- •Питання 1. Введення до навчальної дисципліни
- •1 Семестр. Тематичний план
- •2 Семестр. Тематичний план
- •Питання до самоконтролю:
- •Тема 2. Основні функціональні складові економічної безпеки
- •Ситуаційна оцінка економічного контрагента
- •Питання до самоконтролю:
- •Тема 3. Рівень економічної безпеки підприємства (організації).
- •Висновок
- •Перевести у відносні оцінки показники рівнів кожної із складових
- •Питання до самоконтролю:
- •Тема 4. Концепція безпеки підприємства (організації).
- •1. Комплексність:
- •Питання до самостійної роботи:
- •Тема 5. Інформація на підприємстві.
- •Класифікація мір
- •Питання до самоконтролю:
- •Тема 6. Захист інформації.
- •Питання 1. Основні визначення.
- •Питання 2. Правовий захист.
- •Служба захисту інформації
- •Питання до самоконтролю:
- •Тема 7. Боротьба з шахрайством у кредитно-фінансовій сфері.
- •Поняття легалізації (відмивання) доходів.
- •Основні шляхи відмивання грошей.
- •Класифікація доходів, одержаних злочинним шляхом.
- •2. Кримінальний процес:
- •3. Криміналістика:
- •4. Кримінологія:
- •II. Організація оперативно-розшукової діяльності
- •III. Міжнародне право:
- •IV. Фінансове право: банківське, податкове право:
- •V. Економічна теорія: тіньова економіка, детінізація економіки:
- •Злочинна діяльність
- •Висновок
- •Питання до самоконтролю:
- •Тема 8. Міжнародний досвід та законодавство України щодо запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом
- •Висновок
- •Література
- •Тема 9. Забезпечення безпеки банківських операцій.
- •Державний комітет фінансового моніторингу України.
- •Основні завдання і функції Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом. Дпа України в системі протидії відмиванню грошей.
- •Висновок
- •Література
- •Тема 10. Структура та повноваження (функції) суб’єктів системи фінансового моніторингу України по боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.
- •Питання 2. Повноваження та функції державних структур по боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.
- •Висновок
- •Література
Питання до самоконтролю:
Визначення інформаційної безпеки.
Основні загрози інформаційній безпеці.
Показники інформаційної безпеки.
Інформація та дані.
Форми адекватності інформації.
Міри інформації.
Якість інформації.
Доступність інформації.
Цінність, цілісність і конфіденційність інформації.
Цінність і ціна інформації.
Залежність цінності інформації від часу.
Види інформації, що підлягають захисту.
Література.
Конституція України.
Юдін О.К., Богуш В.М. Навчальний посібник. Інформаційна безпека держави. Харків 2005. С. 234-244.
В.И.Ярочкин. Учебник. Информационная безопасность. Москва 2003. С. 6-22.
Паламарчук В.І. Лекції № 8. Інформація на підприємстві. ОРІДУ.2007.
Паламарчук В.І. Лекція №9. Основні властивості інформації як предмета захисту. ОРІДУ.2007.
Тема 6. Захист інформації.
ПЛАН
Основні визначення.
Правовий захист.
Організаційний захист.
Інженерно-технічний захист.
Питання 1. Основні визначення.
Напрями забезпечення безпеки інформації — це нормативно-правові категорії, орієнтовані на забезпечення комплексного захисту інформації від внутрішніх та зовнішніх загроз на державному рівні, на рівні підприємства або організації, на рівні окремої особистості.
З урахуванням практики, що склалася на теперішній час, виділяють наступні напрями захисту інформації:
правовий захист — це спеціальні закони, інші нормативні акти, правила, процедури та заходи, що забезпечують захист інформації на правовій основі;
організаційний захист — це регламентація виробничої діяльності та взаємовідносин виконавців на нормативно-правовій основі, яка виключає або послаблює нанесення будь-яких збитків виконавцям;
інженерно-технічний захист — це використання різноманітних технічних засобів, що перешкоджають нанесенню збитків.
