Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій ЕБ.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Питання до самоконтролю:

  1. Визначення інформаційної безпеки.

  2. Основні загрози інформаційній безпеці.

  3. Показники інформаційної безпеки.

  4. Інформація та дані.

  5. Форми адекватності інформації.

  6. Міри інформації.

  7. Якість інформації.

  8. Доступність інформації.

  9. Цінність, цілісність і конфіденційність інформації.

  10. Цінність і ціна інформації.

  11. Залежність цінності інформації від часу.

  12. Види інформації, що підлягають захисту.

Література.

  1. Конституція України.

  2. Юдін О.К., Богуш В.М. Навчальний посібник. Інформаційна безпека держави. Харків 2005. С. 234-244.

  3. В.И.Ярочкин. Учебник. Информационная безопасность. Москва 2003. С. 6-22.

  4. Паламарчук В.І. Лекції № 8. Інформація на підприємстві. ОРІДУ.2007.

  5. Паламарчук В.І. Лекція №9. Основні властивості інформації як предмета захисту. ОРІДУ.2007.

Тема 6. Захист інформації.

ПЛАН

  1. Основні визначення.

  2. Правовий захист.

  3. Організаційний захист.

  4. Інженерно-технічний захист.

Питання 1. Основні визначення.

Напрями забезпечення безпеки інформації — це норма­тивно-правові категорії, орієнтовані на забезпечення комплекс­ного захисту інформації від внутрішніх та зовнішніх загроз на державному рівні, на рівні підприємства або організації, на рівні окремої особистості.

З урахуванням практики, що склалася на теперішній час, виділяють наступні напрями захисту інформації:

  • правовий захист — це спеціальні закони, інші нормативні акти, правила, процедури та заходи, що забезпечують захист інформації на правовій основі;

  • організаційний захист — це регламентація виробничої діяль­ності та взаємовідносин виконавців на нормативно-правовій основі, яка виключає або послаблює нанесення будь-яких збитків виконавцям;

  • інженерно-технічний захист — це використання різноманіт­них технічних засобів, що перешкоджають нанесенню збит­ків.

Крім того, заходи захисту, орієнтовані на забезпечення безпе­ки інформації, можуть бути охарактеризовані цілим рядом пара­метрів, що відображають, окрім напрямів, орієнтацію на об'єкти захисту, характер загроз, способи дій, їх розповсюдження, охоп­лення та масштабність.

Так, за характером загроз заходи захисту орієнтовані на за­хист інформації від розголошення, витоку та несанкціоновано­го доступу. За способом дії їх можна поділити на попередження, виявлення, припинення та відновлення збитків або інших утрат. За охопленням заходи захисту можуть розповсюджуватися на територію, будівлю, приміщення, апаратуру або окремі елементи апаратури. Масштабність заходів захисту характеризується як об'єктовий, груповий або індивідуальний захист.

Питання 2. Правовий захист.

Поняття права визначається як сукупність загальнообов'яз­кових правил і норм поведінки, що встановлені або санкціоно­вані державою, відносно до певних сфер життя та діяльності де­ржавних органів, підприємств (організацій) та населення (окре­мої особистості).

Правовий захист інформації як ресурсу признаний на між­державному, державному рівні та визначається міждержавними договорами, конвенціями, деклараціями та реалізується патента­ми, авторським правом та ліцензіями на їхній захист. На держав­ному рівні правовий захист регулюється державними та відом­чими актами.

У нашій державі такими правилами (актами, нормами) є Конституція України, закони України, цивільне, адміністративне, кримінальне право, викладене у відповідних кодексах. Що сто­сується відомчих нормативних актів, то вони визначаються наказами, керівництвами, положеннями та інструкціями, які вида­ються відомствами, організаціями та підприємствами, що діють у межах певних структур.

Сучасні умови вимагають і визначають необхідність комплек­сного підходу до формування законодавства із захисту інформа­ції, його складу та змісту, співвіднесення його зі всією системою законів та правових актів України.

