Країни Передньої та Південної Азії і Північно-Східної Африки в міжвоєнний період

Активні спроби утворити народний фронт здійснювалися й на Кубі завдяки діяльності відомого кубинського публіциста й письменника Хуана Маринельйо. Прагнучи привернути увагу громадськості до зовнішніх проблем, ряд латиноамериканських урядів вдавалися до силових методів розв'язання спірних територіальних проблем. У 1932-1934 рр. тривала війна між Колумбією та Перу за Латисію, а впродовж 1932-1935 рр. за багату нафтою область Ґран-Чако з'ясовували відносини Болівія та Парагвай.

У цілому на кінець 30-х рр. країни Латинської Америки підійшли з тягарем багатьох нерозв'язаних внутрішніх та зовнішньополітичних проблем. Проте хоча за рівнем економічного розвитку та станом конституційного забезпечення прав людини вони значно поступалися США та Західній Європі, загальний прогрес народів Латинської Америки був помітним.

Запитання і завдання

1. Наслідки Першої світової війни для Європи були руйнівними. Чи правомірна така оцінка щодо країн Латинської Америки?

2. Які, на Ваш погляд, прояви економічного життя народів регіону були важливими і своєрідними?

3. Як Ви оцінюєте роль економічної, зокрема інвестиційної, політики США й країн Західної Європи в Латинській Америці?

4. Проаналізуйте політичне життя країн Латинської Америки. Які його прояви Ви вважаєте особливістю саме цього регіону?

Головні події:

1917 р.— завершення демократичної революції в Мексиці — прийняття конституції країни 1930 р.— правий військовий переворот в Аргентині — перемога демократичної революції у Бразилії 1938 р.— відновлення демократії у Чилі

  РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ

 

§ 32. Освіта. Наука. Техніка

1. Удосконалення системи освіти. Ще наприкінці XIX — на початку XX ст. у більшості розвинутих країн було прийнято закони про загальну обов'язкову початкову освіту всіх дітей шкільного віку. При цьому в державних школах навчання було безкоштовним.

У міжвоєнний період інтерес суспільства до освіти залишався дуже високим, адже індустріальне суспільство XX ст. з його технологічним і технічним прогресом потребувало дедалі більше високоосвічених людей. Звідси — значна увага до вивчення у середніх школах і вузах предметів природничо-матема— тичного (математика, фізика, хімія, біологія) та технологічного напрямів. У цей час дуже популярним було професійно-технічне навчання; тисячі майбутніх працівників торгівлі, управління виробництвом, сільського господарства, художніх промислів тощо проходили підготовку в професійних навчальних закладах. Традиційно високим залишався інтерес до гуманітарних наук (філософія, історія, право, література, мистецтво).

Світ дедалі більше набував рис єдиного організму, тож роль міжнародних координаторів у педагогіці виконували такі впливові організації, як Міжнародна федерація вчителів середньої школи, Міжнародне бюро освіти та ін.

Свідчення 1

Сайзер, сучасний американський педагог: «У школі все важливе стосується іншого. Зміна одного аспекту в школі послідовно зумовлює зміну всього іншого... Щоб досягти того, що потрібно для дітей, ми, дорослі, повинні бути готовими до того болю, який приходить з амбітним переосмисленням і перебудовою шкіл, і повинні терпіти його».

(Sizer Т. «No pain, по gain» // Educational Leadership. — 1991. — P. 32, 34)

У нових умовах постала потреба й в новій школі, тому педагоги висували найрізноманітніші теорії навчання й випробовували нові моделі вдосконалення школи.

Так, у 30-х рр. набув поширення міжнародний педагогічний рух «нове виховання» (у Німеччині він називався «педагогікою реформ», а у США — «прогресивізмом»). Педагоги — прихильники «нового виховання» ставили за мету оновлення школи й виховання на підставі врахування інтересів дитини у конкретний час, за конкретних умов.

Практичного застосування нові підходи набули насамперед у школах інтернатного типу. Вчителі й вихователі не змушували учнів зубрити, значну увагу приділяли естетичному, фізичному й трудовому вихованню, дитячому самоврядуванню, обстоювали ідею прогресу в освіті й вважали центральною постаттю у школі не вчителя, а дитину.

