58.Театральна родина Стадників

Стефа Стадниківна походить із славетної родини артистів. Її дідусь по лінії матері Андрій Стечинський був актором, режисером і перекладачем п’єс, а бабуся Елеонора Стечинська - артистка театру товариства “Руська Бесіда”. Батько Йосип Стадник - відомий діяч галицького театру, режисер, перекладач; мати Софія Стадникова - драматична артистка і співачка; брати Ярема Стадник - комік та герой-коханець оперети; Михайло Стадник-учасник театрального оркестру і автор невеликих одноактівок; сестра Софія Стадник-Заблоцька - довголітня співачка хорової капели “Трембіта” у Львові. А вона, Стефа Стадниківна, - в юності примадонна і немеркнуча зірка оперети та виконавець ролей у співочих п’єсах, з 1939 р. - драматична актриса. Народилася артистка 20 вересня 1912 р. в Тернополі. Коли дівчинці було півтора місяця, то мати залишала немовля родичам, а сама бігла до театру, який гастролював у місті, і грала Марусю Богуславку. Життя маленької Стефи аж до шкільного віку минало в мандрах з театром. Ще в дитинстві батьки залучили її грати ролі дітей на сцені, зокрема у виставах “Маруся Богуславка” і “Запорожець за Дунаєм”. Підлітком вона самотужки поставила у Львові виставу з дітьми інших акторів. Навчалася співу і драматичної гри у Ф. Франчковського у Львові. Фахові екзамени склала у Варшавській драматичній школі. Практику сценічної майстерності отримала від батька у його театрі. Вже 14-річною у сезоні 1926 - 1927 рр. С. Стадниківна успішно дебютувала на сцені Українського театру Й. Стадника у ролі Спінози (“Уріель Акоста” М. Гуцкова). У 1926 - 1933 рр. С. Стадниківна працювала у мандрівному театрі свого батька, гастролювала на Тернопільщині. Вона співала партію Наталки (“Наталка Полтавка”), Оксани (“Запорожець за Дунаєм”), Есмеральди (“Продана наречена”). Чарівною і неповторною Стефа була у партнерстві з матір’ю Софією Стадниковою, братом Яремою, М. Бенцалем. І в танці, і в співі, і в дії, жестах відзначалася точністю й тонкістю пластичного малюнка ролі, глибиною почуттів та емоцій своїх героїнь. Молодість, краса, шляхетність у всьому, модно пошитий одяг, чарівний усміх - були запорукою її великого успіху в глядачів. Її батько-режисер багато працював з нею, відточував кожну роль до досконалості. Гра Стадниківни в оперетах відзначалася легкістю. Як метелик, вона вибігала на сцену, а глядач вітав свою улюбленицю громом оплесків. Ролі Стадниківни в українському музичному театрі сприймали як “нове диво сцени”. Такими були в її виконанні образи чарівних дівчат Амори (“Орфей у пеклі”), Юляни (“Циганська любов”), Лізи (“Княжна Маріца”), Стассі (“Сільва”), Маргіт (“Жайворон”). Коли ж у Харкові створили Театр музичної комедії на чолі з режисером Я. Бортником, то в 1930 р. запросили С. Стадниківну на сезонні гастролі. Про галичанку із захопленням говорив увесь Харків. Артистку запросили на гастрольні сезони також до польських театрів, де вона здобула велику симпатію в публіки й критики. У 1934 р. С. Стадниківна вела естрадний ревю-театр “Артистичне Турне”. У його репертуарі були уривки з оперет та комедій, гумористичні скетчі, читання гумористичних та сатиричних творів. Серед головних виконавців - Стефа, Софія, Йосип, Ярема Стадники. Із 1939 р. С. Стадниківна працювала у Львівському театрі ім. Лесі Українки, де перейшла на драматичні ролі - дівчини в "Украденому щасті” І. Франка, наївної школярки Майки у "Платоні Кречеті” О. Корнійчука. Знімалася в кінофільмах у ролі дівчини-наймички Марисі (“Вітер зі сходу”, 1941) і подруги Дзвінки (“Довбуш”, 1941; не вийшов на екран). У післявоєнному Львові подружжя артистів С. Стадинківна і Я. Геляс працювали на сцені Театру юного глядача. Вони грали Лізу і Чацького у “Горі з розуму” О. Грибоєдова, веселу Мірандоліну і красеня-кавалера в “Мірандоліні”, а також були зайняті у "Кам’яному господарі” О. Пушкіна. Художній керівник Харківського драмтеатру ім. Т. Шевченка Мар’ян Крушельницький запросив подружжя до себе на роботу. Там вони плідно працювали у 1948 - 1957 рр. С. Стадниківна заявила про себе як вдумлива і талановита драматична артистка. Вона вдало створила образи у виставах зарубіжної класики: Біанка (“Отелло” Шекспіра), Луїза (“Підступність і кохання” Шіллера), Елеонора (“З коханням не жартують”Кальдерона). Образи закоханих: дівчини Шірін і Фардаха створили артисти С. Стадниківна і Я. Геляс у виставі “Легенда про любов” Н. Хікмета. Етапною виставою шевченківців була вперше поставлена на їх сцені (режисер В. Оглоблін) сатирична комедія В. Минка “Не називаючи прізвищ”, де С. Стадниківна виконувала роль Поеми. Майстерною грою артистка чудово вписалася в ансамбль вистави. Вдалою стала ще одна роль С. Стадниківни - Нана у виставі “Вулиця трьох солов’їв” Добричанина. Далі був рік праці артистки у Київському театрі ім. І. Франка. Але невідрадні житлові умови змусили її залишити столичну сцену і повернутися до Львова, де в 1959 - 1978 рр. вона працювала у театрі ім. М. Заньковецької. Тут вона створила понад 25 різнопланових образів у виставах режисерів А. Горчинського, В. Грипича, О. Ріпка, М. Гіляровського. Серед кращих її ролей - образи Насті (“Украдене щастя” І. Франка), дружина Борулі (“Мартин Боруля” І. Карпенка-Карого), Надії Петрівни (“Блакитна троянда” Лесі Українки). Пішла С. Стадниківна із життя раптово, 27 лютого 1983 р. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові, в спільній могилі з батьком, матір’ю і братом.