Глава 13 правові акти управління

13.1. Поняття і ознаки правових актів управління

Правові акти управління є найбільш поширеною юридичною фор­мою реалізації завдань, функцій виконавчої влади і державного управління. В адміністративній науці є багато різних точок зору щодо визначення поняття правових актів управління. Важливо зазначити, що єдиного визначення немає₊ як, власне, І немає єдиної назви таких актів. Досить часто в юридичній науці в якості синонімів правовим актам управління використовують інші назви — акти державного управління, адміністративні акти, акти державної адміністрації.

На думку Ю. М. Козлова, «правовий акт управління є основане на законі одностороннє юридичне владне волевиявлення повноважного суб'єкту виконавчої влади, яке направлене на встановлення адмініст­ративно-правових норм або виникнення, змінення або припинення адмшІстративно-правових відносин з метою реалізації виконавчої влади»¹. Р, Ф, Васильєв вважає, що актом управління є владне воле­виявлення державних органів та інших суб'єктів державного управ­ління, які встановлюють, змінюють, відміняють правові норми і зміню­ють сферу їхньої дії; таке владне волевиявлення повинно відбуватися у процесі здійснення функцій державного управління у встановленому порядку на підставі и на виконання законів-. В, М. МанохІн, не даю­чи загального визначення акту управління, вказує на його основні ознаки: 1) наявність суб'єкту прийняття правового акту управління; 2) зміст правового акту управління зводиться завжди до управлінсь­ких питань, питань діяльності виконавчої влади; 3) підзаконність пра­вових актів управління; 4) юридичні наслідки правового акту управ­ління'. Д. Н. Бахрах і С. Д. Хаззнов вважають, що актом державної адміністрації можна вважати «особливий видпідзаконних, офіційних юридичних актів, які приймаються суб'єктами державної апади у про-

¹ Алмішистративігос право: Учебьшк / Под рад. Козлова Ю. М, Попова Л. Л- —

М., 1999. — С 269.

¹ Васильєв Р.Ф. Актьзудравлсния. — М., !987.— С. 139—140. ³ Манохин В, М., Адушкин Ю. С, Багицщев 3. А. Российское административ-

ное право; Учебкик. —М., 1996. — С. 157—158.

175

цесі виконавчо-розпорядчої діяльності, які мають одностороннє влад­не волевиявлення і які тягнуть юридичні наслідки,

Така розноманітність визначення поняття правовихчктів управ­ління зумовлюється тим, що сутність правових актів управління можна розглядати з різних точок зору:

• правовий акт управління — важлива форма управлінської діяль­ ності, поряд із такими формами, як здійснення юридично значи­ мих дій, адміністративний договір;

• правовий акт управління — управлінське рішення, яке встанов­ лює обов'язковість виконання конткретних дій державним орга­ ном або посадовою особою;

• правовий акт управління — різновиди юридичних документів, оскільки ті приписи, які в ньому передбачаються, мають певне до­ кументальне оформлення;

• правові акти управління — «приписи», оскільки юридичний зміст такого акту, в більшості випадків, складають право установчі та правозастосовчі приписи.

Правові акти управління характеризуються низкою ознак, які відо­бражають їхню сутність.

1. Правовий акт управління приймається уповноваженим суб'єк­ том державного управління в межах його компетенції. Він може прий­ матися як одноособово, так і колегіально,

2. Правовий акт управління завжди є управлінським рішенням, ос­ кільки саме таке управлінське рішення і складає зміст правового акту. Він розробляється і приймається з дотриманням правил управлінського процесу і направлений на вирішення конкретної управлінської ситуації або забезпечення виконання державно-управлінських завдань і функцій.

3. Правовий акт управління являє собою юридично владне воле­ виявлення органу державного управління або його посадової особи. Правовий акт управління завжди має державно-владний характер, ос­ кільки його прийняття обумовлене державними інтересами і направлене на регулювання конкретних управлінських відносин; встановлення за­ гальнообов'язкових правил поведінки, які забезпечуються державою; вирішення конкретної управлінської ситуації або адміністративного спору. Держава в особі органів державного управління не тільки прий­ має акти державного управління, але й забезпечує їх виконання_т вклю­ чаючи і заходи адмінісграти ви о-правового примусу.

