Служба захисту інформації

Одним із найважливіших організаційних заходів є створення спеціальних штатних служб захисту інформації у закритих ін­формаційних системах у вигляді адміністратора безпеки мережі та адміністратора безпеки розподілених баз та банків даних, які містять відомості конфіденційного характеру.

Цілком очевидно, що організаційні заходи повинні чітко пла­нуватися, спрямовуватися та здійснюватися певною організацій­ною структурою, певним спеціально створеним для цих цілей структурним підрозділом, укомплектованим відповідними фах­івцями з безпеки діяльності та захисту інформації.

Найчастіше таким структурним підрозділом є служба безпе­ки підприємства (фірми, організації), на яку покладаються на­ступні функції:

• організація та забезпечення охорони персоналу, матеріаль­них та фінансових цінностей та захисту конфіденційної ін­формації;

• забезпечення пропускного та внутрішньо-об'єктового режи­му на території, в будівлях та приміщеннях, контроль дотри­мання вимог режиму співробітниками, суміжниками, партнерами та відвідувачами;

• керівництво роботами з правового та організаційного регу­лювання відносин із захисту інформації;

• участь у розробці основоположних документів із метою за­кріплення в них вимог забезпечення безпеки та захисту ін­формації, а також положень про підрозділи, трудові договори, угоди, підряди, посадові інструкції та обов'язки керівництва, спеціалістів, робітників та службовців;

• розробка та здійснення разом з іншими підрозділами заходів із забезпечення роботи з документами, що містять конфіден­ційні відомості; при всіх видах робіт організація та контроль виконання вимог «Інструкції із захисту конфіденційної ін­формації»;

• вивчення усіх сторін виробничої, комерційної, фінансової та іншої діяльності для виявлення та наступної протидії будь яким спробам нанесення збитків, ведення обліку та аналіз порушень режиму безпеки, накопичення та аналіз даних про зловмисні устремління конкурентної та інших організа­цій, про діяльність підприємства та його клієнтів, партнерів, суміжників;

• розробка, ведення, оновлення та поповнення «Переліку відо­мостей, що мають конфіденційний характер» та інших нормативних актів, які регламентують порядок забезпечення та захисту інформації;

• забезпечення суворого виконання вимог нормативних актів із забезпечення виробничих секретів підприємства;

• здійснення керівництва службами та підрозділами безпеки підвідомчих підприємств, організацій, закладів та іншими структурами в частині обговорених у договорах умовах із за­хисту інформації;

• організація та регулярне проведення обліку співробітників підприємства та служби безпеки з усіх напрямів захисту ін­формації та забезпечення безпеки виробничої діяльності;

• ведення обліку та суворого контролю виділених для конфі­денційної роботи приміщень, технічних засобів у них, що ма­ють потенційні канали витоку інформації та канали проник­нення до джерел інформації, які знаходяться під охороною;

• забезпечення проведення всіх необхідних заходів із припи­нення спроб нанесення моральних та матеріальних збитків із сторони внутрішніх та зовнішніх загроз;

• підтримка контактів із правоохоронними органами та служ­бами безпеки сусідніх підприємств для вивчення криміноген­ної обстановки в районі (зоні) та надання взаємної допомоги в кризових ситуаціях.

Служба безпеки є самостійною організаційною одиницею підприємства, що підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства. Очолює службу безпеки начальник служби безпе­ки у посаді заступника керівника підприємства з безпеки.

Організаційно служба безпеки може складатися з наступних структурних одиниць:

• підрозділу режиму та охорони;

• спеціального підрозділу з оброблення документів конфіден­ційного характеру;

• інженерно-технічних підрозділів;

• інформаційно-аналітичних підрозділів.

У такому складі служба безпеки здатна забезпечити захист конфіденційної інформації від будь-яких загроз.