Крім того, заходи захисту, орієнтовані на забезпечення безпеки інформації, можуть бути охарактеризовані цілим рядом параметрів, що відображають, окрім напрямів, орієнтацію на об'єкти захисту, характер загроз, способи дій, їх розповсюдження, охоплення та масштабність.
Так, за характером загроз заходи захисту орієнтовані на захист інформації від розголошення, витоку та несанкціонованого доступу. За способом дії їх можна поділити на попередження, виявлення, припинення та відновлення збитків або інших утрат. За охопленням заходи захисту можуть розповсюджуватися на територію, будівлю, приміщення, апаратуру або окремі елементи апаратури. Масштабність заходів захисту характеризується як об'єктовий, груповий або індивідуальний захист.
Питання 2. Правовий захист.
Поняття права визначається як сукупність загальнообов'язкових правил і норм поведінки, що встановлені або санкціоновані державою, відносно до певних сфер життя та діяльності державних органів, підприємств (організацій) та населення (окремої особистості).
Правовий захист інформації як ресурсу признаний на міждержавному, державному рівні та визначається міждержавними договорами, конвенціями, деклараціями та реалізується патентами, авторським правом та ліцензіями на їхній захист. На державному рівні правовий захист регулюється державними та відомчими актами.
У нашій державі такими правилами (актами, нормами) є Конституція України, закони України, цивільне, адміністративне, кримінальне право, викладене у відповідних кодексах. Що стосується відомчих нормативних актів, то вони визначаються наказами, керівництвами, положеннями та інструкціями, які видаються відомствами, організаціями та підприємствами, що діють у межах певних структур.
Сучасні умови вимагають і визначають необхідність комплексного підходу до формування законодавства із захисту інформації, його складу та змісту, співвіднесення його зі всією системою законів та правових актів України.
Вимоги інформаційної безпеки повинні органічно входити до усіх рівнів законодавства, у тому числі й у конституційне законодавство, основні загальні закони, закони з організації державної системи управління, спеціальні закони, відомчі правові акти і т.ін. Звичайно використовується наступна структура правових актів, які орієнтовані на правовий захист інформації.
Конституційне законодавство. Норми, що стосуються питань інформатизації та захисту інформації, входять до нього як складові елементи.
Загальні закони, кодекси (про власність, про надра, про права громадян, про громадянство, про податки, про антимонопольну діяльність і т.ін.), які включають норми з питань інформатизації та інформаційної безпеки.
Закони про організацію управління стосовно окремих структур господарства, економіки, системи державних органів та визначення їхнього статусу. Такі закони включають окремі норми з питань захисту інформації. Поряд із загальними питаннями інформаційного забезпечення та захисту інформації конкретного органу ці норми повинні встановлювати його обов'язки з формування, актуалізації та безпеки інформації, що становить загальнодержавний інтерес.
Спеціальні закони, які належать до конкретних сфер відносин, галузей господарства, процесів. До їхнього числа входять Закони України «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах» і т.ін. Власне склад і зміст цього блоку законів і створює спеціальне законодавство як основу правового забезпечення інформаційної безпеки.
Підзаконні нормативні акти із захисту інформації.
Правоохоронне законодавство України, яке містить норми про відповідальність за правопорушення у сфері інформатизації.
Спеціальне законодавство в галузі безпеки інформації може бути представлене сукупністю законів. В їхньому складі особливе місце посідають Закони «Про інформацію» та «Про захист інформації в автоматизованих системах», які закладають основи правового визначення всіх найважливіших компонентів інформаційної діяльності:
інформації та інформаційних систем;
суб'єктів — учасників інформаційних процесів;
правовідносин виробників та споживачів інформаційної продукції;
власників (джерел) інформації — оброблювачів та споживачів наоснові відносин власності при забезпеченні гарантій інтересів громадян та держави.
Ці закони також визначають основи захисту інформації у системах оброблення і при її використанні з урахуванням категорій доступу до відкритої інформації і до інформації з обмеженим доступом. Ці закони містять, крім того, загальні норми з організації та ведення інформаційних систем, включаючи банки даних державного призначення, порядок державної реєстрації, ліцензування, сертифікації, експертизи, а також загальні принципи захисту та гарантій прав учасників інформаційного процесу.
