47.Формування економічної єдності світу. Глобалізація світової економіки

Передумови економічної єдності формувалися протягом тисячоліть, і тільки тепер, у XXI ст. нашої ери, вимальовуються обриси цього синтезу. Генезис економічної єдності світу охоплює три великі, періоди, що відповідають трьом епохам у розвитку людських цивілізацій: аграрній, індустріальній та постіндустріальній (ноосферно-космічній). На нинішньому етапі формується економічний базис єдиної світової цивілізації. Матеріальні підвалини цього всесвітньо-історичного процесу створюються у сфері виробництва, в умовах і формах економічного життя людства. Головною детермінантою зближення економічних форм життя народів і держав є новітні ресурси, що модифікують організаційно-господарські способи функціонування економік різних країн [14, с. 83].

Глибинною основою даного процесу виступають зміни у власності на засоби виробництва та глобалізація економічних процесів. У наш час відбувається всебічна соціалізація власності, з одного боку, з іншого – дематеріалізація на базі інформатизації, інтелектуалізації виробництва. І соціалізація, і дематеріалізація, хоч і різною мірою, охоплюють усі країни світу. Здійснюється також поступове структурне зближення національних господарств за найважливішими загальноекономічними пропорціями, адаптуються їхні галузеві та міжгалузеві структури. Відбувається процес вирівнювання зайнятого населення за структурою його професійно-освітнього складу тощо. Водночас залишається доволі виразним поділ країн світу на центр та периферію. Процес всебічного зближення у сферах виробництва, науково-технологічної діяльності та послуг зумовлений посиленням дії загальноцивілізаційних законів і закономірностей, що охоплюють також сферу політики, ідеології, культури. Глобальний синтез, який поширюється на всю планету, веде до утворення світової економічної спільності, цілісної міжнародної господарської структури [14, с. 87].

Серед факторів, що формують економічну єдність світу, треба також відзначити інтернаціоналізацію виробництва й обігу, міжнародну господарську інтеграцію, науково-технічну революцію, необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства тощо. Поглиблення інтернаціоналізації сучасного господарства. Інтернаціоналізація господарського життя почалася за доби великого машинного виробництва. Вона означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.

Можна виділити три головні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі (приблизно кінець XVIII – кінець XIX ст.) інтернаціоналізація виробництва ґрунтувалася переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Головним каналом взаємного «обміну речовин» були найпростіші форми міжнародних економічних зв'язків, і передусім зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства. Між цими двома світогосподарськими процесами існує діалектичний взаємозв'язок. На другому етапі (кінець XIX – середина XX ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов'язана з розвитком складної кооперації [13, с. 129].

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо [22, с. 75].

В середині ХХ ст. фактично була завершена розробка засад аналізу і прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального рівня. Футурологічна література цього періоду стимулювала розвиток системного мислення та системного підходу до розгляду процесів глобального і регіонального рівнів.

48.Форфейтинг та факторинг як методи кредитування міжнародної торгівлі

Координація міжнародної економічної політики

У світовій банківській практиці широко застосовується факторинг, як самостійна форма короткострокового кредитування зовнішньої торгівлі. Операція факторинг (від англ.. factor – агент, посередник) пов’язана з переуступкою експортером факторинговій організації неоплачених імпортером платіжних вимог за відвантажені товари та надані послуги, і відповідно права отримання за ними платежу. Інакше кажучи, фактор купує платіжні вимоги експортера, а потім сам отримує за ними платіж від імпортера. Крім факторингу ще однією з форм експортного фінансування є форфейтинг. Форфейтинг – це купівля боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі.

При кредитуванні зовнішньої торгівлі експортний факторинг як одна з альтернативних форм кредитування останнім часом набув вагомого значення. Він використовується переважно середніми торговельними підприємствами та виробниками, які серед своїх клієнтів мають постійних покупців. Експортний факторинг як інструмент кредитування непридатний для експортних операцій з тривалою відстрочкою платежу.

Факторинг як метод кредитування експорту розглядають як продаж права щодо вимоги торговельних боргів. Експортний факторинг вигідно використовувати за умови, що експортер має проблеми з грошовими потоками та здійснює торгівлю на умовах відкритого рахунку.

Факторинг - різновидність посередницьких операцій, що проводяться банком і спеціальними компаніями, яка представляє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера і їх інкасацію.

За цієї операції експортер відразу ж отримує готівкою від 70% до 90% від номінальної вартості рахунків-фактур. Інші 10-30% від номінальної вартості рахунків-фактур після вирахування % за кредит і комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок експортера. Таким чином фактор-фірма страхується від ризику неплатежу імпортера. Якщо імпортер оплачує свої зобов’язання у строк, то факторингова компанія розблокує рахунок і повертає остачу клієнту-експортеру.

Види факторингу:

· Прихований

· Відкритий

За відкритого факторингу, купуючи вимоги, фактор-фірма застосовує відкриту концесію, тобто повідомляє покупця (імпортера) про уступку вимог експортером. У випадку використання прихованого факторингу покупець не інформується про продаж зобов’язань фактор-фірми, не повідомляється також нікому із контрагентів експортера про кредитування його продаж факторною компанією.

Факторингові операції існують двох типів – з правом регресу і без. Якщо договір про факторингове обслуговування укладається з правом регресу, банк має право зворотної вимоги до клієнта (продавця) про відшкодування сплаченої суми. Якщо без права регресу, то банк такого права не має.

Форфейтинг— кредитування експортера через придбання векселів чи інших боргових зобов’язань. По суті, міжнародні кредити, які надаються у валюті, де форма трансформації комерційного кредиту у банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насамперед прискорюється одержання ним коштів за товар, що експортовано, а значить і обіг усього капіталу. Експортер звільняється від ризику неплатежу та валютного ризику, а також ризику, пов'язаного з коливанням ставок відсотка. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості. Форфейтинг - це одна із нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі. Якщо факторинг використовується для кредитування короткострокової заборгованості усередині країни та за кордоном і, як правило, через придбання усіх вимог, то форфейтування є інструментом кредитування окремих експортних вимог, зазвичай середньострокових. Спільні риси між факторингом та форфейтингом полягають у тому, що ці методи використовуються для скорочення заборгованості у балансі в результаті продажу вимог.

Форфейтування з’явилося у відповідь на постійно зростаючий попит на міжнародні кредити, який не задовольнявся. На початку 60-х років, коли почав формуватися механізм форфейтингу, ринок продавців товарів виробничого призначення поступово перетворювався на ринок покупців цих товарів. Значний розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався посиленням тенденції зростання вимог імпортерів подовжити термін традиційного 90 - 180-денного кредиту. Відродження торговельних відносин між країнами Західної та Східної Європи та зростаюча значущість у світовій торгівлі країн Азії, Африки та Латинської Америки створили багато фінансових перешкод для західних експортерів. Виникнення цих нових ринків припало на час, коли обтяжуючі інвестиційні зобов'язання фірм, що експортують, перешкоджали фінансуванню ними середньострокових кредитів постачальника за рахунок власних коштів. Банки, що існували тоді, були не в змозі запропонувати послуги, яких потребували експортери.

Координація економічних дій — це процес погодження певних параметрів

національних економічних політик з метою регулювального впливу на

світогосподарські, регіональні чи функціональні зв'язки. Об”єкти

координації:

— цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих,

взаємопідпорядкованих цілей);

— інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);

— інструменти економічної політики;

— час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.