§ 2. Кампанії 1915-1916 років

1. Німецько-австрійський наступ на Сході. Усвідомлюючи, що «план Шліффена» зазнав краху, у 1915 р. німецьке командування перейшло на Західному фронті до стратегічної оборони, а основні зусилля зосередило на Східному фронті, щоб завдати поразки Росії й вивести її з війни. Навесні німці завдали поразки російським військам біля Мазурських озер і остаточно витіснили їх зі Східної Пруссії. По тому у травні німецько-австрійські війська прорвали російську оборону на південному фланзі російського фронту на ділянці завдовжки у півсотні кілометрів і на осінь зайняли Польщу, Галичину й частину Білорусі та Прибалтики.

Свідчення 1

2. Вступ у війну Італії. 1915 р. боротьба Антанти й Центральних держав за залучення нових союзників поширилася й на Італію. Ця країна хоч і була членом Троїстого союзу разом з Німеччиною та Австро-Угорщиною, але з початком війни оголосила про свій нейтралітет.

Власне, позиція Італії залежала від того, який блок запропонує їй більші територіальні надбання, тому вона одночасно вела переговори як з Антантою, так і з Центральними державами.

Урешті-решт, наприкінці квітня 1915 р. Італія підписала таємний Лондонський договір з Англією. Францією та Росією й за 50 млн фунтів англійської позики зобов'язалася через місяць відкрити новий фронт проти Центральних держав. На початку травня вона офіційно вийшла з Троїстого союзу, а 23 травня 1915 р. оголосила війну Австрії. Щодо Німеччини, то до серпня 1916 р. Італія формально залишалася з нею у мирі.

Природно, що вступ у війну Італії — досить слабкої у військовому відношенні країни — не призвів до негайного краху Німеччини та її союзників. Так само, власне, як і приєднання у жовтні 1915 р. до Центральних держав Болгарії.

Свідчення 2

Російський міністр закордонних справ Сазонов, 4 серпня 1914 р.: «З огляду на малу надію здобути бажане від Німеччини і Австрії, Італія могла б розпочати з нами обмін думками з нами на зазначеному ґрунті».

(Історія дипломатії. — Т. 2. — К., 1948. — С. 259)

Свідчення 3

З Лондонського договору (1915 р.): «... Стаття 4. За мирним договором Італія отримає Трентіно, Цизальпійський Тіроль.., а також Трієст, графства Горицу і Градиску, всю Істрію... Стаття 5. Італія отримає також провінцію Далмацію... ... Стаття 8. Італія отримає ... острови Додеканеза ... ... Стаття 11. При відшкодуванні воєнних витрат цієї війни Італія отримає долю, що відповідатиме її зусиллям і жертвам».

(Сборник договоров России с другими государствами. 1856-1917. — М., 1952. — С. 437-440)

У підсумку одинадцяти сутичок біля р. Асонзо (1915-1917) австрійські дивізії повністю блокували італійську армію, яка зазнала набагато масштабніших втрат (725 тис.), ніж австрійці. Дванадцята битва на р. Асонзо, відома як битва при Капоретто, закінчилася перемогою австрійської армії. Проте переможці були відкинуті й після битви при Вітторіо Венето остаточно відступили.

3. Верденська битва. 1915 р., як і друга половина попереднього року, видався на Західному фронті таким же безрадісним. Ворожі армії тонули в малярійних болотах і гинули від артилерійських снарядів. Артилерія у цій війні набула небаченого раніше значення і її вогонь не давав не те що вести наступальнідії, а навіть голову підняти. Викопавши окопи і траншеї, війська вичікували.

Вояки армій країн — учасниць війни. Малюнок французького хлопчика з м. Седан. 1915 р.

За цей час було споруджено розгалужену систему ходів, прокладено телефонні лінії, гірські дороги і залізниці. Союзні армії намагалися вести наступальні операції, але через 2-3 км змушені були зупинятися під артилерійським вогнем противника, втрачаючи тисячі солдатів і офіцерів, Жодного скільки-небудь серйозного просування вперед не було; битви повторювалися, отримуючи нові порядкові номери: Друга битва на Іпрі (квітень-травень 1915 р.), Друга битва у Шампані (вересень-листопад)...