4. Правовий акт управління встановлює обов'язкові правила по­ ведінки у сфері державного управління. Іншими словами, такий акт

176

с імперативним за характером правових приписів. А це означає, що інша сторона — об'єкт управління, повинна дотримуватись встанов­лених приписів і забезпечувати їх реалізацію. Видання правових ак­тів управління направлене на вирішення питань загального характе­ру (абстрактне правове регулювання) або конкретного питання (ін­дивідуальне правове регулювання).

5. Правовий акт управління є різновидом правових документів, які використовуються у діяльності органів державного управління (довід­ки, акти ревізії, протоколи, доповідні записки тощо). Однак, на відміну від них правові акти управління характеризуються односторонньо влад­ними приписами, які характерні для інших правових документів.

6- Правовий акт управління завжди є підзаконним актом, оскіль­ки він приймається органом державного управління, який здійснює підзаконну діяльність, приймається на підставі законів і на виконан­ня законів. Правовий акт управління не може передбачати положен­ня, які протирічать законам.

7. Правовий акт управління має спеціальну форму і порядок його прийняття. В переважній більшості випадків правовий акт управлін­ня приймається у письмовій формі. Немаловажне значення має про­цедура прийняття правового акту управління. Важливо зазначити, що в даний час немає єдиного законодавчого акту, який передбачав би єдину процедуру прийняття правових актів управління.

З урахуванням основних ознак можна дати таке визначення право­вого акту управління, Правовий акт управління — це правовий доку­мент держави о-владного характеру₁ який приймається уповноваженим органом державного управління або його посадовою особою в односто-роньому порядку з метою здійснення управлінських функцій і завдань.

Юридичне значення правових актів управління полягає в тому, що вони:

• можуть бути правовою підставою для прийняття інших актів уп­ равління (наприклад, наказ Міністерства освіти і науки України є підставою для видання наказу ректором університету з відповід­ ного питання);

• нормативні правові акти управління встановлюють, змінюють і при­ пиняють норми права; забезпечують однаковість регулювання сус­ пільних відносин для необмеженого кола суб'єктів; визначають порядок притягнення до адміністративної відповідальності тощо;

• індивідуальні правові акти управління виступають юридичними фактами виникнення, змінення і припинення суспільних відносин

177

суб'єктів державного управління (наприклад, видання розпоряд­ження про прийняття на державну службу є підставою виникнен­ня нового статусу особи — статусу державного службовця);

• вони можуть виступати юридичними документами або доказами в юридичному процесі (наприклад, розпорядження про звільнен­ ня державного службовця з посади є підставою для виникнення судової справи про поновлення на роботі тощо);

• правові акти управління виступають правовими засобами прове­ дення адміністративної реформи, здійснення кадрової політики, юридичного захисту прав і свобод громадян тощо.

Ї3.2. Види правових актів управління

В адміністративній науці правові акти управління класифікують­ся у залежності від того чи іншого критерію. Так, у залежності від юридичного змісту, виділяють нормативні, індивідуальні та змішані правові акти управління.

Нормативними визнаються правові акти управління які:

• виступають як джерела адміністративного права;

• передбачають норми права і конкретизують норми права право­ вих актів вищої юридичної сили;

• розраховані на багаторазове використання, оскільки передбача­ ють правила поведінки за настання певних обставин;

• поширюються на необмежене коло осіб;

• виступають правовими засадами виникнення, зміни і припинення адміністративних правовідносин;

• передбачають права і обов*язки суб'єктів у сфері державного уп­ равління;

• встановлюють обмеження і заборони для фізичних і юридичних осіб як суб'єктів адміністративних правовідносин та ін. Нормативні акти управління уповноважені видавати всі суб'єкти

державного управління у межах своїх повноважень. Прикладом та­ких актів можуть бути: укази і розпорядження Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади»¹, від 29 травня 2001 р. «Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні»², від

¹ Офіційний вісник України. — ] 999. — № 50. — Ст. 2435. ^! Там само, — 2001. — № 22. — Ст. 985.

