Глава 7

АДМШІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ

7Л. Поняття та види підприємств і установ

Підприємства і установи є різновидами організацій, що здійсню­ють економічні, соціально-культурні га інші функції г метою задово­лення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства, держави. Вони не є суб'єктами державного управління і не мають юридично владних повноважень.

Підприємства та установи відрізняються одне від одного за приз­наченням.

У відповідності до Закону «Про підприємства в Україні» від 1991 року з подальшими змінами та доповненнями, підприємство — це самостійний статутний господарюючий суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і ко­мерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Установа є некомерційною організацією, шо виконує соціально-культурні або адміністративно-політичні функції. Установами ство­рюються цінності, загалом, невиробничого характеру.

Підприємства можуть бути унітарними або корпоративними; при­ватними, державними або комунальними; мати різну організаційно-правову форму. Різняться підприємства також галузевою приналеж­ністю (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, підприємства зв'язку, торгівлі тощо).

В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи,

• колективне підприємство, засноване на власності трудового ко­ лективу підприємства,

• господарське товариство,

• підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян,

• комунальне підприємство, засноване на власності відповідної те­ риторіальної громади,

4 державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

106

Установи можуть бути державними, комунальними.

Казенні підприємства є новою категорією для українського зако­нодавства. Особливістю цього виду підприємства є_т по-перше, те, що воно має майно на праві оперативного управління, а не повного гос­подарського відання, як інші державні підприємства. Розпоряджати­ся основними фондами казенне підприємство може лише з дозволу органу управління відповідним майном. Крім того, управління під­приємством здійснюють відповідні органи державної виконавчої вла­ди. Ліквідація та реорганізація казенного підприємства здійснюється відповідно до рішення Кабінету Міністрів України, який, до того ж, затверджує статут та призначає керівника такого підприємства.

Підставою для перетворення державного підприємства на казенне с наявність однієї з умов:

• підприємство здійснює діяльність, яка віднесена до виключної дер­ жавної ДІЯЛЬНОСТІ,

• більше 50 % продукції такого підприємства вживає держава,

• підприємство є суб'єктом природних монополій. Підприємства на добровільних засадах можуть об'єднувати свою

виробничу, наукову, комерційну та іншу діяльність та створювати гос­подарські об'єднання: асоціації, корпорації, концерни і консорціуми.

Новий Цивільний кодекс встановлює дещо інші види юридичних осіб, при цьому підприємство серед них прямо не згадується.

Так, юридичною особою є організація, Створена шляхом об'єднання осіб та/або майна, яка наділяється правоздатністю і може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа може бути створена однією особою, якщо це не заборонено законом.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного .права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі уста­новчих документів.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим спо­собом органом державної влади, органом влади Автономної Респуб­ліки Крим та органом місцевого самоврядування.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, уста­нов, Інших формах, встановлених законом.

Товариством, згідно з проектом нового Цивільного кодексу Украї­ни, є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які

107

мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути ство­рене однією особою, якщо інше не встановлене законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою за новим Проектом ЦК є організація без членів, створе­на однією або кількома особами (засновниками) шляхом об'єднання (виділення) майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками прибутку (підприємницькі товариства), можуть бути організовані тільки як господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами вважаються товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Господарськими товариствами визнаються юридичні особи з по­діленим на частки учасників статутним (складеним) капіталом.

Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та фізичні особи.

Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих кате­горій громадян у господарських товариствах, за винятком відкритих акціонерних товариств.

Господарське товариство (за винятком повного і командитного товариств) може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Ще однією новелою Цивільного кодексу є введення поняття за­лежного господарського товариства.

Господарське товариство (товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) виз­нається залежним господарським товариством, якщо іншому (переваж­ному) господарському товариству належать 20 або більше відсотків ста­тутного капіталу, (у випадку акціонерних товариств 20 або більше відсотків простих акцій) першого господарського товариства.

Господарське товариство, яке придбало або іншим чином набу­ло 20 або більше відсотків часток товариства з обмеженою відлові-

108

дальністю або товариства з додатковою відповідальністю, або 20 або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства, зо­бов'язане оприлюднити цю інформацію у порядку, передбаченому законом.