Питання правового режиму інформації з обмеженим доступом реалізуються у двох самостійних законах про державну та комерційну (проект) таємниці.
Таким чином, правовий захист інформації забезпечується нормативно-законодавчими актами, сукупність яких за рівнем становить ієрархічну систему від Конституції України до функціональних обов'язків і контрактів конкретного виконавця, які визначають перелік відомостей, що підлягає охороні, і заходи відповідальності за їх розголошення.
Одним із нових напрямків правового захисту є страхове забезпечення. Воно призначене для захисту власної інформації та засобів її оброблення як від традиційних загроз (крадіжки, стихійні лиха), так і від загроз, що виникають у ході роботи з інформацією. До них відносяться розголошення, витік та несанкціонований доступ до конфіденційної інформації.
Метою страхування є забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних від страхових ризиків у вигляді повного або часткового відшкодування збитків і втрат, які спричинені стихійними лихами, надзвичайними подіями в різних галузях діяльності, протиправними діями зі сторони конкурентів та зловмисників шляхом виплати грошової компенсація або надання сервісних послуг (ремонт, відновлення) при настанні страхової події.
Дії із захисту інформації від витоку технічними каналами регламентуються наступними документами:
ТР ЕОТ-95 «Тимчасові рекомендації з технічного захисту інформації у засобах обчислювальної техніки, автоматизованих системах і мережах від витоку каналами побічних електромагнітних випромінювань і наводок»;
ПЕМВН-95 «Тимчасові рекомендації з технічного захисту інформації від витоку каналами побічних електромагнітних випромінювань і наводок».
Дії із захисту інформації від несанкціонованого доступу регламентують:
Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах»;
нормативні документи системи технічного захисту інформації в комп'ютерних (автоматизованих системах) від несанкціонованого доступу і т.ін.
Правовими документами є й державні та міждержавні стандарти на інформаційну діяльність з урахуванням забезпечення її безпеки, зокрема:
ДСТУ 3396.0-96. Захист інформації. Технічний захист інформації. Основні положення;
ДСТУ 3396.1-96. Захист інформації. Технічний захист інформації. Порядок проведення робіт;
ДСТУ 3396.2-97. Захист інформації. Технічний захист інформації. Терміни та визначення;
ГОСТ 28147-89 Системи обработки информации. Защита криптографическая. Алгоритм криптографического преобразования;
ГОСТ 34.310-95. Информационная технология. Криптографичеекая защита информации. Процедуры выработки и проверки злектронной цифровой подписи на базе асимметрического криптографического алгоритма;
ГОСТ 34.311-95 Информационная технология.
Криптографическая защита информации. Функция хеширования. Опираючись на державні правові акти та, враховуючи відомчі інтереси на рівні конкретного підприємства (фірми, організації), розроблюються власні нормативно-правові документи, орієнтовані на забезпечення інформаційної безпеки. До таких документів відносяться:
Положення про збереження конфіденційної інформації;
Перелік відомостей, які складають конфіденційну інформацію;
Інструкція про порядок допуску співробітників до відомостей, які складають конфіденційну інформацію;
Положення про спеціальне діловодство та документообіг;
Перелік відомостей, які дозволені до опублікування у відкритому друці;
Положення про роботу з іноземними фірмами та їхніми представниками;
Зобов'язання співробітника про збереження конфіденційної інформації;
Пам'ятка співробітнику про збереження комерційної таємниці.
Указані нормативні акти спрямовані на попередження випадків неправомірного оголошення (розголошення) секретів на правовій основі — у разі їх порушення повинні вживатися відповідні заходи впливу.
Залежно від характеру інформації, її доступності для зацікавлених споживачів, а також економічної доцільності конкретних захисних заходів можуть бути вибрані наступні форми захисту інформації:
патентування;
авторське право;
признання відомостей конфіденційними;
товарні знаки;
застосування норм зобов 'язувального права.