Вимоги інформаційної безпеки повинні органічно входити до усіх рівнів законодавства, у тому числі й у конституційне зако­нодавство, основні загальні закони, закони з організації держав­ної системи управління, спеціальні закони, відомчі правові акти і т.ін. Звичайно використовується наступна структура правових актів, які орієнтовані на правовий захист інформації.

Конституційне законодавство. Норми, що стосуються пи­тань інформатизації та захисту інформації, входять до нього як складові елементи.

Загальні закони, кодекси (про власність, про надра, про пра­ва громадян, про громадянство, про податки, про антимонопольну діяльність і т.ін.), які включають норми з питань інформатиза­ції та інформаційної безпеки.

Закони про організацію управління стосовно окремих структур господарства, економіки, системи державних органів та визначення їхнього статусу. Такі закони включають окремі норми з питань захисту інформації. Поряд із загальними питан­нями інформаційного забезпечення та захисту інформації конк­ретного органу ці норми повинні встановлювати його обов'язки з формування, актуалізації та безпеки інформації, що становить загальнодержавний інтерес.

Спеціальні закони, які належать до конкретних сфер відно­син, галузей господарства, процесів. До їхнього числа входять Закони України «Про інформацію», «Про захист інформації в ав­томатизованих системах» і т.ін. Власне склад і зміст цього блоку законів і створює спеціальне законодавство як основу правового забезпечення інформаційної безпеки.

Підзаконні нормативні акти із захисту інформації.

Правоохоронне законодавство України, яке містить нор­ми про відповідальність за правопорушення у сфері інформати­зації.

Спеціальне законодавство в галузі безпеки інформації може бути представлене сукупністю законів. В їхньому складі особли­ве місце посідають Закони «Про інформацію» та «Про захист ін­формації в автоматизованих системах», які закладають основи правового визначення всіх найважливіших компонентів інфор­маційної діяльності:

  • інформації та інформаційних систем;

  • суб'єктів — учасників інформаційних процесів;

  • правовідносин виробників та споживачів інформаційної продукції;

  • власників (джерел) інформації — оброблювачів та спожива­чів наоснові відносин власності при забезпеченні гарантій інтересів громадян та держави.

Ці закони також визначають основи захисту інформації у сис­темах оброблення і при її використанні з урахуванням категорій доступу до відкритої інформації і до інформації з обмеженим доступом. Ці закони містять, крім того, загальні норми з органі­зації та ведення інформаційних систем, включаючи банки даних державного призначення, порядок державної реєстрації, ліцен­зування, сертифікації, експертизи, а також загальні принципи за­хисту та гарантій прав учасників інформаційного процесу.

Питання правового режиму інформації з обмеженим досту­пом реалізуються у двох самостійних законах про державну та комерційну (проект) таємниці.

Таким чином, правовий захист інформації забезпечується нормативно-законодавчими актами, сукупність яких за рівнем становить ієрархічну систему від Конституції України до функ­ціональних обов'язків і контрактів конкретного виконавця, які визначають перелік відомостей, що підлягає охороні, і заходи відповідальності за їх розголошення.

Одним із нових напрямків правового захисту є страхове за­безпечення. Воно призначене для захисту власної інформації та засобів її оброблення як від традиційних загроз (крадіжки, стихійні лиха), так і від загроз, що виникають у ході роботи з інформацією. До них відносяться розголошення, витік та несан­кціонований доступ до конфіденційної інформації.

Метою страхування є забезпечення страхового захисту фі­зичних та юридичних від страхових ризиків у вигляді повного або часткового відшкодування збитків і втрат, які спричинені стихійними лихами, надзвичайними подіями в різних галузях діяльності, протиправними діями зі сторони конкурентів та зло­вмисників шляхом виплати грошової компенсація або надання сервісних послуг (ремонт, відновлення) при настанні страхової події.