На служби безпеки покладаються наступні завдання:

• визначення кола осіб, які відповідно до положення, яке вони займають на підприємстві, прямо чи непрямо мають доступ до відомостей конфіденційного характеру;

• визначення ділянок зосередження конфіденційних відомос­тей;

• визначення кола сторонніх підприємств, зв'язаних із даним підприємством кооперативними зв'язками, на яких у силу виробничих відносин можливий вихід з під контролю відо­мостей конфіденційного характеру;

• виявлення кола осіб, які недопущені до конфіденційної ін­формації, але проявляють підвищений інтерес до таких відо­мостей;

• виявлення кола підприємств, у тому числі іноземних, що за­цікавлені у доступі до відомостей, які охороняються, з метою нанесення економічних збитків даному підприємству, усу­нення економічного конкурента або його компрометації;

• розробка системи захисту документів, що містять відомості економічного характеру;

• визначення на підприємстві ділянок, уразливих в аварійно­му відношенні, вихід із ладу яких може нанести матеріальні збитки підприємству та зірвати поставки готової продукції або комплектуючих підприємствам, пов'язаних із ним коопе­рацією;

• визначення на підприємстві технологічного обладнання,вихід (або виведення) якого з ладу може призвести до вели­ких економічних утрат;

• визначення уразливих місць у технології виробничого цик­лу, несанкціонована зміна, в якій може призвести до втрати якості продукції та нанести матеріальні або моральні збитки підприємству (втрата конкурентоздатності);

• визначення на підприємстві місць, несанкціоноване відвіду­вання яких може призвести до вилучення (викрадення) гото­вої продукції або півфабрикатів, заготівок і тощо та організа­ція їхнього фізичного захисту;

• визначення та обґрунтування заходів правового, організа­ційного та інженерно-фізичного захисту підприємства, пер­соналу, продукції та інформації;

• розробка необхідних заходів, спрямованих на вдосконалення системи економічної, соціальної та інформаційної безпеки;

• впровадження в діяльність підприємства новітніх досягнень науки та техніки, передового досвіду в галузі забезпечення економічної та інформаційної безпеки;

• організація навчання співробітників служби безпеки відповідно до їх функціональних обов'язків;

• вивчення, аналіз та оцінка стану забезпечення економічної та інформаційної безпеки підприємства та розробка пропози­цій та рекомендацій для його вдосконалення;

• розробка техніко-економічних обґрунтувань, спрямованих на придбання технічних засобів, одержання консультації у спеціалістів, розробку необхідної документації з метою удосконалення системи заходів із забезпечення економічної та інформаційної безпеки.

Організаційні заходи є вирішальною ланкою формування й реалізації комплексного захисту інформації та створення систе­ми безпеки підприємства.

Питання 4. Інженерно-технічний захист.

Інженерно-технічний захист — це сукупність спеціальних органів, технічних засобів та заходів для їхнього використання в інтересах захисту конфіденційної інформації. Основ­не завдання інженерно-технічного захисту — це попереджен­ня розголошення, витоку, несанкціонованого доступу та інших форм незаконного втручання в інформаційні ресурси.

Різноманітність цілей, завдань, об'єктів захисту та заходів, що проводяться, передбачають розгляд деякої системи класифікації засобів інженерно-технічного захисту за видом, орієнтацією та іншими характеристиками.

Наприклад, засоби інженерно-технічного захисту можна кла­сифікувати за об'єктами впливу, характером заходів, способами реалізації, масштабом охоплення, класом засобів зловмисників, яким здійснюється протидія зі сторони служби безпеки.

За функціональним призначенням засоби інженерно-техніч­ного захисту поділяються на наступні групи: фізичні засоби за­хисту, апаратні засоби захисту, програмні засоби захисту, крип­тографічні засоби захисту.

Фізичні засоби включають різноманітні пристрої та споруди, які перешкоджають фізичному проникненню (або доступу) зло­вмисників на об'єкти захисту та матеріальних носіїв конфіден­ційної інформації та здійснюють захист персоналу, матеріальних носіїв, фінансів та інформації від протиправних дій.

До апаратних засобів належать прилади, пристрої та інші технічні рішення, які використовуються в інтересах захисту ін­формації. Основне завдання апаратних засобів — забезпечення стійкого захисту від розголошення, витоку і несанкціонованого доступу через технічні засоби забезпечення діяльності організа­ції (підприємства).