У Радянському Союзі наприкінці 20-х рр. серед частини педагогів була поширена теорія відмирання школи в комуністичному суспільстві. На їхнє переконання, учителем повинно було стати саме життя, а школа мала злитися з виробництвом; вивчення основ наук, підручники і посібники, класно-урочна система відкидалися.

Проте такі погляди були скоріше винятком на загальному тлі педагогічних новацій. Так, після Першої світової війни в Німеччині з'явилися вальдорфські школи. Першу таку школу заснував у 1919 р. у м. Штуттґарті Рудольф Штайнер. Відповідно до принципів вальдорфської педагогіки діти навчаються у школі 12 років, учнів не залишали на другий рік через невисокі навчальні досягнення. Замість виставлення звичних оцінок наприкінці навчального року на кожного учня складали характеристику, в якій відображали успіхи дитини у навчанні. У вальдорфських школах і дитячих садках немає єдиного керівника; ці заклади мають автономію й управляються колегіально. Значну увагу Р. Штайнер приділяв релігійно-етичному та трудовому навчанню. Зокрема, ремісничі майстерні та дослідні сади були створені чи не у кожній школі. Учителі й учні не користуються готовими наочними посібниками, а лише тими, які вони самі виготовляють у процесі навчання.

Рудольф Штайнер

Чимало педагогічних новацій у 20—30-і рр. зародилися в США. Наприклад, однією з форм поєднання навчання у вузі з продуктивною працею став так званий антіохський план, уперше запроваджений в Антіохському коледжі. За кожними двома студентами закріплювалося одне робоче місце на виробництві, яке вони по черзі займали через 12 тижнів навчання. Це поліпшувало матеріальне становище студентів, а також сприяло поєднанню наукових знань з виробленням практичних навичок. У США було вперше застосовано лабораторний план. заснований на принципі індивідуального навчання. Кожний учень одержував від учителя завдання, самостійно його виконував і здавав на перевірку. Учні самі обирали заняття, черговість вивчення предметів; річний обсяг навчального матеріалу поділявся на місячні щоденні завдання. Учні працювали в окремих лабораторіях, де їх консультував учитель. У СРСР ця система втілилася у бригадно-лабораторному методі, за якого клас поділявся на бригади. Учні працювали за завданнями, виконання яких передбачало термін від двох тижнів до одного місяця і які містили контрольні завдання та запитання. Учитель виконував роль консультанта; на підсумковому занятті звітувала вся бригада, а не кожний учень окремо. Оскільки індивідуальний облік навчальних досягнень учнів не вівся, то на всю бригаду виставлялася єдина оцінка.

Значного поширення на початку XX ст. набула у світі педологія. Сильними сторонами цього методу було врахування при навчанні дітей їхніх психологічних, вікових особливостей та умов життя. Водночас педологи визнавали незмінну обумовленість долі дітей біологічними і соціальними чинниками, впливом середовища. Головним способом навчання вважалися тестові випробування, за результатами яких визначався «розумовий вік» і «коефіцієнт розумової обдарованості» дитини. У СРСР у середині 30-х рр. педологію було відхилено в цілому. При цьому було відкинуто її очевидні здобутки: досягнення у вивченні проблем вікового розвитку й вікових особливостей дітей, розвиток дитячої психології та педагогіки.

Широкої популярності набуло навчання за індивідуальним навчальним планом власним темпом; учні, здатні засвоїти курс елементарної школи прискорено, отримували можливість закінчити школу на один-два роки раніше. Особливої турботи потребували діти з обмеженими можливостями та безпритульні. Так, у Німеччині вперше було розроблено й видано спеціальну систему математичних і хімічних знаків для сліпих, яка з певними змінами використовується й тепер.

Оскільки наявність диплому про вищу освіту була запорукою стрімкої кар'єри і високого достатку, то молоді люди прагли поповнити ряди студентів престижних університетів: Гарвардського, Колумбійського, Станфордського (США), Оксфордського, Кембриджського, Лондонського (Велика Британія), Паризького (Франція), Московського, Київського, Харківського (СРСР), Кельнського, Лейпцизького (Німеччина) та ін.

2. Найважливіші досягнення науки. Нова епоха потребувала її осмислення. Перша третина XX ст. дала світу ряд яскравих і неоднозначних філософських постатей, кожна з яких прагла пояснити природу й майбутнє людства. Однією з таких постатей був німецький історик і філософ Освальд Шпенґлер, славу якому принесла двотомна праця «Занепад Європи: начерк морфології^[1] світової історії». Цю книгу не відносять до значних філософських та суспільствознавчих досліджень, проте віддають їй належне як справжньому літературному шедевру.