Першу серйозну спробу атакувати німці здійснили у травні 1915 р. в районі р. Іпру, уперше застосувавши отруйні гази. У результаті німецької газової атаки понад 5 тис. британських і французьких вояків загинули, а ще 10 тис. отримали тяжкі отруєння.

Наприкінці лютого 1916 р.. зосередивши на вузькій ділянці фронту 1 400 гармат і маючи триразову чисельну перевагу, німецьке командування розпочало штурм французького міста Вердена — ключового пункту оборони французів. Розпочалася битва, що увійшла в історію як «верденська м'ясорубка». Вибухи 14-дюймових артилерійських снарядів, які в друзки розтрощували старовинні палаци Вердена, сигналізували про початок жахливого бомбардування слабких оборонних споруд міста.

Підкріплення могли надходити до Вердена лише єдиною дорогою, названою Таємним шляхом. Нею французи за час битви перекинули 78 дивізій. Пробираючись до міста, солдати потерпали від голоду і нестачі питної води. «Один ковток їжі, один ковток води за час маршруту, один жарт і одна пісня в корпусній роті», — писав французький військовий лікар.

Наслідки газової атаки німців. Осліплі солдати ідуть до шпиталю

Командувач обороною міста Ф. Петен неухильно виконував наказ за будь-яку ціну утримати Верден. Місто насправді було врятоване, але ціною перемоги стала загибель французької армії. Бойовий дух Франції був підірваний; вона сумувала за жертвами Вердена до закінчення війни. Не меншими були і німецькі втрати. У цілому на полі бою загинуло понад 700 тис. французьких і німецьких солдатів.

4. Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі. Мужність захисників Вердена вселила впевненість у командувача британських сил генерала Хейґа. Він сподівався, що наступ на р. Соммі стане вирішальною операцією, що змусить Німеччину капітулювати. Упродовж восьми днів на німецьку оборону було скинуто 52 тис. тонн боєприпасів, а 1 липня 1916 р. англійці й французи пішли у наступ. Війська атакували, занурившись у хвилі Соммі, майже пліч-о-пліч — ідеальна ціль для німецьких кулеметів...

Коли ж безплідні атаки затяглися до дощового листопада і війська тонули в болотах, настало гірке розчарування. Справді, німці відступили на кілька кілометрів, але це не була панічна втеча — генерал Гінденбург організовано відвів уцілілих на заздалегідь підготовлені укріплення.

Втративши 400 тис. чол. (втрати серед французів становили 200 тис., а серед німців — 800 тис.), англійці здобули менше, ніж було пролито крові, яка забарвила води Соммі в червоний колір...

Ми ще з вами розквитаємося! Карикатура з французького журналу

Не здобула Німеччина перемог і на морі. Спроба німецького флоту під орудою адмірала Шпеє прорвати 31 травня 1916 р. британську морську блокаду біля півострова Ютланд зазнала невдачі. У битві, в якій брали участь понад 250 кораблів, і яка не принесла перемоги жодній із сторін, було розвіяно німецький міф, що одна-єдина «вирішальна» битва може різко повернути кермо війни.

«Плоди війни». Карикатура з італійської газети «Аванті!»

5. Брусиловський прорив. У час, коли на Західному фронті точилися запеклі бої під Верденом, у червні 1916 р. російська армія на чолі з О. Брусиловим прорвала на Східному фронті лінію оборони австрійських і німецьких військ на ділянці близько 350 км. Втративши 1,5 млн чол., німці й австрійці залишили Львів і Чернівці. За 11 днів росіяни просунулися на більш як 70 км, що для Першої світової війни було небаченою раніше швидкістю. Проте для розвитку успіху О. Брусилову забракло сил і він змушений був перейти до оборони. Друга його спроба прорватися через австро-угорську оборону виявилась невдалою, проте дії російських військ істотно посприяли французам, які з останніх сил утримували Верден. Німецьке командування, перекинувши з-під Вердена шість дивізій, зуміло до жовтня 1916 р. зупинити російський наступ.

Наступу О. Брусилова сприяв і вступ у серпні у війну Румунії, хоча румунська армія й зазнала блискавичної поразки від болгарських і турецьких військ, у результаті якої впав Бухарест.

Свідчення 4

З листа, знайденого у загиблого російського солдата: «Дорога матусю, краще б ти мене на світ не родила, краще б маленьким у воді втопила, так я тепер мучусь...»

