§ 25. Югославія

1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Перша світова війна призвела до краху Австро-Угорщини й відіграла вирішальну роль в об'єднанні південних слов'ян у спільній державі.

За світової війни відбулося згуртування політичних центрів південнослов'янських народів. Найвпливовішими з них були комітети, засновані у Римі, Женеві й, особливо, у Лондоні — Південнослов'янський комітет (1915) під орудою лідера хорватських націоналістів Анте Тружбича. У липні 1917 р. на грецькому острові Корфу, де тоді перебував сербський уряд, відбулася важлива зустріч між А. Трумбичем та сербським прем'єр-міністром Ніколою Пашичем.

У спільній декларації («Корфська декларація») за підсумками переговорів зазначалося, що укладений пакт передбачає об'єднання сербів, хорватів, словенців і чорногорців у єдиному королівстві під зверхністю сербської династії Карагеоргієвичів. Наріжним каменем об'єднання проголошувалося дотримання федеративно-конституційних засад — кожна із земель, що мали увійти до королівства, зберігатиме свою автономію. «Корфська декларація» стала базовим документом утворення сербсько-хорватсько-словенської держави.

6 жовтня 1918 р. було скликано Народне віче словенців, сербів і хорватів у Загребі, яке 29 жовтня урочисто проголосило об'єднання цих народів у єдину державу. Тим часом Народна скупщина Чорногорії у місті Подгориця проголосила об'єднання Чорногорії з Сербією під егідою Карагеоргієвичів. На порядок денний постало питання про злиття в одне державне утворення Королівства Сербії й Чорногорії та сербсько-словено-хорватської держави. У результаті переговорів між ними 1 грудня 1918 р. було проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС).Правлячою династією визнавалися Карагеоргієвичі.

Кордони новоутвореного королівства (з 1929 р. воно перебрало назву Югославія) було визнано Сен-Жерменським (з Австрією), Тріанонським (з Угорщиною), Рапалльським (з Італією) та Нейїським (з Болгарією) договорами. Але оскільки таємний Лондонський договір 1915 р. передбачав, що Хорватія й Чорногорія по війні будуть незалежними державами, а дійсно сталося інакше, то виникли серйозні суперечності між Італією та Югославією з питання про приналежність порту Ф'юме (Рієка) у Карінтії. Масла у вогонь додала й Антанта, яка одночасно пообіцяла ці землі обом сторонам, що мало не призвело до італо-югославської війни.

Австрія поступалася Югославії Боснією й Герцеговиною, Далмацією, частиною герцогства Корніольського та Південною Штирією; Угорщина — Королівством хорватів і словенців та районом Західного Баната на північний схід від Белграда; Болгарія — македонським районом Струмилиці та ще декількома містами.

Для країни, 70 % населення якої було задіяно у сільському господарстві, аграрна реформа стала одним із першочергових завдань. Її проведення розпочалося наприкінці лютого 1919 р. обмеженням поміщицького землеволодіння та створенням потужного прошарку середнього сільського господаря. Югославія спромоглася уникнути можливих конфліктів, оскільки реформа здійснювалася на компенсаційній основі впродовж майже двадцяти років.

Наприкінці червня 1921 р. у день Святого Вида Законодавчі збори КСХС прийняли конституцію королівства, названу на честь святаВидовданською. Це був досить суперечливий законодавчий акт. З одного боку, усі громадяни одержували політичні права і демократичні свободи, зокрема й виборче право для чоловіків з 21-річного віку, право обиратися до Народної скупщини (парламенту) з 30-річного віку тощо. Виконавча влада у королівстві належала уряду, а законодавча — королю та парламенту. З іншого боку, конституція узаконила централізацію держави з наданням переваг сербам, хоча в офіційних документах ішлося про «єдиний сербо-хорвато-словенський народ». Особам, які не належать до цього «народу», для отримання права на обрання до органів влади потрібно було прожити в королівстві щонайменше 10 років. По суті, конституція узаконила унітарний устрій держави, за якого дискримінації зазнавали національні меншини. Ігноруючи етнічні й історичні кордони, власті поділили територію КСХС на 33 адміністративні одиниці — жупи.