Дії із захисту інформації від витоку технічними каналами регламентуються наступними документами:

  • ТР ЕОТ-95 «Тимчасові рекомендації з технічного захисту ін­формації у засобах обчислювальної техніки, автоматизованих системах і мережах від витоку каналами побічних електромаг­нітних випромінювань і наводок»;

  • ПЕМВН-95 «Тимчасові рекомендації з технічного захисту ін­формації від витоку каналами побічних електромагнітних вип­ромінювань і наводок».

Дії із захисту інформації від несанкціонованого доступу рег­ламентують:

  • Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах»;

  • нормативні документи системи технічного захисту інформа­ції в комп'ютерних (автоматизованих системах) від несанкціоно­ваного доступу і т.ін.

Правовими документами є й державні та міждержавні стан­дарти на інформаційну діяльність з урахуванням забезпечення її безпеки, зокрема:

  • ДСТУ 3396.0-96. Захист інформації. Технічний захист інфор­мації. Основні положення;

  • ДСТУ 3396.1-96. Захист інформації. Технічний захист інфор­мації. Порядок проведення робіт;

  • ДСТУ 3396.2-97. Захист інформації. Технічний захист інфор­мації. Терміни та визначення;

  • ГОСТ 28147-89 Системи обработки информации. Защита криптографическая. Алгоритм криптографического преобразования;

  • ГОСТ 34.310-95. Информационная технология. Криптографичеекая защита информации. Процедуры выработки и проверки злектронной цифровой подписи на базе асимметрического криптографического алгоритма;

  • ГОСТ 34.311-95 Информационная технология.

Криптографическая защита информации. Функция хеширования. Опираючись на державні правові акти та, враховуючи відомчі інтереси на рівні конкретного підприємства (фірми, ор­ганізації), розроблюються власні нормативно-правові докумен­ти, орієнтовані на забезпечення інформаційної безпеки. До таких документів відносяться:

  • Положення про збереження конфіденційної інформації;

  • Перелік відомостей, які складають конфіденційну інформа­цію;

  • Інструкція про порядок допуску співробітників до відомос­тей, які складають конфіденційну інформацію;

  • Положення про спеціальне діловодство та документообіг;

  • Перелік відомостей, які дозволені до опублікування у відкритому друці;

  • Положення про роботу з іноземними фірмами та їхніми представниками;

  • Зобов'язання співробітника про збереження конфіденційної інформації;

  • Пам'ятка співробітнику про збереження комерційної таєм­ниці.

Указані нормативні акти спрямовані на попередження ви­падків неправомірного оголошення (розголошення) секретів на правовій основі — у разі їх порушення повинні вживатися від­повідні заходи впливу.

Залежно від характеру інформації, її доступності для зацікав­лених споживачів, а також економічної доцільності конкретних захисних заходів можуть бути вибрані наступні форми захисту інформації:

  • патентування;

  • авторське право;

  • признання відомостей конфіденційними;

  • товарні знаки;

  • застосування норм зобов 'язувального права.

Існує певна різниця між авторським правом та комерційною таємницею. Авторське право захищає тільки форму вираження ідеї. Комерційна таємниця стосується безпосередньо змісту. Ав­торське право захищає від копіювання незалежно від конфіден­ційних відносин із власником. До авторського права вдаються при широкій публікації своєї інформації, у той час як комерційну таємницю тримають у секреті. Очевидно, що порівняно з патен­том та авторським правом комерційна та виробнича таємниці є найбільш зручними, надійними та гнучкими формами захисту інформації.

Окрім вищевикладених форм правового захисту та права на­лежності інформації, широко застосовується офіційна передача права на користування нею у вигляді ліцензії.

Ліцензія (від лат. Нсегніа — свобода, право) — це дозвіл, виданий державою на проведення деяких видів госпо­дарської діяльності, включаючи зовнішньоторговельні опера­ції (ввезення та вивезення) та надання права використовувати захищені патентами винаходи, технології, методики. Ліцензійні дозволи надаються на певний час і на певні види товарів.

