- •П. Б. Полянський
- •Варіанти періодизації історії першої половини XX ст.
- •§ 1. Початок першої світової війни
- •Утворення Троїстого союзу й Четверного союзу
- •§ 2. Кампанії 1915-1916 років
- •Перша світова війна. Бойові дії в Європі Головні події Першої світової війни 1914-1918 рр.
- •§ 4. Паризька мирна конференція
- •Німеччина після Версальського договору (28 червня 1919 р.)
- •§ 5. Врегулювання проблеми репарацій
- •3. Визначте подібне і відмінне у «плані Дауеса» і «плані Юнга».
- •4. Які країни і з яких причин виступали проти відновлення економіки Німеччини? Чи мали їхні керівники, на вашу думку, рацію?
- •5. Порівняйте Свідчення 2, 3. Що, як на Вас, об'єднує думки політиків різної орієнтації щодо проблеми репарацій?
- •§ 6. Перегляд повоєнних договорів у 20-х роках. Перші кроки до творення системи колективної безпеки
- •Територіальні зміни в Центральній і Східній Європі та в Малій Азії внаслідок Першої світової війни
- •§ 7. Сполучені штати америки
- •§ 8. «Новий курс» ф. Д. Рузвелта
- •§ 9. Велика британія
- •§ 10. Франція
- •§ 11. Тоталітаризм
- •§ 12. Росія — срср. Російська революція 1917 року
- •§ 13. Встановлення радянської влади
- •§ 14. Росія в перші роки радянської влади
- •Засади неПу
- •Проекти об'єднання:
- •Розпад Російської імперії, Утворення срср
- •§ 15. Срср у другій половині 20-х-30-х роках
- •§ 17. Німеччина. Доба революції та ваймарської республіки
- •§ 18. Нацистська диктатура
- •§ 19. Іспанія
- •Громадянська війна в Іспанії (1936-1939)
- •§ 20. Польща
- •Режим «санації»:
- •§ 21. Чехо-словаччина
- •Ознаки державної влади чср за конституцією 1920 р.
- •Найвпливовіші загальнодержавні та регіональні політичні партії
- •§ 22. Угорщина
- •§ 23. Румунія
- •Територіально-адміністративний устрій Румунії (1925)
- •Розподіл влади в Румунії за конституцією 1923 р.
- •Чинники, що перешкоджали розвитку сільського господарства
- •§ 25. Югославія
- •§ 26. Японія
- •§ 27. Китай
- •§ 29. Країни близького та середнього сходу
- •Реформи Реза-шаха Пехлеві
- •§ 30. Країни африки
- •§ 31. Країни латинської америки
- •Країни Передньої та Південної Азії і Північно-Східної Африки в міжвоєнний період
- •§ 32. Освіта. Наука. Техніка
- •§ 33. Література[1]
- •§ 34. Мистецтво. Олімпійський рух
- •§ 35. Зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу
- •§ 36. Наростання загрози війни
- •§ 37. Згуртування сил агресії
- •Міжнародні відносини в Європі у 1935-1939 pp.
- •§ 38. Переддень віини
Німеччина після Версальського договору (28 червня 1919 р.)
1 Антанта — у перекладі з французької — «сердечна угода».
Запитання і завдання
1. У чому полягали головні причини загострення відносин між країнами-переможницями напередодні і під час Паризької конференції?
2. Що свідчить про те, що держави-переможниці, підписуючи з переможеними договори, дбали про свої власні політичні інтереси?
3. Порівняйте Свідчення 2, 3, 4. Як Ви розцінюєте те, що характеристики Версальського договору, дані двома видатними тогочасними британськими політиками і сучасним німецьким істориком, збігаються?
4. Чому народи переможених країн, зокрема Туреччини, виступали за підписання нових договорів?
5. Назвіть керівні органи Ліги Націй у порядку їх значущості:
а) Секретаріат; б) Асамблея; в) Рада; г) Мандатна комісія.
6. Чому неєвропейські країни піддавали критиці устрій Ліги Націй?
7. Чому, на Вашу думку, рішення американського конгресу про неприєднання США до Ліги Націй завдало тяжкого удару по цій організації?
Головні події:
1919 р., 18 січня — відкриття Паризької мирної конференції 1919 р., 28 червня — підписано Версальський договір 1919-1946 рр. — період існування Ліги Націй 1919 р. — підписано Сен-Жерменський (з Австрією), Нейїський (з Болгарією) мирні договори 1920 р. — підписано Тріанонський (з Угорщиною), Севрський (з Туреччиною) мирні договори
§ 5. Врегулювання проблеми репарацій
1. Окупація Францією та Бельгією німецького Руру. Як відомо, у статтях Версальського договору не було конкретно зазначено суму німецьких репарацій. Після війни це питання стало яблуком розбрату між Німеччиною та Францією — країнами, які перебували на межі економічного краху. Для Франції «німецьке питання» було справою честі, але без підтримки чи хоча би згоди США й Британії вона не могла реалізувати жодне з рішень Версалю. Німецькі репарації були для Франції не тільки і не стільки питанням грошей, скільки питанням відновлення німецької могутності, і, отже, майбутньої безпеки Франції.
На думку французів, якщо дозволити німцям ухилитися від сплати репарацій, то вони згодом відмовляться і від військових, і від територіальних статей Версальського договору. На Лігу Націй французи тут особливо не покладалися.