(История гражданской войны в СССР. — Т. 1. — М., 1953. — С. 34)

На Балканах війська німецького блоку, здолавши Сербію, у жовтні 1915 р. взяли Белград; болгарські та турецькі війська зазнали невдачі у Греції.

Османська імперія виявилася більш стійкою у військовому відношенні, ніж передбачалося. Попри важкі втрати, війська з Австралії, Нової Зеландії та Британії зазнали невдачі в боях проти турків у Галіполі. Тим часом після поразки під Кут аль-Амарою (1915) припинилася Месопотамська кампанія.

6. Підводна війна у 1915-1916 рр. Починаючи з 1915 р. і до закінчення війни Британія й Німеччина вели запеклу боротьбу на морі. Британці наполягали на своєму праві протидіяти, розшукувати і, якщо ці пошуки будуть успішними, захоплювати нейтральні кораблі, запідозрені в перевезенні вантажів до Німеччини. Після Ютланда німці також заявили, що для протидії вантажним поставкам до Британії ними буде вжито рішучих заходів — застосовано «необмежену» підводну війну.

Головну роль німці стали відводити не надводним кораблям, які вже не мали шансів на успіх, а діям підводних човнів («U-боутів»). Щоправда, їхня активність у 1914-1915 рр. була невисокою. Полювання на транспортні та пасажирські судна, торпедні атаки з підводних човнів мали не стільки військовий, скільки психологічний ефект. Так, у травні 1915 р. німецький підводний човен торпедував біля північного узбережжя Ірландії британський трансатлантичний лайнер «Лузитанія», що йшов з Нью-Йорка в Англію. У морських хвилях знайшли свою смерть 1 198 людей, зокрема 198 громадян США. Останню обставину Президент США Вудро Вілсон використав у 1917 р., щоб переконати конгрес у необхідності оголошення війни Німеччині.

Запитання і завдання

1. Чи досяг своєї мети німецько-австрійський наступ 1915 р. на Східному фронті? Яку ціну заплатили російські вояки, стримуючи наступ (використайте Свідчення 1)? Висновок аргументуйте.

2. Проаналізуйте Свідчення 2 і Свідчення 3. Якими були причини вступу Італії у війну на боці Антанти?

3. Верденська битва, це, на Ваш погляд, насамперед: а) героїчна сторінка європейської, передусім французької, історії; б) трагедія, що спіткала німців і французів; в) інший варіант оцінки...

Які критерії покладені в основу висновку, якого Ви дійшли?

4. Порівняйте стратегічні результати Брусиловського прориву зі Свідченням 3. Наскільки вищі стратегічні інтереси командування збігаються з настроями рядового солдата під час війни, що ведеться на чужій території?

5. Які цілі мало німецьке військове командування, оголошуючи «необмежену» підводну війну Британії і нейтральним державам? Чи вважаєте Ви, що в умовах війни норми міжнародного морського права не повинні «зв'язувати руки» воюючим країнам? Адже «переможців не судять»?

Проаналізуйте дані, наведені в таблиці, та зробіть висновок.

Втрати англійців (тис.) у боях проти німецької армії в 1915-1916 рр.
Рік	Втрати Великої Британії	Втрати Німеччини	У скільки життів своїх вояків обходилось британцям вивести з ладу одного німецького солдата
1915	268	110	2,5
1916	600	297	2

Головні події:

1915 р., травень — вступ у війну Італії на боці Антанти — австро-німецький наступ проти російських військ 1916 р., лютий — битва під Верденом 1916 р., травень — морська битва під Ютландом 1916 р., червень-жовтень — Брусиловський прорив 1916 р., червень-листопад — битва на р. Соммі

§ 3. ІІОДIЇ 1917-1918 РОКІВ

1. Вихід Росії з війни^[1]. Надмірне напруження сил під час війни врешті-решт підірвало міць Російської імперії. У березні 1917 р. в країні розпочалася революція, яка позбавила корони царя Миколу II і встановила республіканський лад. Тимчасовий російський уряд дотримувався політики «війна до переможного кінця» і цим прирік себе на поразку.

У жовтні на гаслах «негайного миру без анексій і контрибуцій» до влади в Росії, поваливши Тимчасовий уряд, прийшли при підтримці партії лівих соціалістів-революціонерів більшовики, очолювані Володимиром Леніним. З березня 1918 р. у м. Бересті-Литовському комуністична Росія, поступившись німцям територією понад 1 млн кв. км з населенням 62 млн осіб, уклала сепаратний мир з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною і вийшла з війни.