Комерційна таємниця — це відомості, які не є державними секретами, пов'язані з виробництвом, техноло­гією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю, розголошен­ня, витік не несанкціонований доступ до якої може призвести до збитків їхнім власникам.

До комерційної таємниці не належать:

  • відомості, що охороняються державою;

  • відомості, які є загальновідомими на законній підставі;

  • відомості про негативні сторони діяльності;

  • установчі документи та відомості про господарську діяль­ність.

Створюючи систему інформаційної безпеки, необхідно чіт­ко розуміти, що без правового забезпечення захисту інформації будь-які наступні претензії до несумлінного співробітника клієнта, конкурента та посадової особи будуть просто безпідставними.

Якщо перелік відомостей конфіденційного характеру не до­ведений своєчасно до кожного співробітника (природно, якщо від допущений до виконання посадових обов'язків) у письмово­му вигляді, то співробітник, який викрав важливу інформацію при порушенні встановленого порядку роботи з нею, скоріше за все буде не покараним.

Правові норми забезпечення безпеки та захисту інформації на конкретному підприємстві (фірмі, організації) відображають­ся у сукупності установчих, організаційних та функціональних документів.

Вимоги забезпечення безпеки та захисту інформації відобра­жаються у Статуті (установчому договорі) у вигляді наступних положень:

  • підприємство має право визначати склад,обсяги та порядок захисту конфіденційних відомостей, вимагати від своїх спів­робітників забезпечення їх збереження та захисту від внут­рішніх та зовнішніх загроз;

  • підприємство зобов'язане забезпечувати збереження конфі­денційної інформації.

Такі вимоги дають адміністрації підприємства наступні права:

  • створювати організаційні структури із захисту конфіденцій­ної інформації;

  • видавати нормативні та розпорядчі документи, які визнача­ють порядок виділення відомостей конфіденційного характе­ру та механізми їхнього захисту;

  • включати вимоги із захисту інформації в угоди з усіх видів господарської діяльності;

  • вимагати захисту інтересів підприємства з боку державних та судових інстанцій;

  • розпоряджатися інформацією, що є власністю підприємства,з метою вигоди та недопущення економічних збитків колек­тиву підприємства та власникові засобів виробництва;

  • розробляти «Перелік відомостей конфіденційної інформа­ції».

Вимоги правового забезпечення захисту інформації передба­чаються у колективному договорі. Колективний договір повинен містити наступні вимоги.

Розділ «Предмет договору».

Адміністрація підприємства (у тому числі й адміністрація са­мостійних підрозділів) зобов'язується забезпечити розробку та здійснення заходів із визначення та захисту конфіденційної ін­формації.

Трудовий колектив приймає на себе зобов'язання з дотри­мання встановлених на підприємстві вимог із захисту конфіден­ційної інформації.

Адміністрація зобов'язана враховувати вимоги захисту кон­фіденційної інформації у правилах внутрішнього розпорядку.

Розділ «Кадри. Забезпечення дисципліни праці». Адміністрація зобов'язується:

• порушників вимог із захисту комерційної таємниці притяга­ти до адміністративної та кримінальної відповідальності від­повідно до чинного законодавства.

Розділ «Порядок приймання та звільнення робітників та службовців».

При прийманні робітника або службовця на роботу або пере­веденні його в установленому порядку на іншу роботу, зв'язану з конфіденційною інформацією підприємства, а також при звіль­ненні його з роботи адміністрація зобов'язана проінструктувати робітника або службовця з правил збереження комерційної таєм­ниці з оформленням письмового зобов'язання про її нерозголошення.

Адміністрація підприємства вправі приймати рішення про відсторонення від робіт осіб, які порушують встановлені вимоги із захисту конфіденційної інформації.

Розділ «Основні обов'язки робітників та службовців».

Робітники та службовці зобов'язані дотримуватися вимог нормативних документів із захисту конфіденційної інформації на підприємстві.

Розділ «Основні обов'язки адміністрації».

