47. Сфери міжнародного банківського бізнесу.

При обслуговуванні зовнішньоекономічної діяльності своїх клієнтів банки перш за все забезпечують переказування й отримання коштів від їх зарубіжних контрагентів. Проте банки не можуть створювати операційні підрозділи у всіх країнах, з господарюючими суб’єктами яких їх клієнти мають ділові контакти. Тому у сучасному світі для проведення міжнародних розрахунків банки, як правило, використовують кореспондентські відносини.

Банки відкривають кореспондентські рахунки в іноземних установах, як правило, у національній валюті країни–контрагента. За рахунками відображаються всі операції, що здійснюють банки–кореспонденти за дорученням своїх клієнтів і за власний рахунок. Оскільки власник рахунка повинен знати залишки і контролювати обороти за рахунком, то для нього щоденно складаються виписка і повідомлення про проведення всіх операцій, які направляються відповідними засобами зв’язку.

Оформлення кореспондентських відносин між банками у різних країнах відбувається по–різному – укладенням відповідного договору або просто шляхом обміну листами на ім’я керівництва іншої банківської установи.

Крім проведення платіжних операцій, банки–кореспонденти здійснюють взаємне підтвердження акредитивів, надання гарантій, відкриття кредитних ліній. Через кореспондентську мережу також відбувається обмін інформацією про економічний і політичний стан країн, їх систему валютного контролю, торговельні звичаї, прийнятні форми розрахунків.

У сучасній практиці здійснення зовнішньоекономічної діяльності існує багато різних способів, засобів, форм та методів платежів, що формують складну і динамічну систему міжнародних розрахунків. Вони створюють неоднакову ступінь гарантованості виконання контрактів як експортерами, так і імпортерами, але зрештою до банківських розрахункових операцій, що забезпечують остаточне виконання зобов’язань, відносяться перекази, інкасо та акредитиви.

Разом з тим передбачається, що існуючі системи здійснення міжнародних платежів у найближчому майбутньому будуть конкурувати з альтернативними, які пропонують більш швидкі, надійні та дешеві способи передачі повідомлень.

При діяльності у глобальному масштабі банки наражаються на різноманітні ризики, що у тому числі пов’язані із ситуацією в окремих країнах. Отже, виникає специфічний вид ризику – ризику країни, що визначається її політичними та соціально–економічними умовами.

Існування ризику країни у міжнародній діяльності банку означає, що неспроможність клієнта виконати свої зобов’язання може бути викликана не тільки його власними проблемами, але і неспроможністю держави виконати свої зобов’язання. Тому при розміщенні активів за кордоном банки повинні оцінювати такі види ризику країни:

-політичний ризик;

-трансфертний ризик;

-суверенний ризик.

Міжнародні банківські послуги досить різноманітні, але всіх їх можна об’єднати у декілька узагальнених напрямів, серед яких є такі, як конверсійні та кредитно–депозитні операції на міжнародних валютних ринках, фінансування міжнародної торгівлі та управління грошовими коштами, різні форми міжнародного кредитування, у тому числі синдиковане; міжнародні інвестиційні банківські послуги у формі андерайтингу та торгівлі капітальними, борговими та похідними цінними паперами; трастові послуги для різних типів клієнтів; міжнародний роздрібний банківський бізнес [6].

Слід відмітити, що міжнародний банківський бізнес постійно розвивається, вдосконалюється, є відкритим для впровадження фінансових інновацій. Одним з найбільш показових прикладів цього є діяльність комерційних банків на міжнародних валютних ринках.

Тенденція лібералізації валютних ринків при переході до якісно нової світової валютної системи, заснованої на плаваючих валютних курсах, привела до суттєвого розширення кола банківських операцій та появи так званих похідних фінансових інструментів, або деривативів, до яких відносяться форварди, ф’ючерси, опціони, свопи та різноманітні їх комбінації.

Таким чином, тепер банки можуть виступати на валютному ринку у декількох ролях: як грейдери, коли купують і продають валюту за дорученням та за рахунок клієнтів; як хеджери, коли шляхом укладення строкових контрактів страхують власні та клієнтські валютні ризики; як спекулянти, коли свідомо збільшують свій валютний ризик, сподіваючись на правильність оцінки тенденцій змін валютних курсів; як арбітражери, коли здійснюють купівлю та продаж валюти з метою отримання доходу за рахунок різниці курсів у часі або на різних ринках.

Основними інструментами фінансування міжнародної торгівлі, що здійснюється комерційними банками, є непокриті, резервні акредитиви та гарантії. Будучи позабалансовими операціями, вони не вимагають від банків додаткового обсягу ресурсів, але надають можливість експортерам та імпортерам зменшити ризики зовнішньоторговельної діяльності.

При цьому короткострокове фінансування зовнішньої торгівлі (від одного до шести місяців) здійснюється і через застосування банківських акцептів.

Завдяки своїй надійності банківські акцепти стають досить ліквідними фінансовими інструментами, що вільно обертаються на фінансовому ринку, виступають як міжнародний платіжний засіб, а також є об’єктом короткострокових банківських інвестицій.

Однією з основних операцій міжнародних банків залишається комерційне кредитування. Воно може здійснюватися різними шляхами: по–перше, банки надають позики у місцевій валюті через свої філії, агентства та дочірні компанії на зарубіжних ринках і комерційні банки можуть кредитувати клієнтів з країни свого походження або зі своєї філії, що знаходиться за межами країни клієнта.

Міжнародні банки забезпечують і євровалютне фінансування транснаціональних корпорацій, розміщуючи їх облігації на зарубіжних ринках у валюті третьої країни. Основними покупцями на ринку євробондів є інституційні інвестори – інвестиційні фонди, пенсійні фонди, страхові компанії тощо.