Повним визнається товариство, учасники якого (повні учасники) відповідно до укладеного між ними договору займаються підпри­ємницькою діяльністю від імені товариства ї відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить,

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм май­ном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників, командитистів), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю то­вариства, у межах сум зроблених ними вкладів, та не беруть участі в діяльності товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається заснова­не одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених статутом розмірів.

До товариств з додатковою відповідальністю належать засновані однією або кількома особами товариства, статутний капітал яких поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Акціонерним є товариство,, статутний капітал якого поділений на певне число акцій.

Особливості правового становища акціонерних товариств, ство­рених шляхом приватизації державних підприємств, визначаються також законами та іншими нормативно-правовими актами про при­ватизацію державних підприємств.

Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними та фізич­ними особами.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це мають бути зареєстровані і підля­гають опублікуванню для загального відома.

109

7.2. Різниця в адміністративно-правойому статусі державних і недержавних організацій

Державні і недержавні організації являють собою особливий різно­вид колективних суб'єктів адміністративного права, шо діють у сфе­рах приватно-правових і публічно-правових відносин. Універсальним критерієм їх розмежування є майновий статус: власником майна дер­жавних і недержавних організацій можуть бути Україна, муніципаль­не утворення, суб'єкти приватного права.

В залежності від цілей діяльності, як уже зазначалося, державні і недержавні організації підрозділяються на комерційні і некомерційні. Комерційні організації можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних унітарних підприємств. Основною метою їх діяльності, на відміну від некомерційних організацій, с отримання прибутку. Розбіжності в май­новому статусі державних і недержавних організацій не завжди обу­мовлені цілями їхньої діяльності. Наприклад, основною метою діяль­ності державних муніципальних підприємств є отримання прибутку. Окремі різновиди недержавних організацій, наприклад громадські організації, вправі займатися комерційною діяльністю, проте їх пов­новаження у сфері приватно-правових відносин обмежені: вони не вправі перерозподіляти прибуток між своїми членами.

Державні І недержавні організації мають різний обсяг цивілістич-них і адміністративно-правових повноважень. Організації, створені у формі юридичних осїб₊ є повноправними суб'єктами адміністратив­них правових відносин, проте для набуття ними спеціальної право­здатності (прав і обов^тязків у сферах комерційної і некомерційної діяль­ності) наявності статусу юридичної особи недостатньо. У цьому ви­падку потрібне одержання спеціального дозволу (ліцензії), що підтве­рджує їхнє право на здійснення цього виду діяльності.

Таким чином, наявності у державних і недержавних організацій адміністративно-правових повноважень передує санкціонування їхньої діяльності органами виконавчої влади¹.

Таким чином, будь-яка комерційна діяльність не може здійснюва­тися корпоративним утворенням або громадянином, що займається підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, без ліцензії. Особливості державного впливу завжди дуалістичні — ліцєн-

зуваніпо будь-якого суб'єкта завжди передує акт державної реєстрації. При цьому ліцензійні відносини виникають, змінюються і припиня­ються на основі санкції органу виконавчої влади, що вправі видати дозвільний документ, призупинити його дію або анулювати, що може спричинити і припинення адміністративно-правових відносин за відсутності позовної заяви в суд колишнього ліцензіату.

7.3. Основи адміністративно-правового статусу підприємств та установ

Адміністративно-правовий статус підприємств та установ — це

комплекс прав та обов'язків, які підприємство або установа набуває та реалізує у процесі здійснення таких дій:

• створення підприємства або установи,

• державна реєстрація підприємства або установи,

• отримання ліцензії на зайняття певними видами діяльності,

• визначення кола питань та повноважень державних органів по відношенню до підприємства,

♦ ведення та надання бухгалтерської та статистичної звітності тощо'. Норми права, що встановлюють адміністративно-правовий ста­ тус підприємств та установ, можна поділити на три основні групи:

1- Норми, що стосуються підприємств усіх форм власності.

2, Норми, шо стосуються державних підприємств та установ.

3. Норми, що адресуються недержавним підприємствам та орга­ нізаціям.

Перша група норм встановлює принципи взаємодії підприємств та установ з органами державної виконавчої влади, які закріплюють невтручання держави у господарську діяльність суб'єктів, державну реєстрацію підприємств та установ, обов'язковість ведення ними бух­галтерського та статистичного обліку, надання державним органам інформації, необхідної для оподаткування тощо.