Адміністрація підприємства, керівники підрозділів зобов'я­зані:

  • забезпечувати збереження конфіденційної інформації, пос­тійно здійснювати організаторську роботу та виховально- профілактичну роботу, спрямовану на захист секретів під­приємства;

  • включати в посадові інструкції та положення обов'язки із зберігання конфіденційної інформації;

  • неухильно виконувати вимоги Статуту, колективного договору, трудових договорів, правил внутрішнього розпорядку та інших організаційних та господарських документів у частині забезпечення економічної та інформаційної безпеки.

Обов'язки конкретного співробітника, робітника або службовця стосовно захисту інформації обов'язково повинні бути обмовлені в трудовому договорі (контракті). Відповідно до КЗпП при укладанні трудового договору працівник зобов'язується ви­конувати певні вимоги, які діють на даному підприємстві. Не­залежно від форми укладання договору (усного чи письмового) підпис працівника на наказі про приймання на роботу підтверджує його згоду з умовами договору.

Вимоги із захисту конфіденційної інформації можуть бути об­мовлені в тексті договору, якщо договір укладається в письмовій формі. Якщо ж договір укладається в усній формі, то діють вимоги із захисту інформації, які випливають із нормативно-правових до­кументів підприємства. При укладанні трудового договору та офор­млення наказу про приймання на роботу нового співробітника ро­биться відмітка про поінформованість його з порядком захисту ін­формації підприємства. Це створює необхідний елемент залучення даної особи в механізм забезпечення інформаційної безпеки.

Не слід думати, що після підписання такої угоди з новим спів­робітником таємниця буде збережена. Це тільки попередження співробітникові, що в справу вступають система заходів із за­хисту інформації, і правова основа до того, щоб припинити його невірні або протиправні дії. Подальше завдання — не допустити втрати комерційних секретів.

Реалізація правових норм і актів, орієнтованих на захист інформації на організаційному рівні, опирається на ті чи інші організаційно-правові норми, до числа яких відносяться дотри­мання конфіденційності робіт та дій, договори (угоди) та різно­манітні форми зобов'язувального права.

Конфіденційність - у даному випадку — це форма поводжен­ня з відомостями, які складають комерційну таємницю, на основі організаційних заходів, які виключають неправомірне оволодін­ня такими відомостями.

Договір — це угода сторін (двох або більше осіб) про вста­новлення, зміну або припинення взаємних зобов'язань.

Зобов'язання — цивільні правовідносини, у силу яких одна сторона (боржник) зобов'язана здійснювати на користь іншої певні дії.

Правове регулювання необхідне для вдосконалення механіз­му попередження протиправних дій відносно до інформаційних ресурсів, для уточнення та закріплення завдань та правомочності окремих суб'єктів у сфері попереджувальної діяльності, охорони прав та законних інтересів громадян та організації.

Правові заходи забезпечення безпеки та захисту інформації є основою порядку діяльності та поведінки співробітників підпри­ємства та визначають міру їхньої відповідальності за порушення встановлених норм.

Питання 3. Організаційний захист.

Організаційний захист — це регламентація виробничої ді­яльності та взаємовідносин виконавців на нормативній основі, що виключає або суттєво ускладнює неправомірне оволодіння конфіденційною інформацією та прояву внутрішніх та зовніш­ніх загроз.

Організаційних захист забезпечує:

  • організацію режиму, охорони, роботу з кадрами, докумен­тами;

  • використання технічних засобів безпеки та інформаційно-аналітичну діяльність із виявлення внутрішніх і зовнішніх загроз діяльності підприємства (організації).

Організаційні заходи відіграють суттєву роль у створенні надійного механізму захисту інформації, бо можливості несанк­ціонованого використання конфіденційних відомостей у значній мірі обумовлюються не те технічними аспектами, а зловмисними діями та недбалістю користувачів або персоналу. Впливу цих ас­пектів практично неможливо запобігти за допомогою технічних заходів. Для цього необхідна сукупність організацій но-правових і організаційно-технічних заходів, які виключали б (або зводи­ли до мінімуму) можливість виникнення небезпеки конфіден­ційності інформації.