Російського фронту більше не існувало й Німеччина повністю зосередила свої армії на Заході.

Свідчення 1

«Стаття 1. Росія, з одного боку, й Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Туреччина, з іншого, оголошують, що стан війни між ними припинено... Стаття 5. Росія негайно здійснить демобілізацію своєї армії... Стаття 6. Росія зобов'язується негайно укласти мир з Українською Народною Республікою... Територія України негайно очищається від російських військ і російської Червоної гвардії...»

(З Берестейської угоди)

2. Вступ у війну США. Упродовж війни в американському суспільстві не спостерігалося підвищеного інтересу до неї. Американці мало розумілися на причинах цієї далекої і чужої для них війни і щиро бажали, щоб їхня країна дотримувалася нейтралітету. Власне, американські підприємці, не беручи формально участі у війні, збагачувалися за рахунок поставок країнам Антанти. Президент В. Вілсон був солідарний зі своїм народом і неодноразово публічно засуджував «гарячі голови», які закликали стати на бік Антанти і отримували завдяки війні значні прибутки.

Вілсон Вудро Томас (1856-1924) — державний діяч США. У 1879 р. закінчив Прінстонський університет. Захистив докторську дисертацію з історії. Викладав історію, політичну економіку, юриспруденцію. Член Демократичної партії США. У 1913-1921 — Президент США. Народився у штаті Вірджинія. За релігійною приналежністю — протестант

Такі настрої панували до травня 1915 р., коли спершу нападу німецького підводного човна зазнав американський танкер «Галфлайт», а потім сталася трагедія з «Лузитанією». Смерть величезної кількості мирних людей, серед яких були й американські жінки та діти, сколихнула громадську думку. Поки політики сперечалися між собою про заходи, яких повинна була вжити Америка, щоб змусити Німеччину припинити морський розбій, у серпні німецькі підводники торпедували англійський пароплав «Арабик», а у березні 1916 р. — французький пароплав «Сассекс»; серед загиблих знову були американці.

Чим більшого розмаху набувала проголошена Німеччиною «необмежена» підводна війна, тим більше американців схилялися до думки, що на завершальній стадії війни Америка мусить сказати своє вагоме слово. Інші ж брали активну участь в антивоєнних мітингах, що, на думку американців, свідчило про рівень демократії в їхній країні.

З лютого 1917 р. за ініціативою В. Вілсона американський уряд розірвав дипломатичні відносини з Німеччиною, але війну їй ще не було оголошено, оскільки до такого кроку не було формального приводу. Довго очікувати його не довелося: крім того, що у квітні 1917 р. німці потопили п'ять американських торгових суден, агресивність Німеччини щодо США знайшла й документальне підтвердження. Британська розвідка перехопила й передала американському уряду так звану «ноту Циммермана» — німецьку дипломатичну депешу, у якій ішлося про таємні переговори Німеччини з Мексикою з метою утворення військового союзу проти США.

Свідчення 2

В. Вілсон незадовго до вступу США у війну: «Варто повести наш народ на війну, як він забуде, що колись існувала терпимість. Щоб воювати, потрібно бути жорстоким і безжальним, дух безжальної жорстокості проникне в самий характер нашого національного життя, заразить конгрес, суди, поліцейського на посту і людину з вулиці».

(White И/. A. Wood row Wilson. The Man, His Times and His Task. — Boston, 1924. — P. 355-356)

Свідчення 3

Відповідно до Національного акта оборони (червень 1916 р.) чисельність Регулярної армії США зросла до 254 тис., а чисельність Національної гвардії — до 425 тис. Влітку 1916 р. В. Вілсон заснував Раду національної оборони. У серпні 1916 р. Конгрес США затвердив Морський акт, який передбачав реалізацію масштабної військово-морської програми будівництва за 3 роки 157 військових кораблів.