Король Александр

2. Національне питання в країні стало неминучим і логічним результатом переважання сербів. У державу, що мала територію майже 249 тис. кв. км і населення в майже 15 млн чол.

Хоча слов'янське населення спілкувалося подібними діалектами, але у цілому Югославія справляла враження складного і суперечливого конгломерату націй з культурними та матеріальними набутками, релігійними переконаннями, що різнилися.

Урешті-решт, південно-східні райони країни були складовою східної цивілізації, заснованої на православ'ї, а західні — відповідно, католицької західної.

Провідні, порівняно з іншими народами Югославії, позиції з волі короля Александра належали сербам, які становили лише 39 % населення. Найактивніше протидіяла сербізації Хорватія, де Хорватська селянська партія (ХСІ1), керована С. Радичем, вимагала визнання Хорватської республіки незалежною державою у складі Югославії. Переслідування С. Радича та його прихильників спричинили хвилю протестів проти національної політики уряду і відставки уряду Пашича. Неспокійною була ситуація й у населеному переважно етнічними албанцями Косово та у здебільшого католицькій Словенії.

Свідчення 1

3. Державні перевороти 1929 та 1941 рр. За умов посилення внутрішніх негараздів (часті урядові кризи, активізація великосербських терористичних груп, антисербські виступи у Хорватії та Словенії, парламентська криза, що виявилася у виході з Народної скупщини селянсько-демократичної коаліції) король Александр зважився на рішучі дії. 6 січня 1929 р. він розпустив Народну скупщину, скасував конституцію й оголосив про зосередження у своїх руках усієї повноти влади. Формування уряду Александр доручив популярному серед офіцерства керівнику організації «Біла рука» генералу Петару Живковичу.

Свідчення 2

Король Александр міністру закордонних справ Франції Луї Варту (25 червня 1934 р.): «Існують три види диктаторів..: природжені диктатори, як Муссоліні, диктатори поневолі, як наприклад. Прімо де Рівера, і диктатори в силу звички — ті, хто лише виконує обов'язок, до чого їх привчили з дитинства. Цих останніх — а я належу до них — називають диктаторами лише тому, що це модне слово, бо, коли я розпустив югославський парламент на три роки, я не здійснював диктаторських дій, як вважав ваш парламент, я лише віддавав собі звіт у тому, що будь-яка громадянська війна в Югославії означала б кінець для моєї країни... Тепер я парламентарний монарх».

(Табуи Женевьева Двадцать лет дипломатической борьбы... — С. 235-236)

Із жовтня 1929 р. країна офіційно стала називатися Югославією, а етнічні назви областей було замінено новими, пов'язаними з назвами річок. Александр ще більше ускладнив національну напругу в королівстві, перекроївши у черговий раз кордони адміністративних одиниць, причому так, що відтепер у кожній з 9-ти провінцій більшість виборців становили серби. Для придушення опозиційних виступів було створено Державний суд захисту держави.

У 1931 р. Александр ініціював прийняття нової югославської конституції, яка практично залишала обабіч парламентського життя ті політичні партії, які заперечували унітарний великосербський характер держави, а самі вибори до двопалатного парламенту відтепер були відкритими.

На міжнародній арені Александр орієнтувався на Францію, у планах якої щодо створення альянсу між СРСР, Польщею, Чехо-Словаччиною, Францією й Румунією Югославії відводилося важливе місце. 25 червня 1934 р. у Белграді Л. Варту під час зустрічі з королем порушив проблему врегулювання югославсько-італійських відносин, без чого не могло відбутися стабілізації у Середземному морі.