До основних організаційних заходів звичайно відносять на­ступні.

Організація режиму та охорони. Їх мета:

  • виключення можливості таємного проникнення на тери­торію та у приміщення сторонніх осіб;

  • забезпечення зручності проходу та переміщення співробіт­ників і відвідувачів;

  • створення окремих виробничих зон за типом конфіденцій­них робіт із самостійними системами доступу;

  • контроль та дотримання часового режиму праці і перебуван­ня на території персоналу підприємства;

  • організація та підтримка надійного пропускного режиму та контролю співробітників і відвідувачів і т.ін.

Організація роботи із співробітниками, яка передбачає під­бір і розстановку персоналу, включаючи ознайомлення із спів­робітниками, їх вивчення, навчання правилам роботи з конфі­денційною інформацією, ознайомлення з мірою відповідальності за порушення правил захисту інформації.

Організація роботи з документами та документованою ін­формацією, включаючи організацію розробки та використання документів і носіїв конфіденційної інформації, їх облік, вико­ристання, повернення, зберігання та знищення.

Організація використання технічних засобів збирання, оброблення, нагромадження та зберігання конфіденційної інфор­мації.

Організація роботи з аналізу внутрішніх та зовнішніх за­гроз конфіденційній інформації та розробка заходів із забезпе­чення її захисту.

Організація роботи з проведення систематичного контролю за роботою персоналу з конфіденційною інформацією, порядком обліку, зберігання та знищення документів та технічних носіїв.

У кожному конкретному випадку організаційні заходи мають специфічну для даної організації форму та зміст, які спрямовані на забезпечення безпеки інформації в конкретних умовах.

Особливості організаційного захисту комп'ютерних інформаційних систем та мереж.

Організація захисту комп'ютерних інформаційних систем та мереж визначає порядок і схему функціонування основних їхніх підсистем, використання пристроїв та ресурсів, взаємовідноси­ни користувачів між собою відповідно з нормативно-правовими вимогами та правилами. Захист інформації на основі організа­ційних заходів відіграє значну роль у забезпеченні надійності та ефективності, бо несанкціонований доступ та витік інформації найчастіше зумовлені зловмисними діями, недбалістю користу­вачів або персоналу. Ці фактори практично неможливо виклю­чити або локалізувати за допомогою апаратних і програмних за­собів, криптографії та фізичних засобів захисту. Тому сукупність організаційних, організаційно-правових і організаційно-техніч­них заходів, які застосовуються разом із технічними методами, мають за мету виключити, зменшити або повністю усунути збит­ки при дії різноманітних деструктивних факторів.

Організаційні засоби захисту комп'ютерних інформаційних систем та мереж найчастіше застосовуються у наступних ви­падках:

  • при проектуванні, будівництві та обладнанні приміщень, вузлів мереж та інших об'єктів інформаційної системи для виключення впливу стихійного лиха, можливості недозволеного проникнення у приміщення і т.ін.;

  • при підборі та підготовці персоналу. В цьому випадку перед­бачаються перевірка осіб, які приймаються на роботу, ство­рення умов, при яких персонал був би зацікавлений у збе­реженні інформації, навчання правилам роботи із закритою інформацією, ознайомлення з мірою відповідальності за по­рушення правил захисту і т.ін.;

  • при зберіганні та використанні документів та інших носіїв(маркування, реєстрація, визначення правил видачі та повер­нення, ведення документації і т.ін.);

  • при дотриманні надійного пропускного режиму до технічних засобів комп'ютерних мереж та систем при роботі змінами(призначення відповідальних за захист інформації у змінах,контроль за роботою персоналу, ведення автоматизованих)журналів роботи, знищення встановленим порядком закри­тих виробничих документів) ;

  • при внесенні змін у програмне забезпечення (суворе санкціо­нування, розгляд та затвердження проектів змін, перевірка їх на задоволення вимог захисту, документальне оформлення змін і т.ін.);

  • при підготовці та контролі роботи користувачів.