¹ Морфологія — наука про будову та форму організмів, речовин

У ній О. Шпенґлер доводив, що історія є «живим організмом» і розвивається циклічно, переживаючи «весну», «літо», «осінь» і «зиму». Давній, середньовічний і сучасний періоди світової історії супроводжувалися певними типами культур: китайської, давньосемітської, єгипетської, індійської, «аполлонічної» (греко-римської), «магічної» (арабської, єврейської, іранської), мексиканської та західної. XIX ст., переконував О. Шпенґлер, стало початком «зими» в історії Європи, але у XX ст. у боротьбі проти влади грошей і проти розуму гору беруть кров і інстинкт; ера лібералізму, індивідуалізму, гуманізму, демократії та свободи поступається місцем ері цезаризму і планетарних війн. Людство підкориться Цезарям (авторитарним диктаторам) і знову опуститься до примітивного рівня розвитку — своєї «весни»... Незважаючи на те, хотів того О. Шпенґлер чи ні, але його філософські погляди відіграли суттєву роль у руйнуванні демократичних ідеалів Ваймарської республіки й створили сприятливу атмосферу для піднесення націонал-соціалізму.

Бертран Рассел, англійський філософ, займався питаннями захисту прав жінок, поширення соціальної свободи та великої власності, боротьбою проти війни та реформуванням освіти. На думку Б. Рассела, уникнути нової світової війни можна було б лише створивши світовий уряд, який би прийняв такі постанови, що новостворені національні уряди перевиховали б своїх громадян. При цьому він припускав, що світовий уряд може застосовувати заради відвернення війни засоби примусу.

Великий вплив на своїх сучасників мав австрійський психоаналітик і філософ Зигмунд Фрейд з його теорією про те, що головні проблеми людства, зокрема притаманна окремим людям агресивність, пов'язані з його сексуальними потягами. Змальована 3. Фрейдом песимістична й похмура картина дійсності й майбутнього не давала відповіді на ключові питання, оскільки люди, на його думку, є ледачими, нерозумними і не схильними до самозречення. На відміну від марксистів. З. Фрейд вважав, що не приватна власність робить людей агресивними, а навпаки — вона є наслідком такої агресивності.

Помешкання З. Фрейда у Відні, де народжувалася його теорія

Альберт Ейнштейн

Макс Планк

Важливими й революційними були відкриття в інших галузях наук, зокрема природничих наук. Так, у фізиці німецький фізик Макс Планкзалишив помітний слід у царині термодинаміки, а своїми відкриттями у галузі квантової фізики поставив під сумнів достовірність учення Ісаака Ньютона про абсолютність (безвідносність) матерії, часу і простору.

Взявся за те, щоб узгодити суперечності між відкриттям М. Планка й вченням І. Ньютона, й успішно справився з цим Альберт Ейнштейн — автор теорії відносності, один із засновників квантової механіки і статистичної фізики. За теорією відносності матерія, час і простір є взаємно залежними. При цьому лише швидкість світла є незмінною, час же може уповільнюватися, а простір — змінювати свої форми. У 1921 р. А. Ейнштейну було присуджено Нобелівську премію. Після приходу в Німеччині до влади націонал-соціалістів з їхньою антисемітською політикою, учений емігрував до США, де активно виступав за роззброєння й проти війни.

Важливі відкриття у галузі фізики також належать датському фізикуНільсу Бору та англійському вченому Ернесту Резерфорду, завдяки яким у 30-х рр. стало реальним отримати атомну енергію. Спеціаліст у галузі нейтронної фізики італійський фізик Енріко Фермі довів, що при ланцюговій реакції поділу ядер урану вивільнюється атомна енергія:Фредерік та Ірен Жоліо-Кюрі здійснили відкриття в явищі радіоактивності, що знайшло практичне застосування в медицині та біології; революційне значення мало відкриття нейтрона.

На стику різних наук у міжвоєнний період було розроблено засади нових наук: хімічної фізики, біофізики, біохімії та інших, які докорінно змінили технології й виробничі процеси. Виявлення механізмів спадковості сприяло науковому розведенню тварин і виведенню гібридів рослин, що значно підвищило продуктивність сільського господарства.