Свідчення 3

Із жовтня 1929 р. країна офіційно стала називатися Югославією, а етнічні назви областей було замінено новими, пов'язаними з назвами річок. Александр ще більше ускладнив національну напругу в королівстві, перекроївши у черговий раз кордони адміністративних одиниць, причому так, що відтепер у кожній з 9-ти провінцій більшість виборців становили серби. Для придушення опозиційних виступів було створено Державний суд захисту держави. У 1931 р. Александр ініціював прийняття нової югославської конституції, яка практично залишала обабіч парламентського життя ті політичні партії, які заперечували унітарний великосербський характер держави, а самі вибори до двопалатного парламенту відтепер були відкритими. На міжнародній арені Александр орієнтувався на Францію, у планах якої щодо створення альянсу між СРСР, Польщею, Чехо-Словаччиною, Францією й Румунією Югославії відводилося важливе місце. 25 червня 1934 р. у Белграді Л. Варту під час зустрічі з королем порушив проблему врегулювання югославсько-італійських відносин, без чого не могло відбутися стабілізації у Середземному морі.

(Табуи Женевьева. Двадцать лет дипломатической борьбы... — С. 257-259)

Візит-відповідь Александра до Франції розпочався 9 жовтня 1934 р. Але того дня 37-річннй македонський професійний терорист Величко Георгієв застрелив короля і поранив Л. Барту й генерала Жоржа на марсельській набережній. Французький міністр невдовзі помер у лікарні. Терориста ж було затоптано натовпом, що зібрався привітати югославського короля.

Новим королем Югославії було проголошено старшого з трьох малолітніх синів Александра — 11-річного Петра, а до досягнення ним повноліття його регентом було призначено двоюрідного брата загиблого короля, принца Павла.

У період регентства уряду М. Стояновича вдалося суттєво поліпшити економічну і до певної міри стабілізувати політичну ситуацію в країні. У галузі зовнішньої політики спостерігалися кроки, спрямовані на зближення з Німеччиною та Італією.

Така зовнішньополітична лінія багатьма політичними силами Югославії розцінювалась як хибна, що призвело до відставки у лютому 1939 р. прем'єра та його уряду й приведення до присяги уряду Д. Цветковича. 25 березня 1941 р. він підписав угоду про приєднання Югославії до Троїстого пакту, що стало поштовхом до державного перевороту. Його здійснили прихильники зовнішньополітичної орієнтації країни на західні демократії га СРСР на чолі з генералом Симовичем.

У відповідь на підписання 5 квітня 1941 р. пакту про ненапад з СРСР наступного дня Німеччина вчинила агресію проти Югославії. Молодий король Петр II Карагеоргієвич, який, не чекаючи настання повноліття, узяв на себе відповідальність за долю країни, змушений був 15 квітня емігрувати спочатку до Греції, а потім до Єгипту. Згодом він перебрався до Лондона. 17 квітня Югославію було окуповано нацистськими військами.

Запитання і завдання

1. На яких засадах створювалося КСХС? У якій мірі вони знайшли втілення у конституції 1921 р.?

2. Чи сприяло, на Вашу думку, стабільності Югославії те, що до її складу увійшли території, вилучені за міжнародними договорами в інших країн?

3. Проаналізуйте Свідчення 1. Чи вважаєте Ви, що багатонаціональний склад населення Югославії був запорукою її міцності? Поясність свою точку зору.

4. Ознайомтеся зі Свідченням 2. Чи погоджуєтесь Ви з поясненнями короля Александра про необхідність перевороту 1929 р.?

5. Які, на Вашу думку, чинники визначали спрямованість зовнішньої політики Югославії у 30-х рр.?

6. Який вплив на югославську зовнішню політику справили вбивство короля Александра (Свідчення 3) та військовий переворот у березні 1941 р.?

Головні події:

1918 р., 1 грудня— проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС)  1921 р., червень— прийнято Видовданську конституцію КСХС 1929 р., січень— державний переворот. Встановлення авторитарного режиму короля Александра 1929 р., жовтень— перейменування КСХС у Югославію 1931 р.— прийняття нової югославської конституції 1934 р., жовтень— загибель короля Александра 1941 р.,березень— військовий переворот  1941 р., квітень— окупація Югославії Німеччиною

КРАЇНИ АЗІЇ, АФРИКИ ТА ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