Окупація Руру французькими військами
Репараційна комісія 1921 р. визначила, що впродовж 42 років Німеччина повинна виплатити репарацій на суму 6,6 млрд англійських фунтів стерлінгів. До кінця 1922 р. Німеччина справно виплачувала репарації, але з часом, оголосивши, що вона більше не спроможна це робити, припинила виплати. У відповідь у січні 1923 р. Франція й Бельгія самочинно окупували Рурську область — «серце» німецької економіки. Французькі та бельгійські війська вступили до Руру для вилучення німецького устаткування і сировини в рахунок репарацій.
Німецькі робітники оголосили страйк і відмовилися співпрацювати з французами, а німецький уряд закликав до пасивного опору в Рурі. Організувавши пасивний опір окупації, німецький уряд друкував паперові гроші для виплати страйкуючим робітникам Руру та допомоги по безробіттю.
Свідчення 1
Президент Франції Раймон Пуанкаре (вересень 1923 р.): «Усе залежить від виконання. Ми очікуємо від Німеччини справ. Вона відмовилася ставити нам умови. Це добре. Але їй належить тепер показати нам, що вона дійсно готова полегшити нам на зайнятих територіях виконання всіх її зобов'язань».
(Rene Ріпо. La bataille de Ruhr. — Paris, 1924. — P. 290)
Наразившись на осуд світової громадської думки і віддаючи собі звіт у тому, що силовими методами проблему не вирішити, восени 1923 р. французький уряд вивів війська з Руру.
Події у Рурі спонукали Лігу Націй до розробки міжнародного механізму врегулювання економічних проблем у повоєнній Європі. У результаті з'явилися «план Дауеса» і «план Юнга».
2. «План Дауеса». У квітні 1924 р. американським банкіром Чарлзом Дауесом і британським міністром закордонних справ Джозефом Остіном Чемберленом було розроблено план економічного оздоровлення Німеччини, названий «планом Дауеса». У серпні того ж року його затвердила Лондонська міжнародна конференція.
План складався з трьох частин і мав на меті забезпечити сплату Німеччиною репарацій відновленням її господарства. Для цього, насамперед, потрібно було зміцнити німецьку марку і забезпечити виконання країною бюджету.
Умови «плану Дауеса»
|
|
Стабілізація та відновлення Німеччини, а відтак — стабільність в Європі значною мірою залежали від американських позичок. Відповідно до «плану Дауеса» кредити були спрямовані насамперед на подолання інфляції та відбудову економіки. Більшість з цих короткотермінових кредитів німецький уряд спрямовував на житлове будівництво й громадські роботи, щоб зменшити в країні безробіття.
Природним ринком збуту німецьких товарів була радянська Росія. Це, з одного боку, зближувало дві країни, а з іншого — США. Англія й Франція позбувалися в Європі конкуренції якісних німецьких товарів.
На перших порах безробіття в Німеччині продовжувало зростати, і більшість простих німців не відчували, що в їхньому житті сталися зміни на краще. Власне, відбудову країни вони оплачували зі своїх гаманців. Ці зміни стали помітними тоді, коли було вдвічі скорочено суму репарацій.
У цілому виконання «плану Дауеса» дало позитивні результати: до Німеччини прийшов іноземний, в основному американський, капітал, сума якого перевищувала репарації; виплативши 7,5 млрд марок репарацій, Німеччина отримала позик на 21 млрд. 1929 р. цей план було замінено «планом Юнга».
3. «План Юнга». Удруге німці повірили у кращі часи в результаті реалізації «плану Юнга» (1929), названого на честь голови комітету експертів з репараційної проблеми Ліги Націй американця Оуена Юнга. Головна ідея плану полягала у зменшенні загального розміру німецьких репарацій. Проект плану було схвалено Гаазькою міжнародною конференцією з репарацій у серпні 1929 р. Фактично він проіснував до 1931 р., хоча формально був скасований на Лозаннській конференції 1932 р.
Умови «плану Юнга»
|
Сен-Жермен: договір з Австрією (1919)
|
Свідчення 3
«Опівдні картина змінюється. Міністр фінансів Сноуден[1] стверджує, що рішення експертів ні до чого не зобов'язують уряди, що розподіл щорічних німецьких надходжень між кредиторами не задовольняє Велику Британію і що поставки натурою, передбачені планом Юнга, завдають збитків англійським економічним інтересам. Сноуден потискує плечима і крізь зуби виголошує кілька неприємних слів на адресу французьких делегатів, котрих це обурює...»
(Табуи Женевьева. Двадцать лет дипломатической борьбы... С. 93)
Чи не найпопулярнішим німецьким політиком часів «плану Дауеса» був міністр закордонних справ Ґустав Штреземанн, який забезпечив зовнішньополітичну стабільність країни. 1925 р. Німеччина підписала Локарнський договір, а наступного року вступила до Ліги Націй. Ці події, а також підписання 1928 р. пакту Бріана-Келлога (про це детальніше йтиметься у наступному параграфі) повернули Німеччину в сім'ю європейських народів. Упродовж року Англія та Франція погодилися вивести свої війська з Райну, де вони перебували 5 років відповідно до Версальського договору. 1928 рік Німеччина та вся Європа зустрічали з новими надіями.
І. Штреземанн
1Філіпп Сноуден — тодішній міністр фінансів Великої Британії.
Запитання і завдання
1. Чим була спричинена французько-бельгійська окупація Руру?
<p>2. Чому Франція й Бельгія, врешті-решт, вивели свої війська з Рурської області?