Свідчення 4

В. Вілсон у Конгресі США (2 квітня 1917 р.): «Ми не бажаємо ні завоювань, ні панування. Ми не шукаємо для себе ні контрибуцій, ні матеріального відшкодування за ті жертви, які добровільно приноситимемо. Ми лише одні з борців за права людини... Ми битимемося за демократію, за права тих, хто підкоряється властям, щоб мати право голосу у своїх власних державах, за права і свободи малих народів, за всезагальне панування права, створення такого союзу вільних народів, який принесе мир і безпеку всім народам і, нарешті, зробить сам світ вільним. Розв'язанню цього завдання ми можемо присвятити наше життя і нашу долю...»

(Wilson W. War and Peace. Presidential Messages. Addresses, and Public Papers (1917-1924)/ Ed, Baker R.S., Dodd W.E. — Volume 1. — New York, 1970. — P. 14; 16)

2 квітня 1917 р. В. Вілсон звернувся до конгресу з посланням, закликавши оголосити війну Німеччині. 6 квітня, отримавши схвалення парламенту, В. Вілсон офіційно оголосив, що США вступили у війну. Проте жодної офіційної угоди з Антантою В. Вілсон не уклав: Сполучені Штати вступили у війну як позаблокова країна.

3. Воєнні дії на Західному фронті. Обіцяна американська допомога вселила оптимізм у серця союзників, хоч очікувати негайного ефекту від кроку США було марно — перед тим, як прибути до Франції, американські загони повинні були бути відповідно навченими, оскільки не мали належної військової підготовки.

Відтак для німецького командування чи не єдиним шансом уникнути поразки було розгромити Англію й вивести її з війни до того, як нога американського солдата ступить на французький суходіл.

На Західному фронті було призначено нового французького командувача. Ним став Р. Нівель, людина самовпевнена, проте не надто здібна. Він був переконаний, що як тільки захоче, то зможе виграти війну одним ударом. На жаль для нього, Е. Людендорф відвів свої війська до заздалегідь обладнаних укріплень. Коли Р. Нівель у квітні 1917 р. перейшов у наступ у Шампані, ворога перед ним... не виявилося.

Французькі війська опинилися на вщент спустошеній війною території, яку вони повинні були пройти на очах у невидимого ними противника. Все повторювалося з фотографічною точністю, як було на р. Соммі. Наприкінці битви французам удалося прорвати оборону і знищити багато німецьких полків. Дивовижно, але німці так і не дізналися, що від Парижа їх відокремлювали нечисленні французькі війська.

Щоб послабити німецький тиск на французів, британський командувач Хейґ розпочав нову атаку біля Іпру. Це був один з найжахливіших ударів у лоб оборони противника за всю війну.

Попереднє бомбардування зруйнувало дренажну систему, що осушувала низину. Безперервні сильні дощі перетворили поле битви у море багнюки, крізь яку, по пояс у воді, кидалися вперед британські вояки. Зброя всмоктувалася цією багнюкою, як вода губкою. «Це взагалі не було життям», — писав Людендорф, — «це було просто бридке страждання».

Втративши 265 тис. чоловік, британці зайняли близько шести миль^[2]заболочених сільськогосподарських угідь.

Найприємнішими для союзників за весь 1917 р. стали лише дві події: прибуття на допомогу перших американських підрозділів та події на Сході. Тут у 1917 р. у війні настав злам — скориставшись успішним Арабським повстанням (1916), яке охопило більшу частину Аравійського півострова, британці рушили на Баґдад. На цей час вже не існувало як такої німецької колоніальної імперії. Німецькі колонії перебували під захистом військ, постійно розташованих у Тоґо, Німецькій Океанії, Німецькій Новій Гвінеї та на частині території Китаю, але всі вони капітулювали ще у листопаді 1914 р. У липні 1915 р. Німецька Південно-Західна Африка (тепер Намібія) капітулювала перед південноафриканськими військами, у той час як у лютому 1916 р. припинив опір Камерун. У грудні 1917 р. союзники вступили до Єрусалима, поклавши край багатостолітньому пануванню тут турків. Усі колонії, за винятком Німецької Східної Африки (Танґаньїка), припинили опір і оголосили про вихід з війни на третій день після підписання Німеччиною перемир'я.

На політичному фронті союзники мали двох впливових військових лідерів: британського прем'єра Д. Ллойд Джорджа і 76-річного Ж. Клемансо, якого за його антинімецьку рішучість називали «тигром». Я весь час веду війну, — заявляв Ж. Клемансо. Наявність таких авторитетних лідерів була необхідністю для здобуття перемоги, але й при цьому лише небагато хто осмілювався передбачати близьке завершення війни.