Крім цього, встановлюється обов'язок для підприємств та уста­нов усіх форм власності дотримання екологічного, земельного зако­нодавства, правил безпеки праці, санітарно-епідеміологічних, анти-монопольних норм тощо.

Агагтов А. Б. Учебник администратизного права. — М., 1999.—С. 157,

ПО

Административное право России (конспект пєкции). — М., 1999. — С. 62.

1П

Уповноважені органи державної виконавчої" влади здійснюють контроль за дотриманням відповідного законодавства і у цій частині мають право втручатися у діяльність підприємств та організацій, зас­тосовуючи до них засоби державного примусу в разі невиконання вимог, встановлених законодавством.

У певних випадках підприємства та установи повинні отримувати дозвіл на здійснення окремих видев діяльності.

Особливістю норм другої групи є те, що вони встановлюють права та обов'язки державних підприємств та організацій, власником яких с держава. До повноважень державних органів віднесене створення та­ких підприємств, визначення предмету та цілей діяльності, затверджен­ня статуту» управління організацією, їхня реорганізація та ліквідація.

Посадові особи державних підприємств та установ мають повно­важення державно-владного характеру.

Адміністративно-правовий статус державних підприємств не є однаковим, він залежить від правового режиму майна підприємства. Отже, як уже зазначалось, адміністративно-право вий статус казенно­го підприємства, що має майно на праві оперативного управління, відрізняється від статусу державного підприємства, що має майно на праві повного господарського ведення.

Третя група норм встановлює права та обов'язки для недержавних підприємств та організацій. Роль держави проявляється тут у встанов­ленні правових норм та контролі за їх дотриманням. Вплив держави більш обмежений, вона не вирішує конкретних питань їх заснування, визначення предмету діяльності, організації управління. Ці та інші пи­тання вирішують засновники підприємства або уповноважені ними органи, підприємці. Значення таких рішень для державних органів по­лягає у їх правомірності або неправомірності як юридичних фактів¹.

Вплив держави на недержавні підприємства є специфічним, він не має характеру державного керівництва їх діяльністю.

Питання створення та ліквідації підприємств та установ врегульо­вані чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про підприємства в Україні», Законом України «Про господарські товариства», Положенням про державку реєстрацію суб'єктів підпри­ємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України 25 травня 1998 року та Ін.

А лехин А. П., Кармрдицтсий А. А., Козлов Ю. М. Адмикистративное право Российской Федерации: Учебнкк. — М., 1997. — С. 209—213.

112

Підприємства та установи можуть створюватися власником, упов­новаженою особою, державними органами або органами місцевого самоврядування.

Установчими документами державних підприємств та установ може бути статут або подоження. Для недержаних підприємств установчи­ми документами визнаються статут або установчий договір, або ж на­явність і статуту і договору в залежності від організаційної форми.

Длядержавноїреестраціїподаються документи, перелік яких вста­новлено законодавством.

Порядок легалізації юридичних осіб передбачає власне два види такої легалізації: нормативно-явочний та дозвільний.

Державна реєстрація підприємства або установи в якості юридич­ної особи є моментом їх створення.

Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом порядку створення юридич­ної особи або невідповідність її установчих документів законові с під­ставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмо­ва у державній реєстрації за іншими мотивами (недоцільність тощо) не допускається.

Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведен­ням можуть бути оскаржені в суді.

До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організа­цій но-правову форму юридичної особи, її найменування (фірмове най­менування), місцезнаходження, органи управління, філії та представ­ництва, мета установи, а також інші відомості, якщо цього вимагає закон.

Зміни установчих документів також підлягають державній реєст­рації і набувають чинності для третіх осіб із моменту їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — із моменту спові­щення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Юридична особа припиняється в результаті передання всього сво­го майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонас­тупникам (злиття, приєднання, поділ) або 5 результаті ліквідації.

Юридична особа вважається такою, що припинена, після внесення запису про припинення до єдиного державного реєстру юридичн их осіб.

113

Припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспро­можності або банкрутства визначається законом.

Припинення діяльності підприємств та установ у вигляді ліквідації або реорганізації можливе за рішенням засновників або суду. Підста­вою для ліквідації є:

• рішення власника майна, уповноваженого ним органу, або орга­ ну, уповноваженого на це установчими документами,

• рішення суду у випадку банкрутства, або систематичного здійснен­ ня діяльності юридичної особи без відповідного дозволу (ліцензії), з порушенням законодавства, або такої, що заборонена законо­ давчими актами.

