27.Об’єктивні передумови, політичні й економічні цілі, основні етапи розвитку західноєвропейської економічної інтеграції

Своє найбільш повне розвиток економічна інтеграція отримала в Західній Європі. Крім об'єктивних економічних процесів, західноєвропейська інтеграція підживлювалася ідеями єдиної Європи, висунутими багатьма європейськими політичними, громадськими діячами і мислителями, серед яких В. Гюго, І. Кант та ін Сучасна історія освіти та розвитку Європейського Союзу (ЄС) починається з 1951 року. У квітні цього року було підписано договір про Європейське Співтовариство вугілля і сталі (ЄОВС), в який вошяі 6 країн - Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Це була свого роду передісторія західноєвропейської інтеграції. Реальний відлік її виникнення і розвитку починається з 1957 року, коли ті ж країни підписали договори про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом).

До складу товариства увійшли країни з високим рівнем розвитку, що багато в чому визначило високі темпи його економічного зростання протягом наступних 15 років. Розвиток західноєвропейської інтеграції з кінця 50-х років до теперішнього часу протікало нерівномірно і щодо суперечливо. Разом з тим, цілі і завдання, поставлені при утворенні Європейського економічного співтовариства протягом усього його здійснення, реалізовувалися досить послідовно і успішно. Процес розвитку західноєвропейської економічної інтеграції можна умовно розділити на 4 етапи. Перший етап (кінець 50-х - середина 70-х років) вважається "золотим століттям" в житті Співтовариства. Він ознаменувався достроковим створенням Митного союзу, порівняно успішним формуванням єдиного аграрного ринку, вступом до ЄЕС трьох нових країн: Великобританії, Данії, Ірландії. Конкретними цілями створення ЄЕС або, як часто називали його, "Спільного ринку" були: - поступове усунення всіх обмежень в торгівлі між країнами-учасницями; - встановлення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами; - ліквідація обмежень для вільного пересування "людей, капіталів , послуг "; - розробка і проведення загальної політики в галузі транспорту та сільського господарства; - створення валютного союзу; - уніфікація податкової системи; - зближення законодавства; - розробка принципів узгодження економічної політики.

одаткові зміни в чинні механізми інституційного розвитку ЄС були внесені на засіданні Європейської Ради 7-9 грудня 2000 р. ухваленням Ніццького договору. Ці змінибули спрямовані одночасно і на цілі поглиблення інтеграції ЄС. Таким чином етапи формування ЄС можна розділити на етапи:

1)зона вільної торгівлі (1959-1968 рр.);

2)митний союз (1968-1976 рр.);

3)спільний ринок (1977-1984 рр.);

4)єдиний внутрішній ринок (1985-1992 рр.);

5)економічний та валютний союз (з 1992 р.).

28.Організаційні засади міжнародного банківського кредиту. Платіжні та валютно-фінансові умови міжнародного кредиту

Міжнародні розрахункові відносини виникають при виконанні грошових зобов'язань, обтяжених іноземним елементом. В основі грошового зобов'язання лежить право кредитора вимагати здійснення платежу і обов'язок боржника щодо передачі певної суми грошей. Прикладами грошових зобов'язань в міжнародному приватному праві можуть служити зобов'язання банків з видачі кредитів іноземним позичальникам, зобов'язання іноземних інвесторів щодо здійснення внеску до статутного капіталу певної компанії, платежі за зовнішньоторговельними операціями, фінансування під відступлення грошової вимоги (міжнародний факторинг), грошові перекази за кордон за розпорядженням клієнта банку, сплата суми боргу за векселем, виданим нерезидентом, зобов'язання, що випливають з поручительства чи банківської гарантії тощо.

23. В сучасному світі міжнародні розрахунки здійснюються у безготівковій формі за участю комерційних банків. Найчастіше розрахунки виконуються за допомогою банківського переказу, платіжних доручень, векселів, чеків, відкритого рахунку, авансових платежів, акредитивів та інкасо. Вони регулюються міжнародними документами, банківськими правилами та звичаями ділового обігу. Серед міжнародних конвенцій у цій сфері слід назвати Женевські вексельні конвенції 1930 р., Женевські чекові конвенції 1931 р., Конвенцію про міжнародні векселі 1988 р., Конвенцію ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви 1995р., Конвенцію УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988р., Конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р.

24. Значну роль у сфері міжнародних розрахунків відіграють уніфіковані міжнародні правила та звичаї, що публікуються Міжнародною торговельною палатою (МТП). До них належать Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів 2007 р., Уніфіковані правила щодо інкасо 1995 р., Уніфіковані правила щодо договірних гарантій 1978 р., Уніфіковані правила щодо гарантій на вимогу 1992 р., Уніфіковані правила щодо міжбанківського рамбурсування для документарних акредитивів 1996 р. Крім них, важливими міжнародними документами рекомендаційного характеру є також Правове керівництво ЮНСІТРАЛ з електронного переказу коштів 1987 р. та Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитові перекази 1992 р., які можуть використовуватися учасниками міжнародних розрахунків при здійсненні міжнародних переказів.