Існує певна різниця між авторським правом та комерційною таємницею. Авторське право захищає тільки форму вираження ідеї. Комерційна таємниця стосується безпосередньо змісту. Авторське право захищає від копіювання незалежно від конфіденційних відносин із власником. До авторського права вдаються при широкій публікації своєї інформації, у той час як комерційну таємницю тримають у секреті. Очевидно, що порівняно з патентом та авторським правом комерційна та виробнича таємниці є найбільш зручними, надійними та гнучкими формами захисту інформації.
Окрім вищевикладених форм правового захисту та права належності інформації, широко застосовується офіційна передача права на користування нею у вигляді ліцензії.
Ліцензія (від лат. Нсегніа — свобода, право) — це дозвіл, виданий державою на проведення деяких видів господарської діяльності, включаючи зовнішньоторговельні операції (ввезення та вивезення) та надання права використовувати захищені патентами винаходи, технології, методики. Ліцензійні дозволи надаються на певний час і на певні види товарів.
Комерційна таємниця — це відомості, які не є державними секретами, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю, розголошення, витік не несанкціонований доступ до якої може призвести до збитків їхнім власникам.
До комерційної таємниці не належать:
відомості, що охороняються державою;
відомості, які є загальновідомими на законній підставі;
відомості про негативні сторони діяльності;
установчі документи та відомості про господарську діяльність.
Створюючи систему інформаційної безпеки, необхідно чітко розуміти, що без правового забезпечення захисту інформації будь-які наступні претензії до несумлінного співробітника клієнта, конкурента та посадової особи будуть просто безпідставними.
Якщо перелік відомостей конфіденційного характеру не доведений своєчасно до кожного співробітника (природно, якщо від допущений до виконання посадових обов'язків) у письмовому вигляді, то співробітник, який викрав важливу інформацію при порушенні встановленого порядку роботи з нею, скоріше за все буде не покараним.
Правові норми забезпечення безпеки та захисту інформації на конкретному підприємстві (фірмі, організації) відображаються у сукупності установчих, організаційних та функціональних документів.
Вимоги забезпечення безпеки та захисту інформації відображаються у Статуті (установчому договорі) у вигляді наступних положень:
підприємство має право визначати склад,обсяги та порядок захисту конфіденційних відомостей, вимагати від своїх співробітників забезпечення їх збереження та захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз;
підприємство зобов'язане забезпечувати збереження конфіденційної інформації.
Такі вимоги дають адміністрації підприємства наступні права:
створювати організаційні структури із захисту конфіденційної інформації;
видавати нормативні та розпорядчі документи, які визначають порядок виділення відомостей конфіденційного характеру та механізми їхнього захисту;
включати вимоги із захисту інформації в угоди з усіх видів господарської діяльності;
вимагати захисту інтересів підприємства з боку державних та судових інстанцій;
розпоряджатися інформацією, що є власністю підприємства,з метою вигоди та недопущення економічних збитків колективу підприємства та власникові засобів виробництва;
розробляти «Перелік відомостей конфіденційної інформації».
Вимоги правового забезпечення захисту інформації передбачаються у колективному договорі. Колективний договір повинен містити наступні вимоги.
Розділ «Предмет договору».
Адміністрація підприємства (у тому числі й адміністрація самостійних підрозділів) зобов'язується забезпечити розробку та здійснення заходів із визначення та захисту конфіденційної інформації.
Трудовий колектив приймає на себе зобов'язання з дотримання встановлених на підприємстві вимог із захисту конфіденційної інформації.
Адміністрація зобов'язана враховувати вимоги захисту конфіденційної інформації у правилах внутрішнього розпорядку.
Розділ «Кадри. Забезпечення дисципліни праці». Адміністрація зобов'язується:
• порушників вимог із захисту комерційної таємниці притягати до адміністративної та кримінальної відповідальності відповідно до чинного законодавства.
Розділ «Порядок приймання та звільнення робітників та службовців».
При прийманні робітника або службовця на роботу або переведенні його в установленому порядку на іншу роботу, зв'язану з конфіденційною інформацією підприємства, а також при звільненні його з роботи адміністрація зобов'язана проінструктувати робітника або службовця з правил збереження комерційної таємниці з оформленням письмового зобов'язання про її нерозголошення.