Виявлення вірусів, уперше здійснене наприкінці XIX ст., мало велике значення для подальшого прогресу в медицині, проклало шлях до винайдення неоціненних ліків, відомих під назвою пеніцилін. Авторами винаходу, здійсненого 1928 р. в Англії, були Олександр Флемінг та Говард Флорей. Не менш важливими виявилися результати досліджень австрійського вченого Карла Ланштейна імунної системи людини. Йому разом з іншими дослідниками вдалося відкрити наявність різних груп крові, резус-фактора, а також інфекційний характер тяжкого захворювання на поліомієліт.

У галузі суспільних наук помітно вирізнялися два велетні сучасної соціології — француз Еміль Дюркгейм та німець Макс Вебер, творчий спадок яких став серцевиною сучасних соціологічних наук.

Е. Дюркгейм справив, особливо через учителів початкової школи, які вчилися в нього, всеосяжний політичний і культурний вплив на Францію. На його думку, не потрібно було створювати нове суспільство замість старого, а слід пристосувати його до нового часу, врівноваживши прагнення кожної окремої людини з потребами суспільства в цілому. Фактично, своїми дослідженнями релігійних вірувань, причин самогубства людей, недоліків тогочасної держави та права Е. Дюркгейм поставив діагноз «хвороб» суспільства, до якого сам же й належав.

Свідчення 2

Е. Дюркгейм: «Соціальне питання вже не є питанням класів, протиставлення багатих і бідних, підприємців і робітників. В інтересах і тих, і інших необхідне зменшення згори апетитів обох сторін... Соціальне питання вже не є питанням грошей чи сили, а питанням моральних чинників. Його вирішує не стан нашого господарства, а стан нашої моралі».

(Цит. за: Ручка А.А., Танчер В.В. Социология Эмиля Дюркгейма // Философская и социологическая мысль. — 1992. — № 5 — С. 103-104)

Макс Вебер був настільки різноплановим ученим, що складно механічно віднести його чи то до соціологів, чи то до економістів. У теоретичній економіці М. Вебера цікавила проблема походження власності й природа прибутку. На його думку, прагнення людей до прибутку є наслідком виняткової людської риси постійно накопичувати зверх того, що людині потрібно для особистого споживання. Витоки такого потягу до накопичення М. Вебер шукав навіть в економічній етиці провідних світових релігій.

Досліджуючи політичні засади суспільства, М. Вебер дійшов висновку, що існує чіткий узаконювальний принцип владних повноважень, від якого й залежать форми права й форми управління. Серйозною небезпекою для суспільної гармонії М. Вебер вважав бюрократію, яку потрібно постійно тримати під політичним контролем. Значний інтерес для вченого становив феномен лідерства; М. Вебер навіть розробив теорію «демократії змагального лідерства».

3. Технічний прогрес. XX ст. стало добою науково-технічного прогресу, під впливом якого відбулися грандіозні зміни як у довкіллі й у технічному забезпеченні людства, так і у світосприйнятті людей. Індустріальна цивілізація, обриси якої вимальовувалися в попередньому столітті, тепер набувала своїх довершених рис.

Оскільки століття розпочалося з низки воєнних конфліктів, то не дивно, що досягнення науки та технічні винаходи знайшли широке застосування в розробці нових видів зброї. Особливо це проявилося в роки Першої світової війни: у повітря піднялися пілоти бойових літаків, на службу війні була поставлена хімія. Так, у Німеччині були винайдені бойові отруйні речовини, застосувавши які німецьке командування в 1915 р. здійснило газову атаку проти англо-французьких військ у Фландрії. Чимало відомих винахідників дали свої імена новим видам стрілецької зброї. Зокрема, американський конструктор Максим Хайрем Стівенс створив відомий кулемет максим, бельгійський інженер Л. Наган — револьвер наган калібру 7,62 мм.

Та все ж таки поступальний розвиток техніки відбувався насамперед з урахуванням нових запитів людей у сфері зв'язку, транспорту, побуту, моди, розваг тощо. У побуті та на виробництві набули поширення речі з пластмас, зокрема й грамофонні платівки, з винайденого в СРСР і Німеччині штучного каучуку; широкого застосування наприкінці 30-х рр. набув капрон, створений в американських та німецьких лабораторіях. Окрім усього, цей матеріал відразу набув величезної популярності серед жінок.