22 січня 2001 р. «Про утворення місцевої міліції»¹; постанови Кабіне­ту Міністрів України, від 20 квітня 1998 р. «Про реорганізацію структу­ри апарату Кабінету Міністрів України»², від 3 липня 1998 р. «Про по­рядок ліцензування підприємницької діяльності»³, від 23 квітня 2001 р. «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нор­мативно-правових актів га користування ним»*, накази міністерств та інших центральних органів: наказ Головдержслужби від 23 жовтня 2000 р. «Про затвердження Загальних правил поведінки державних службов­ців»⁵, наказ Голови СБУ України від 1 березня 2001 р. «Про затверд­ження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю»⁶ та ін. На відміну від нормативних актів управління, індивідуальні акти є:

• персоніфікованими, тобто направленими на певного адресата;

• розрахованими на одноразове застосування;

• виступають юридичними фактами виникнення, зміни і пропинен- ня адміністративних правовідносин.

Індивідуальні акти управління не є джерелами адміністративного права, оскільки вони не передбачають норм права. Вони направлені на реалізацію приписів нормагивно-правових актів і не тільки адмі­ністративних, але й інших галузей права. За своїм характером індиві­дуальні акти управління є розпорядчими актами, оскільки в них зна­ходить свій прояв юридично-владне волевиявлення суб'єкту держав­ного управління щодо конкретного об'єкту управління. Прикладами гаких актів можуть бути укази Президента України про призначення на посаду або звільнення з посади міністра, державного секретаря мі­ністерства, постанови КМУ (зокрема, від 18 лютого 1998 р. «Про вклю­чення Одеської державної юридичної академії до Переліку вищих нав­чальних закладів з підготовки та перепідготовки фахівців органів виконавчої влади та ринкової економіки»⁷) та ін.

Індивідуальні акти управління не підлягають державній реєстрації в органах юстиції, як це має місце стосовно нормативно-правових актів.

В адміністративній науці прийнято вважати, що змішаними акта­ми управління є акти, які включають як нормативні приписи, так і індивідуальні, адресовані конкретним об'єктам управління.

-Ст. 112.

¹ Офіційний вісник України. — 2001, — №4,

² Там само, — 199В, — № 16, — Ст. 599.

³ Там само. — 1998. — № 27. — Ст. 1004.

⁴ Там само— 2001— №17, — Ст. 747.

■ Там само, — 2000, — №45. — Ст. 1971. "Там само. — 2001. — №ІЗ. — Ст. 580. ' Там само. — 1998. — № 7. — Ст. 270.

!78

179

У залежності від дії правового акту управління у просторі розріз­няють акти загального і локального характеру. Дія перших поширю­ється на всю територію України, других — на частину території (облас­ті, району, міста), на певну установу., державний орган. У ряді випад­ків органи державного управління можуть приймати акти, які регу­люють відносини, що виникають усередині даного органу. їх прийнято називати внутрішньорганізаційними. Такі акти виступають різнови­дом локальних актів управління (наприклад» Статут Одеської націо­нальної юридичної академії).

У залежності від дії правового акту управління у часі прийнято розрізняти безстрокові, строкові та тимчасові акти управління. Без­строкові акти управління характеризуються тим, що вони діють про­тягом необмеженого терміну до того часу, поки не будуть у закон­ному порядку відмінені, У строкових актах управління передбача­ються терміни, по закінченні яких акти втрачають свою чинність. Тимчасовими визнаються такі акти управління, які діють до тих пїр, поки не будуть відмінені іншими актами управління (наприклад. Тимчасовий регламент КМУ, затверджений постановою КМУ від 5 червня 2000 р.¹).

У залежності від форми вираження акти управління поділяють на письмові, усні і конклюдентнп Письмові та усні акти управління в адміністративній науці ще назвиваюгь словесними, Найчастіше ви­користовується така форма правового акту, як письмова, яка являє собою оформлений відповідно до встановлених вимог юридичний документ, в якому відображаються певні приписи, заборони, прави­ла та ін. Усні акти управління найчастіше використовуються у Зброй­них Силах України, органах внутрішніх справ, СБУ та ін. Вони не вимагають письмового оформлення і видаються для швидкого і опе­ративного вирішення управлінських завдань. Усні акти управління є обов'язковими для тих, кому вони адресовані і за невиконання або неналежне виконання таких актів об'єкти управління можуть бути притягнені до юридичної відповідальності. Конклюдєнтними € акти управління, які знаходять своє вираження у дорожних знаках, спеціаль­них сигналах, звукових і шумових сигналах, жестах регулювальника (працівника ДАІ) та ін. Такі акти є обов'язковими для виконання. Недотримання вимог конклюдентних актів є підставою для притяг­нення осіб до, як правило, адміністративної відповідальності.

