36. Стратегії банку на ринку банківських послуг: фокусування та диверсифікація.

стратегічний менеджмент у банку являє собою управлінський процес підтримки відповідності між цілями банку і наявними в нього ресурсами в умовах постійної зміни ринку і правил державного регулювання.

Ціль стратегічного банківського менеджменту — розробка, впро­вадження і розвиток таких нових напрямів банківської діяльності і банківських продуктів, які б забезпечували зростання частки завойованого ринку, прибутків банку і як наслідок — збільшен­ня ринкової вартості кредитної організації.

Здійснення стратегічного управління припускає вибір стратегії і розробку плану заходів щодо її реалізації. Структура стратегіч­ного менеджменту може бути представлена такими організаційни­ми етапами, поступова реалізація яких забезпечить максимально ефективне стратегічне управління сучасним комерційним банком.

1. Діагностика нинішнього становища банку (ситуаційний аналіз).

2. Визначення стратегічного бачення діяльності банку.

3. Формулювання місії і стратегічних цілей.

4. Визначення стратегічного підходу й оцінка альтернативний стратегій.

5. Аналіз стратегічного вибору банку.

6. Затвердження і реалізація стратегії.

7. Оцінювання результатів впровадження стратегії і можли­вих коригувань стратегічного плану.

Стратегія диференціації забезпечуэ прибуток з економії, обумовленої зростанням масштабу діяльності й роз­ширенням асортименту продуктів/послуг. У згаданому випадку надання допомоги невеликим підприємствам-експортерам вели­кий банк може скористатися конкурентними перевагами над не­великими місцевими банками через наявність філіальної мережі за кордоном, а також високого рівня компетенції в даній галузі в головній конторі.

Таким чином, з погляду застосування стратегія диференціації припускає:

• наявність специфічної компетенції, необхідної для створен­ня вартісної цінності, якої потребують і можуть оцінити цільові ринки;

• наявність ефективної системи моніторингу конкурентного середовища і цільових сегментів споживачів;

• високий рівень відносин із клієнтами на різних стадіях взає­мин (пошук, перші контакти, розвиток відносин, допомога і на­ступні консультації після укладання угоди на обслуговування);

• координацію різних функцій при здійсненні процедури ство­рення вартісної цінності і т.ін.

Варто зауважити, що дана стратегія дієва і здатна приносити банківський прибуток тільки в середньо- і довгостроковому плані. Таким чином, неправильною є думка, що банківська стратегія дифе­ренціації може ефективно застосовуватися в імітаційних цілях або без адекватного структурного забезпечення і рівня компетенції.

Базова стратегія — стратегію фо­кусування, чи концентрації, потрібно насамперед помітити, що від попередніх вона відрізняється лише розмірами цільового ринку.

Дійсно, стратегія фокусування полягає у виборі обмеженої зони в рамках великого ринку. У випадку ринку банківських послуг стратегія фокусування може бути застосована в певних геогра­фічних зонах або сегментах клієнтури, або типології продуктів і послуг. Ключовим у даному разі є правильний вибір відповідної зони або сегмента ринку, на якому банк може домогтися власної конкурентної переваги, застосовуючи вищевказані стратегії лідер­ства у витратах чи диференціації. Таким чином, у рамках стра­тегії концентрації можна ідентифікувати стратегію фокусування на витратах і стратегію фокусування на диференціації.

Обидві відповідають характеристикам таких банківських рин­ків, як місцеві або визначені специфічними нішами попиту. На­приклад, на італійському банківському ринку функціонує багато банків невеликих розмірів: народні банки, інститути коопера­тивного кредиту й ощадні банки і т.ін., витрати яких на залучен­ня коштів нижче середніх і відповідно вище маржа за виданими кредитами.