Провідні автомобільні заводи «Форд», «Дженерал моторз», «Крайслер» (США), «Рено», «Пежо» (Франція) випускали тисячі відносно недорогих автомобілів, що були за ціною доступними людям середнього статку. Беззаперечним лідером в автомобілебудуванні були Сполучені Штати, проте й країни Західної Європи досягли вражаючих успіхів. Кількість автомобілів відображала рівень достатку суспільства, пристосованості економіки до потреб споживача. Наприклад, у 1935 р. у Франції та Великій Британії один автомобіль припадав на кожні 20 чоловік населення.

Свідчення 3

Завдяки створенню електронних ламп стала розвиватися не лише невідома до того часу радіолокація, а й більшість людей отримали змогу регулярно прослуховувати різноманітні за жанрами радіопередачі.

20-і рр. — час зародження телебачення. Перші успішні розробки пристроїв для передання зображення на відстані, виконані англійськими фізиками, спонукали дослідників до експериментів з кольоровим зображенням. На початку 30-х рр. Володимир Зворикін створив у США першу телевізійну трубку, у СРСР було здійснено передавання рухливого зображення зі звуковим супроводом. Спочатку в Англії та Німеччині, а потім і у США телевізійні передачі стали транслюватися регулярно.

Важливим було те, іцо наукові відкриття швидко змінювали побут простих людей: з'явилися електропраски, електробритви, пральні машини, холодильники та інші пристрої, без яких з часом люди вже не могли уявити своє повсякдення.

Свідчення 4

А. Тойнбі, англійський історик XX ст.: «... Дерев'яні каравели та галеони ... поступилися місцем порівняно велетенським залізним кораблям з механічною тягою; ґрунтові дороги було замінено асфальтованими й бетонованими автомобільними магістралями; залізниці суперничали з традиційними шляхами, а повітряні кораблі — з усіма наземними и водними видами транспорту. Одночасно виникали і запроваджувались у життя засоби сполучення, телеграф, телефон, бездротовий зв'язок у вигляді телебачення та радіо».

(Тойнбі А. Дж. Дослідження історії. — Т. 2. — К., Основи. — 1995. — С. 31)

Нові винаходи «стирали» відстані між країнами й континентами. Завдяки швидкості й комфорту швидко завоювали популярність електропоїзди. У середині 20-х рр. було прокладено першу трансатлантичну лінію телефонного зв'язку між Лондоном і Нью-Йорком, а в 1927 р. американський пілот Чарльз Ліндберг здійснив перший трансатлантичний безпосадочний авіапереліт. Через десять років радянські авіатори В. Чкалов, Г. Байдуков і О. Бєляєв здійснили переліт за маршрутом Москва — Північний полюс — Ванкувер. Але найважливіше, що ці далекі перельоти, які стали можливими завдяки масовому виробництву авіаційного бензину та вдосконаленню літальних апаратів, проклали шлях пасажирським авіарейсам та освоєнню віддалених районів планети.

Однією із сенсаційних авіаційних новинок став сконструйований у 1939 р. американцем українського походження Ігорем Сікорським гелікоптер, що міг злітати вертикально й зависати в повітрі.

Запитання і завдання

1. Якими, на Вашу думку, обставинами були зумовлені пошуки кращих форм освіти в 20-30-х рр. і які з них Ви хотіли б, щоб були застосовані у Вашій школі?

2. Опрацювавши п. 2 «Найважливіші досягнення науки», узагальнені відомості оформіть у вигляді таблиці.

Галузь науки	Видатні вчені	Суть наукового відкриття чи наукової теорії	Практичне значення відкриття чи винаходу[2]
Філософія
Соціологія
Фізика та інші природничі науки

3. Які інші, не зазначені в параграфі, тогочасні технічні вдосконалення Ви вважаєте важливими для життя пересічної людини?

4. Чи поділяєте Ви оцінку технічного прогресу, дану А. Тойнбі (Свідчення 4)?

² Цей розділ таблиці стосується лише винаходів у галузі фізики та інших природничих наук.

Головні події:

• А. Ейнштейн сформулював теорію відносності

• Відкриття Н. Бора, Е. Розерфорда, Е. Фермі, Ф. та І. Жоліо-Кюрі в галузі ядерної фізики

• Відкриття пеніциліну та препаратів для лікування імунної системи

• Поширення радіо, телебачення та інших засобів зв'язку