Адміністрація підприємства вправі приймати рішення про відсторонення від робіт осіб, які порушують встановлені вимоги із захисту конфіденційної інформації.
Розділ «Основні обов'язки робітників та службовців».
Робітники та службовці зобов'язані дотримуватися вимог нормативних документів із захисту конфіденційної інформації на підприємстві.
Розділ «Основні обов'язки адміністрації».
Адміністрація підприємства, керівники підрозділів зобов'язані:
забезпечувати збереження конфіденційної інформації, постійно здійснювати організаторську роботу та виховально- профілактичну роботу, спрямовану на захист секретів підприємства;
включати в посадові інструкції та положення обов'язки із зберігання конфіденційної інформації;
неухильно виконувати вимоги Статуту, колективного договору, трудових договорів, правил внутрішнього розпорядку та інших організаційних та господарських документів у частині забезпечення економічної та інформаційної безпеки.
Обов'язки конкретного співробітника, робітника або службовця стосовно захисту інформації обов'язково повинні бути обмовлені в трудовому договорі (контракті). Відповідно до КЗпП при укладанні трудового договору працівник зобов'язується виконувати певні вимоги, які діють на даному підприємстві. Незалежно від форми укладання договору (усного чи письмового) підпис працівника на наказі про приймання на роботу підтверджує його згоду з умовами договору.
Вимоги із захисту конфіденційної інформації можуть бути обмовлені в тексті договору, якщо договір укладається в письмовій формі. Якщо ж договір укладається в усній формі, то діють вимоги із захисту інформації, які випливають із нормативно-правових документів підприємства. При укладанні трудового договору та оформлення наказу про приймання на роботу нового співробітника робиться відмітка про поінформованість його з порядком захисту інформації підприємства. Це створює необхідний елемент залучення даної особи в механізм забезпечення інформаційної безпеки.
Не слід думати, що після підписання такої угоди з новим співробітником таємниця буде збережена. Це тільки попередження співробітникові, що в справу вступають система заходів із захисту інформації, і правова основа до того, щоб припинити його невірні або протиправні дії. Подальше завдання — не допустити втрати комерційних секретів.
Реалізація правових норм і актів, орієнтованих на захист інформації на організаційному рівні, опирається на ті чи інші організаційно-правові норми, до числа яких відносяться дотримання конфіденційності робіт та дій, договори (угоди) та різноманітні форми зобов'язувального права.
Конфіденційність - у даному випадку — це форма поводження з відомостями, які складають комерційну таємницю, на основі організаційних заходів, які виключають неправомірне оволодіння такими відомостями.
Договір — це угода сторін (двох або більше осіб) про встановлення, зміну або припинення взаємних зобов'язань.
Зобов'язання — цивільні правовідносини, у силу яких одна сторона (боржник) зобов'язана здійснювати на користь іншої певні дії.
Правове регулювання необхідне для вдосконалення механізму попередження протиправних дій відносно до інформаційних ресурсів, для уточнення та закріплення завдань та правомочності окремих суб'єктів у сфері попереджувальної діяльності, охорони прав та законних інтересів громадян та організації.
Правові заходи забезпечення безпеки та захисту інформації є основою порядку діяльності та поведінки співробітників підприємства та визначають міру їхньої відповідальності за порушення встановлених норм.
Питання 3. Організаційний захист.
Організаційний захист — це регламентація виробничої діяльності та взаємовідносин виконавців на нормативній основі, що виключає або суттєво ускладнює неправомірне оволодіння конфіденційною інформацією та прояву внутрішніх та зовнішніх загроз.
Організаційних захист забезпечує:
організацію режиму, охорони, роботу з кадрами, документами;
використання технічних засобів безпеки та інформаційно-аналітичну діяльність із виявлення внутрішніх і зовнішніх загроз діяльності підприємства (організації).