Офіційний вісник України. —2000. — № 24. — Ст. 994.

180

У залежності від характеру компетенції органу, що видає правові акти управління, розрізняють:

• акти управління органів загального управління. До таких актів відносяться постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ ни (з питань фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політи­ ки та ін.), рішення обласних, районних, Київської) Севастопольсь­ кої міських державних адміністрацій (з питань виконання держав­ них і регіональних програм, додержання прав і свобод громадян, виконання відповідних місцевих бюджетів та ін.). Такі акти направ­ лені на вирішення основних завдань публічного управління;

• акти управління органів галузевого управління. Як правило, такі акти (накази) видаються міністерствами і направлені на вирішен­ ня важливих питань у конкретних галузях державного управління (наприклад, наказ Міносвіти і науки України від 27 жвотня 1998 р. «Про затвердження Порядку надання платних лослуг державни­ ми навчальними закладами»¹);

• акти управління міжгалузевого управління. Такі акти видаються органами міжгалузевого управління і направлені на вирішення кон­ кретних питань у декількох галузях або сферах суспільного життя. Вони є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними осо­ бами, на яких поширюють свою дію. Прикладом таких актів можуть бути: наказ Державної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 р. «Про затвердження порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»², роз­ порядження Анти монопольного комітету України від 29 листопа­ да 1999 р. «Про Положення про порядок проведення перевірок дот­ римання ангимонопольного законодавства»' та ін.

У залежності від органів, які видають акти управління, та їх назв, правові акти управління класифікують на:

• укази і розпорядження Президента України:

• постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України:

• накази міністерств, державних комітетів, інших центральних органів за спеціальним статусом;

• рішення місцевих державних адміністрацій:

• рішення органів місцевого самоврядування з вирішення делегова­ них повноважень;

■ Ст. 63.

Офіційний вісник України. — 1999. " Там само. — 1999. — №42. — Ст. 21 ]4. ■ Там само.— 1999. — № 50. —Ст. 2501.

181

♦ нормативні накази керівників державних підприємств, установ,

організацій,

У залежності від способу прийняття правових актів управління вони поділяються на колекгіальні і одноособові. Колегіальні акти управління приймаються державним або органом місцевого само­врядування на засіданні шляхом проведення голосування, наприк­лад, постанови Кабінету Міністрів України, Такі акти приймаються з найбільш важливих, основних і загальних питань державного управління. В свою чергу, керівники державних органів та інших суб'єктів державного управління можуть видавати одноособові акти управління у вигляді наказів і розпоряджень. Сане такі акти ви­дають керівники центральних органів державної виконавчої вла­ди, голови місцевих державних адміністрацій. Слід зазначити, що одноособові акти управління зустрічаються частіше, ніж коле­гіальні І колегіальні, і одноособові акти управління є обов'язкови­ми для виконання.

13.3. Вимоги щодо правових актів управління

Правові акти управління тільки тоді можуть виконувати свої функ­ції, коли вони володіють юридичною силою і здатні виступати в якості правової форми реалізації державної виконавчої влади. Важ­ливою умовою дієвості правових актів управління є їхня відповідність вимогам, які висуваються шодо них стосовно юридичного змісту, порядку прийняття і видання.

В адміністративній науці немає єдиної думки з приводу переліку вимог, яким повинен відповідати правовий акт управління. В. М. Ма-нохін в якості основних вимог щодо актів управління виділяє наступні: 1) вимоги щодо розробки і прийняття актів управління; 2) вимоги щодо їх вступу в дію; 3) вимоги до змісту і форми актів управління. На думку Д, Н. Бахраха і С Д- Хазанова, до таких вимог належать: 1) доцільність адміністративного акту, його корисність з точки зору публічних інте­ресів (наукова обгурнтованість, відповідність реальній обстановці, своє­часне прийняття, комплексність у вирішенні питання, кваліфікація і професіоналізм посадових осіб; 2) законність (наявність компетенції у його автора, відповідність акта закону по суті, відповідність меті закону, прийняття в устновленнй законом строк, дотримання проце­суальних правил видання адміністративного акту); 3) організацій-

182

но-технічні вимоги (лаконічність, дотримання граматичних норм і пра­вил, структура документа тощо}¹.

