нього ще в дореволюційний час, тоді ж він розпочав підготовку до цієї роботи. Під час перебування в еміграції Іван Іванович знову повернувся до праці над перекладом Біблії. В 1937 році були перекладені і надруковані чотири Євангелії, а в 1939 р. – весь Новий Заповіт. У той самий час завершено переклад книг Старого Заповіту, але його перевірці, упорядкуванню й друкуванню перешкодив початок Другої світової війни. З різних причин перший примірник української Біблії в перекладі Івана Огієнка вийшов у світ тільки 12 червня 1962 року. Саме ім’я Івана Огієнка, його твори – а це майже 2000 праць – донедавна були заборонені в Україні.