У 1917 р., маючи на своєму озброєнні понад 300 підводних човнів, Німеччина на весь світ заявила, що безжально топитиме кораблі Антанти і нейтральні судна, що йтимуть у бік Англії.

Ллойд Джордж Девід (1863-1945). Державний діяч Великої Британії, лорд (1945). Член Ліберальної партії. У 1916-1922 рр. — прем'єр-міністр. Один із творців Версальського договору 1919 р.

 

Клемансо Жорж Бенжамен (1841-1929) — французький політик, публіцист. У 1906-1909 і 1917-1920 рр. — прем'єр-міністр. Здобув медичну освіту в Сорбонні. Деякий час практикував як лікар. Політичною діяльністю почав займатися як мер Монмартру. Під час Першої світової війни виявив себе як рішучий і діяльний політик. Один із творців Версальського договору 1919 р. Після невдалої спроби бути обраним президентом відійшов віт; політичної діяльності.

Відразу ж вона поновила торпедні атаки із субмарин. Проте Німеччина грала в азартну гру, адже, здійснюючи блокаду Британії, вона спонукала до вступу у війну США, де ще не загоїлися душевні рани, завдані трагедією «Лузитанії».

У квітні 1917 р. німецькі підводні човни потопили цілий флот із британських і нейтральних кораблів загальною водомісткістю понад 1 млн тонн. Кожен четвертий корабель, що залишав британський порт, уже ніколи туди не повернувся...

Проти дій німецьких субмарин, які атакували кораблі, була лише одна ефективна зброя — конвой. Кораблі зосереджувалися у групу і рухалися в супроводі потужних військових крейсерів і британських та французьких підводних човнів.

Незважаючи на протидію Адміралтейства (британського морського відомства), прем'єр-міністр Д. Ллойд Джордж наполіг, щоб усі торгові кораблі ходили у складі конвою. У результаті втрати союзників і нейтральних держав на морі скоротилися.

Загалом за роки війни німецькими підводними човнами було потоплено понад 1 000 британських і французьких кораблів, зокрема 100 бойових надводних суден і 178 підводних човнів противника. У жовтні 1917 р. у Німеччині було прийнято «програму Шеєра», за якою планувалося поставити у бойовий стрій ще 376 «U-боутів». Та часу на втілення цієї програми історія Німеччині не залишила.

З вересня 1917 р. британці та американці спільними зусиллями збудували багато нових кораблів натомість втрачених Британією, а на кінець року вони спустили на воду субмарини, які були могутнішими за німецькі. Найстрашніша небезпека залишилася позаду, і тепер вже Велика Британія повільно затягувала на шиї Німеччини мотузку блокади. На Німеччину невідворотно насувався голод. Споживання м'яса у країні вже становило лише чверть від рівня споживання в 1914 p., а темпи смертності серед новонароджених і маленьких дітей зросли на 50 %.

Останній рік війни розпочався важливою політичною подією — у січні 1918 р. В. Вілсон оприлюднив у Конгресі США «14 пунктів», що закладали основи післявоєнного миру. Цей документ, який суттєво вплинув на події на фронтах, а ще більше — на післявоєнне облаштування світу, було перекладено багатьма мовами й видрукувано загальним накладом понад 6 млн примірників.

Свідчення 5

Головні положення «14 пунктів»: «— Скасування таємних міжнародних угод — Гарантування вільного і безпечного мореплавства — Усунення економічних бар'єрів і встановлення рівних умов для торгівлі — Спільне скорочення озброєнь — Справедливе вирішення усіх колоніальних суперечок з урахуванням потреб населення . — Вирішення усіх питань щодо Росії — Залагодження територіальних суперечок між державами — Створення Польської держави — Створення всесвітньої міжнародної організації»

Допоки політики ворогуючих країн, насамперед Німеччини, вирішували, як ставитися до «14 пунктів», Е. Людендорф, командувач німецького Західного фронту і фактичний диктатор країни, визначив головну свою мету — завдати нокаутуючого удару військам Антанти неодмінно до того часу, коли американська військова сила розпростає свої могутні плечі.