Основними вимогами щодо чинності правових актів управління є:

а) законність правового акту управління, яка проявляється, перш ж все в тому, що він повинен бути прийнятий уповноваженим дер­ жавним органом або посадовою особою в межах їхньої компетенції. Поряд із цим, законність правових актів управління можна розгля­ дати й у широкому розумінні, згідно з яким вона повинна забезпе­ чуватися на всіх етапах розробки, прийняття і вступу правового акту в силу;

б) правовий акт управління повинен відповідати закону, бути прийнятий на підставі закону або іншого правового акту вищої юри­ дичної сили, і на їх виконання. Він не може їм суперечити, оскільки в такому випадку правовий акт буде визнаний нікчемним;

в) правовий акт управління повинен бути прийнятий іздотриман- ням встановленої процедури його розробки, прийняття, видання і дер­ жавної реєстрації (у тих випадках, коли це передбачено чинним за­ конодавством). Встановлена процедура прийняття правових актів управління покликана забезпечити їхню доцільність, своєчасність, ко­ рисність, обгрунтованість, науковість у процесі регулювання публіч­ них інтересів;

г) правовий акт управління повинен бути юридично обгрунтова­ ним, тобто мати чітко визначені мету і завдання, заради яких він ви­ дається; засоби шодо його реалізації; очікувані наслідки його реалі­ зації і можливі труднощі при цьому;

д) правовий акт управління не повинен обмежувати або порушу­ вати гарантовані чинним законодавством права і свободи людини і громадянина, права і законні інтереси громадських організацій, під­ приємств, організацій;

ж) повинна дотримуватися встановлена форма правового акту управління з усіма реквізитами (розумна структура акту і його гра­мотна розбивка на конкретні частини, розділи, глави, параграфи, пункти тощо; добрий стиль викладення, ясність, чіткість і лаконіч­ність тексту; відсутність слів і термінів, які допускають двозначність тлумачення або розуміння акту; правильне грамотне оформлення; від­сутність інших помилок; наявність підписів, реєстраційного номера, дати прийняття; публікація на спеціальних бланках, які мають усі

Д. Н. Вихрах, Хазанов С Д. Формьі а мстольї деятельности государствєниой адмянистрации: Учеб. пособ. — Єкатеринбург, 1999. —С. 23—29.

383

передбачені атрибути; чіткі печатки; встановлені строки виконання і відповідальні за виконання; механізм контролю)¹;

з) правові акти управління {якщо це необхідно) повинні пройти державну реєстрацію. Відповідно до Указу Президента України від З жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативи о-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-пра­вові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпа­ють права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідом­чий характер, підлягають державній реєстрації в ораганх юстиції.

13.4. Реєстрація правових актів управління

Відповідно до Указу Президента України від З жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та ін­ших органів виконавчої влади» з 1 січня 1993 року з метою упорядку­вання видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і за­конних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій нор­мативно-правові акти, які видаються названими органами і які зачі­пають права, свободи і законні Інтереси громадян або мають міжві­домчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію здійснюють:

♦ Міністерство юстиції України — нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю;

♦ Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Ав­ тономній Республіці Крим — нормативно-правові акти міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим;

• обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції — нормагивно-правові акти обласних, Київської та Севастопольсь­ кої міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю;

• районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції, нормативно-правові акти районних, районних у містах Києві та

¹ Старшіов ГО М. Курс обшего администратиштого права: В 3 т, — М., 2002. — Т 2. — С. 274.

Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших

підрозділів.