Організаційні заходи відіграють суттєву роль у створенні надійного механізму захисту інформації, бо можливості несанкціонованого використання конфіденційних відомостей у значній мірі обумовлюються не те технічними аспектами, а зловмисними діями та недбалістю користувачів або персоналу. Впливу цих аспектів практично неможливо запобігти за допомогою технічних заходів. Для цього необхідна сукупність організацій но-правових і організаційно-технічних заходів, які виключали б (або зводили до мінімуму) можливість виникнення небезпеки конфіденційності інформації.
До основних організаційних заходів звичайно відносять наступні.
Організація режиму та охорони. Їх мета:
виключення можливості таємного проникнення на територію та у приміщення сторонніх осіб;
забезпечення зручності проходу та переміщення співробітників і відвідувачів;
створення окремих виробничих зон за типом конфіденційних робіт із самостійними системами доступу;
контроль та дотримання часового режиму праці і перебування на території персоналу підприємства;
організація та підтримка надійного пропускного режиму та контролю співробітників і відвідувачів і т.ін.
Організація роботи із співробітниками, яка передбачає підбір і розстановку персоналу, включаючи ознайомлення із співробітниками, їх вивчення, навчання правилам роботи з конфіденційною інформацією, ознайомлення з мірою відповідальності за порушення правил захисту інформації.
Організація роботи з документами та документованою інформацією, включаючи організацію розробки та використання документів і носіїв конфіденційної інформації, їх облік, використання, повернення, зберігання та знищення.
Організація використання технічних засобів збирання, оброблення, нагромадження та зберігання конфіденційної інформації.
Організація роботи з аналізу внутрішніх та зовнішніх загроз конфіденційній інформації та розробка заходів із забезпечення її захисту.
Організація роботи з проведення систематичного контролю за роботою персоналу з конфіденційною інформацією, порядком обліку, зберігання та знищення документів та технічних носіїв.
У кожному конкретному випадку організаційні заходи мають специфічну для даної організації форму та зміст, які спрямовані на забезпечення безпеки інформації в конкретних умовах.
Особливості організаційного захисту комп'ютерних інформаційних систем та мереж.
Організація захисту комп'ютерних інформаційних систем та мереж визначає порядок і схему функціонування основних їхніх підсистем, використання пристроїв та ресурсів, взаємовідносини користувачів між собою відповідно з нормативно-правовими вимогами та правилами. Захист інформації на основі організаційних заходів відіграє значну роль у забезпеченні надійності та ефективності, бо несанкціонований доступ та витік інформації найчастіше зумовлені зловмисними діями, недбалістю користувачів або персоналу. Ці фактори практично неможливо виключити або локалізувати за допомогою апаратних і програмних засобів, криптографії та фізичних засобів захисту. Тому сукупність організаційних, організаційно-правових і організаційно-технічних заходів, які застосовуються разом із технічними методами, мають за мету виключити, зменшити або повністю усунути збитки при дії різноманітних деструктивних факторів.
Організаційні засоби захисту комп'ютерних інформаційних систем та мереж найчастіше застосовуються у наступних випадках:
при проектуванні, будівництві та обладнанні приміщень, вузлів мереж та інших об'єктів інформаційної системи для виключення впливу стихійного лиха, можливості недозволеного проникнення у приміщення і т.ін.;
при підборі та підготовці персоналу. В цьому випадку передбачаються перевірка осіб, які приймаються на роботу, створення умов, при яких персонал був би зацікавлений у збереженні інформації, навчання правилам роботи із закритою інформацією, ознайомлення з мірою відповідальності за порушення правил захисту і т.ін.;
при зберіганні та використанні документів та інших носіїв(маркування, реєстрація, визначення правил видачі та повернення, ведення документації і т.ін.);
при дотриманні надійного пропускного режиму до технічних засобів комп'ютерних мереж та систем при роботі змінами(призначення відповідальних за захист інформації у змінах,контроль за роботою персоналу, ведення автоматизованих)журналів роботи, знищення встановленим порядком закритих виробничих документів) ;
при внесенні змін у програмне забезпечення (суворе санкціонування, розгляд та затвердження проектів змін, перевірка їх на задоволення вимог захисту, документальне оформлення змін і т.ін.);
при підготовці та контролі роботи користувачів.