Масований німецький наступ, що розпочався у березні 1918 р., привів німців, як і в 1914 р., на Марну. Перед обличчям цієї небезпеки союзники нарешті домовилися між собою про єдиного командувача всіх їхніх сил — французького маршала Ф. Фоша. Оборонна лінія союзників прогнулася, але не прорвалася. Німці, які тепер атакували, зазнавали таких само жахливих втрат, як це раніше було з англійцями і французами.

Німеччина боролася з останніх сил; британська морська блокада змушувала страждати не лише німецьких солдатів, що не мали достатньо харчів і набоїв, а також їхні сім'ї на батьківщині. Завзяття німців помітно гасло, і тепер вже Е. Людендорф без військової поліції не міг змусити своїх вояків з останніх сил прорватися до Парижа. Німецький наступ захлинувся в крові.

8 серпня, у день, який Е. Людендорф назвав «чорним днем німецької армії», союзники завдали могутнього контрудару. Кинувши у бій 450 танків, британці змусили німців відступити до Ам'єна. Американці висаджувалися на узбережжі Франції цілодобово. Німці вже не вірили у перемогу, але ще сподівалися укласти мир на прийнятних для Німеччини умовах. Найкращим варіантом було припинити опір на принципах, викладених у «14 пунктах», тому ще влітку німецький уряд звернувся з пропозицією про переговори на вілсонівських засадах.

Французький маршал Ф. Фош

У жовтні 1918 p. у Франції вже було розгорнуто американську армію чисельністю понад 1 млн 750 тис. чоловік.

4. Закінчення війни. Комп’єнське перемир'я. Хоча головні битви розгорталися у 1918 р. на Західному фронті, не вони завершили війну, а події на Східному фронті.

Упродовж двох років у північній частині Греції англо-французькі війська безрезультатно боролися проти Центральних держав. Тепер у них з'явився шанс: у серпні було зайнято і звільнено Сербію, а у наступні місяці Туреччина зазнала поразки у Вірменії та Сирії.

Потім настала черга Австро-Угорщини. Італійці нарешті поквиталися за попередні принизливі поразки, атакувавши австрійську армію з півдня. На територію Австро-Угорської імперії впала злива бомб, нашпигованих не вибухівкою, а листівками із закликом до капітуляції. У них неавстрійським народам обіцялися свобода, мир і національне самовизначення. Воєнні поразки австрійської армії, блокада і пропаганда союзників спричинили розпад імперії на національні держави.

Наприкінці вересня 1918 р. П. Гінденбурґ і Е. Людендорф заявили німецькій владі, що армія вже не має сил боротися і поставили вимогу укласти перемир'я. Відтак німецький принц Макс Баденський звернувся з цим до В. Вілсона. До Німеччини приєдналася й Австро-Угорщина. Поки тривали переговори, сталися події, що прискорили розв'язку: у березні з війни вийшла Болгарія, у жовтні — Туреччина, а в листопаді — Австро-Угорщина.

На тлі поразки своїх союзників та нестримного відступу німецької армії на Заході, повстання німецьких військових моряків, що 3 листопада 1918 р. поклало початок революції в Німеччині, зречення кайзера Вільгельма II у Комп’єнському лісі біля залізничної станції Ретонд об 11-й годині 11 листопада 1918 р. було підписано перемир'я. Спочатку на Західному фронті, а потім повсюдно в Європі запанувала тиша. Офіційно на континенті настав мир.

5. Наслідки війни. Війна, під час якої союзники щонайменше чотири рази були близькі до поразки, закінчилася. Наприкінці її Центральні держави воювали проти держав, що мали переважаючі фінансові, військові та трудові ресурси світу. Також союзники цілком контролювали моря, а на останній фазі війни мали перевагу в повітрі. Авіація у цій війні використовувалася не стільки для завдання бомбових ударів, скільки для ведення повітряної розвідки за переміщенням ворожої армії.

Дві величезні помилки, яких припустилася Німеччина, вторгнення в нейтральну Бельгію і ведення «необмеженої» підводної війни, об'єднали проти неї з метою убезпечити світ від німецького мілітаризму більшість країн. Обидві ці акції Німеччини були викликом моральним засадам більшості націй і не могли бути залишені без покарання.

Недоліками взаємодії союзних держав було те, що вони тривалий час не могли згуртувати свої зусилля, а їхнє постійне змагання за лідерство в антинімецькій коаліції мало не коштувало їм перемоги.