61. Охарактеризуйте структуру ресурсів банку та визначте їх роль у забезпеченні ефективної діяльності банку.

Успішне функціонування банку значною мірою залежить відйого ресурсної бази. Усі джерела формування ресурсів відобра-жаються в пасиві його балансу.

Ресурси банку — це власні кошти банку (власний капітал) ійого зобов'язання (залучені ресурси), які використовуються дляпроведення активних операцій.

Ресурси комерційного банку формуються пасивними операці-ями за рахунок таких джерел:

- власні кошти засновників та фінансові результати діяльності самого банку;

- депозитне залучення коштів фізичних та юридичних осіб нарізноманітні рахунки;

- недепозитне залучення коштів від Центрального банку, інших фінансово стійких комерційних банків у якості кредитів, ви-пуск і розміщення власних облігацій та векселів.

Ресурси банку є базою формування його кредитного поте-нціалу. Кредитний потенціал банку являє собою різницюміж сумою всіх мобілізованих банком коштів і обов'язковихрезервів.

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуа-льною і залежить від ступеня їхньої спеціалізації, особливостейдіяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів.Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважнооперації з короткострокового кредитування, як основний вид за-лучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, аіпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуваннямпід заставу нерухомого майна, мобілізують кошти шляхом емісіїдовгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій).

62. Система страхування (гарантування) депозитів та проблема морального ризику.

Незважаючи на всі позитивні риси системи страхування депозитів (ССД), доцільність її впровадження була і залишається в площині суперечок економістів. Міждержавні дослідження банківських криз довели існування залежності між появою ССД і зростанням ймовірності банківського колапсу. У країнах з явним страхуванням частка банківських криз зростає з ростом частки гарантії на ВВП на душу населення: держави, де це відношення сягає позначки більше 4 раз, в 5 разів частіше страждають від банківських криз, ніж країни з величиною покриття на рівні 1 розмір ВВП на душу населення. Дослідження також показали, що недостатньо науково обґрунтована, слабка ССД в нерозвинутому інституційному середовищі тільки посилює вірогідність систематичних проблем у банківському секторі.

Велика увага звертається на те, що страхування депозитів сприяє короткостроковій банківській стабільності (зменшення «набігів» на банки під час кризи), але індикує довгострокову нестабільність, що пов’язано з плином часу (короткострокова стабільність в кінцевому підсумку зникає, загострюючи проблему «морального ризику»).

Суть проблеми «морального ризику» полягає у тому, що при наявності страхового покриття:

- населення, позбавлене стимулу стежити за фінансовим станом банку, розміщує свої заощадження у високоризикових фінансових установах, що пропонують високі процентні ставки, в основі яких – участь у спекулятивних операціях;

- для банків це стимул для прийняття невиважених управлінських рішень щодо участі в ризикованих операціях без загрози втратити капітал. Іншими словами, депозитне страхування є своєрідним субсидуванням високоризикових банків.

- високоризиковані операції приваблюють у банківську сферу шахраїв з метою наживи.

- сформований у суспільстві стереотип про неможливість фінансової неспроможності великої установи («занадто великий, щоб лопнути»). Складається ситуація, за якої великі банки проводять більш ризиковані операції, тим самим підвищуючи ймовірність банкрутства. Менші банки є в невигідному положенні в конкурентній боротьбі, оскільки регулюючі органи не перешкоджають їх банкрутству і втраті грошей їх вкладників, в той час як вкладники великих банків мають свого роду імунітет від таких втрат.

З метою запобігання вище визначеним проблемам країни вдаються до наступних інструментів:

а) встановлення ліміту страхового покриття, якого гарантує держава у певному процентному співвідношенні. Це дає змогу стимулювати вкладників і банки приділяти більше уваги моніторингові ризиків стосовно сум вкладів, які не гарантує страховик депозитів у межах суми страхового покриття. Проте необхідно врахувати й недолік схеми - не завжди виправдана щодо власників невеликих вкладів, адже вони не мають можливості проводити моніторинг через обмежені фінансові можливості. Для того, аби послабити негативний ефект цього методу, можна порекомендувати застосовувати її не для всіх вкладів, а починати з певної суми для максимального захисту невеликих вкладників, а також для стимулювання великих вкладників не перекладати ризики на банк і самостійно стежити за фінансовим станом банку.

б) вилучення певних категорій депозитів з переліку тих, що підлягають страхуванню.

в) використання окремих форм спільного страхування;

г) диференційовані внески для банків‑учасників залежно від ступеня ризику діяльності банку. Однак в даному випадку деякі економісти вказують, що не завжди вирішує проблеми, оскільки банки можуть сплачувати великі за розміром внески доки вони є платоспроможними, сама лише різниця страхових тарифів не є стимулом, достатнім для відмови від спекулятивної діяльності.

ґ) превентивне закриття проблемних банків;

д) притягнення керівників банку до відповідальності за порушення встановлених вимог.