За створенням, ліквідацією та реорганізацією підприємств вста­новлено державний контроль, який здійснюється Антимонопольним комітетом. Такий контроль має на меті недопущення створення мо­нопольних утворень, обмеження конкуренції та зловживання доміну­ючим положення на ринку. Тому необхідна згода даного органу на створення, злиття або приєднання комерційних об'єднань.

Порядок та умови створення окремих видів підприємств та установ встановлюються відпоеідним спеціальним законодавством України.

Адміністратнвво-правовІ гарантії самостійності підприємств га установ є похідними від загального правового режиму здійснення дер­жавної виконавчої влади, вони знаходять прояв у системі правових норм, що визначають відносини органів державної виконавчої влади з підприємствами І установами.

Загальний правовий режим передбачає підзаконність діяльності органів державної виконавчої влади, які зобов'язані дотримуватися та виконувати закони, в яких встановлюються права та обов'язки підприємств та установ. Протиправні акти та дії органів державної виконавчої влади, що обмежують самостійність підприємств та уста­нов, можуть бути оскаржені та підлягають скасуванню відповідними органами.

Підприємства, установи, організації мають право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними актів державного управлін­ня, що протирічать закону та порушують права та законні інтереси юридичних осіб.

Нормами адміністративного права встановлюються обмеження права власності для різних видів юридичних осіб. Не обмежуючи склад, кількість і вартість об'єктів, які можуть перебувати у власності юридичної особи, законодавець встановлює винятки з цього правила

114

3 урахуванням публічного, загальнодержавного інтересу. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про право власності на окре­ мі види майна» від 17 червня 1992 р. затверджено перелік видів май- Еіа, що не може перебувати у власності громадян, їх об'єднань, юри­ дичних осіб недержавних форм власності. Це зброя, набої (крім мис­ ливської і пневматичної зброї та набоїв до неї, а також спортивної зброї, які можна придбати з дозволу органів внутрішніх справ), ракет­ но-технічні комплекси, бойова техніка, вибухові речовини і засоби вибуху, бойові та отруйні речовини, наркотичні, психотропні, силь­ нодіючі отруйні лікарські засоби, протиградові установки, державні еталони одиниць фізичних величин тощо. Крім цього, Законом від 7 липня 1999 р. встановлено перелік об'єктів права, державної влас­ ності, що не підлягають приватизації.

Ціла низка видів діяльності, у відповідності до Закону України «.Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р., інших нормативних актів, може бути здійсненною лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії). Ліцензією є спеціальний документ, виданий компетентним державним органом підприємствам, який дає право на здійснення окремих видів діяльності- До видів діяльності, для здійснення яких необхідна ліцензія, зокрема, належать;

• юридична практика;

• ветеринарна практика;

• медична практика;

• судово-експертна діяльність;

• страхова діяльність;

• пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;

4 виробництво, ремонт та реалізація спортивної, мисливської зброї та набоїв до них, холодної зброї, створення мисливських стендів, створення і утримання стрілкових тирів, стрільбищ;

• видобуток дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння;

• виготовлення та реалізація особливо небезпечних лікарських за­ собів;

• виготовлення та реалізація особливо небезпечних хімічних речо­ вин у відповідності до переліку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

• гуртова торгівля спиртом етиловим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, а також роздрібна торгівля ними.

Крім ліцензій, на зайняття деякими видами діяльності може вида­ватися також дозвіл (у т. ч. узгодження): видача дозволу на спеціаль-

Ш

не користування природними ресурсами місцевого значення, на про­ведення підривних робіт, узгодження проектів конструкцій транспорт­них засобів у частині дотримання вимог забезпечення безпеки дорож­нього руху, затвердження технічних умов, технологічних інструкцій тощо. Відповідні дозволи надаються також і на розміщення певних об'єктів. Зокрема, йдеться про дозвіл на споруду об'єктів містобуду­вання, узгодження проектів землевпорядкування, побудови підпри­ємств та споруд.

Держава, встановлюючи права та обов'язки державних та недер­жавних організацій у сфері адміністративного права, передбачає різно­манітні засоби впливу на даний вид колективних суб'єктів з метою забезпечення їх належної поведінки.

116