Порядок реєстрації правових актів управління визначається поста­новою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. «Про затверд­ження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-пра­вових актід та користування ним». Відповідно доданого Порядку Єди­ний державний реєстр нормативно-лравових актів створюється з метою:

• забезпечення додержання єдиних принципів ідентифікації норма­ тивно-правових актів та ведення їх державного обліку в межах інформаційного простору України;

• створення фонду та підтримання в контрольному стані норматив­ но-правових актів, надання інформації про них;

♦ забезпечення б межах, визначених законодавством, доступності.

гласності та відкритості правової інформації для користувачів.

Реєстр являє собою автоматизовану систему збирання, накопичен­ня та опрацювання актів законодавства, яка складається з еталонного, страхового, робочого, іформаційного фондів та окремого розділу.

До Реєстру включаються:

• нормативно-правові акти, видані починаючи з дня прийняття Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), — чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Конституційного Суду України, зареєстровані в Мін'юсті норма­ тивно-правові акти міністерств, інших центральних органів вико­ навчої влади, органів господарського управління та контролю, Національного банку, а також міжнародні договори України;

• нормативно-правові акти, видані до прийняття Акта проголошен­ ня незалежності України (24 серпня 1991 р.), що не втратили чин­ ності та не суперечать законодавству України;

♦ тимчасові нормативно-правові акти з терміном дії один рік і більше та з терміном дії менше одного року в разі наступного його продовження. Не підлягають включенню до Реєстру акти, які не містять право­ вих норм, зокрема: про призначення на посаду та звільнення з поса­ ди; про скликання нарад, конференцій, семінарів тощо; про розгляд проектів нормативно-правових актів; з питань організації виконання раніше прийнятих нормативно-правових актів; про спорудження пам'ят­ ників, бюстів, монументів конкретним особам і на честь певних

184

подій, нагородження грамотами, відзнаками тощо; про затвердження стандартів, технічних умов, будівельних норм, правил, іншої норма­тивно-технічної документації, тарифно-кваліфікаційних довідників, форм звітності.

Для включення до Реєстру повні офіційні тексти рішень і виснов­ків Конституційного Суду України, нормативно-правових актів з усіма додатками, прийнятих Верховною Радою України, Президентом Укра­їни, Кабінетом Міністрів України, подаються до Мін'юсту протягом трьох робочих днів з дня їх прийняття (законів України — протягом трьох робочих днів з дня підписання Президентом України). Тексти міжнародних договорів України із зазначенням дати підписання, дати ратифікації (затвердження), дати набрання чинності та терміну дії договору подаються МЗС до Мін'юсту протягом п'яти робочих днів з дня набрання ними чинності.

Нормативно-правові акти, які підлягають державній реєстрації включаються до Реєстру після їх державної реєстрації у Мін'юсті.

До Реєстру вносяться такі дані про нормативно-правовий акт: дата і номер акта; назва акта; текст акта; реєстраційний код акта; дата присвоєння реєстраційного коду; дата реєстрації б Мін'юсті, реєстра­ційний номер; класифікаційний іьщекс.

13.5. Офіційне оприлюднення та набрання чинності правових актів управління

Порядок офіційного оприлюднення та набрання чинності норма­тивно-правових актів визначається Указом Президента України від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення норматив­но-правових актів і вступу їх в силу»' (з наст, змін з доповн.).

Відповідно до чинного законодавства оприлюдненню підлатають закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, КабІЕ*ету Міністрів України. Під оприлюдненням розуміють опублікування правових актів управління у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є журнали: «Офіційний вісник України»; «Відомості Верхов­ної Ради України»; газета ((Урядовий кур'ср». В окремих випадках

Акти Президента України і Кабінету Міністрів України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюєть­ся після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Правові акти управління можуть бути опубліковані в інших дру­кованих виданнях, але тільки після їх офіційного оприлюднення. У та­кому випадку вони мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Саме тому громадяни, дер­жавні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати акти Президента Украї­ни і Кабінету Міністрів України, опубліковані лише в офіційних дру­кованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

За загальним правилом нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друковано­му виданні.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не ра­ніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Правові акти управління, які не мають загального значення чи нор­мативного характеру, можуть не публіковатися за рішенням відпо­відного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним орга­нам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відо­ма підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Неопубліковані акти Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцево­го самоврядування, якшо органом, що їх видав, не встановлено ін­ший строк набрання ними чинності.

Офіційний вісник України. — 1991. —№ 24.

186

187