Програмні засоби охоплюють спеціальні програми, програмні комплекси та системи захисту інформації в інформаційних сис­темах різноманітного призначення та засобах обробки (збиран­ня, нагромадження, зберігання, оброблення та передачі) даних. Криптографічні засоби — це спеціальні математичні та алго­ритмічні засоби захисту інформації, що передається системами та мережами зв'язку, зберігається та обробляється на ЕОМ із ви­користанням різноманітних методів шифрування.

Апаратні методи та засоби захисту достатньо поширені. Про­те із-за того, що вони не мають достатньої гнучкості, часто втра­чають свої захисні властивості при розкритті принципу їхньої дії і в подальшому не можуть бути використані.

Програмні методи та засоби більш надійні, період їхнього га­рантованого використання значно більший, ніж апаратних ме­тодів та засобів.

Криптографічні методи та засоби посідають важливе місце і є надійним засобом забезпечення захисту інформації на тривалі періоди.

Очевидно, що такий поділ засобів захисту інформації достат­ньо умовний, бо на практиці дуже часто вони взаємодіють і ре­алізуються у вигляді програмно-апаратних засобів із широким використанням алгоритмів закриття інформації.

Фізичні засоби захисту — це різноманітні пристрої, конс­трукції, апарати, вироби, призначені для створення перепон на шляху руху зловмисників.

До фізичних засобів належать механічні, електромеханічні, електронні, електронно-оптичні, радіо- і радіотехнічні та інші пристрої для заборони несанкціонованого доступу (входу, вихо­ду), пронесення (винесення) засобів і матеріалів та інших мож­ливих видів злочинних дій.

Ці засоби застосовуються для вирішення наступних завдань:

• охорона території підприємства на спостереження за нею;

• охорона будівель, внутрішніх приміщень та контроль за ними;

• охорона обладнання, продукції, фінансів та інформації;

• здійснення контрольованого доступу до будівель та при­міщень.

Усі фізичні засоби захисту об'єктів можна розділити на три категорії: засоби попередження, засоби виявлення та системи ліквідації загроз. Охоронна сигналізація та охоронне телебачен­ня, наприклад, відносяться до засобів виявлення загроз; загорожі навколо об'єктів — це засоби попередження несанкціонованого проникнення на територію, а підсилені двері, стіни, стелі, грати на вікнах та інші заходи служать захистом також і від проник­нення, і від інших злочинних дій (підслуховування, обстрілу, ки­дання гранат і т.ін.). Засоби пожежегасіння належать до систем ліквідації загроз.

У загальному випадку за фізичною природою та функціо­нальним призначенням усі засоби цієї категорії можна поділити на наступні групи:

• охоронні та охоронно-пожежні системи;

• охоронне телебачення;

• охоронне освітлення;

• засоби фізичного захисту.

Охороні системи та засоби охоронної сигналізації призна­чені для виявлення різноманітних видів загроз: спроб проник­нення на об'єкт захисту, в зони та приміщення, які охороняють­ся, спроб пронесення (винесення) зброї, засобів промислового шпіонажу, викрадення матеріальних та фінансових цінностей та інших дій; оповіщення співробітників охорони або персоналу об'єкта про появу загроз та необхідність підсилення контролю доступу на об'єкт, територію, в будівлі та приміщення.

Найважливішими елементами охоронних систем є датчики, які виявляють появу загрози. Характеристики та принципи ро­боти датчиків визначають основні параметри та практичні мож­ливості охоронних систем.

Уже розроблена та широко використовується значна кіль­кість різноманітних датчиків як за принципами виявлення різ­номанітних фізичних полів, так і за тактичним призначенням.

Ефективність роботи системи охорони та охоронної сиг­налізації в основному визначається параметрами та принципом роботи датчиків. На сьогодні відомі датчики наступних типів: механічні вимикачі, дріт із вимикачем, килимки тиску, метале­ва фольга, дротова сітка, мікрохвильові датчики, ультрахвильові датчики, інфрачервоні датчики, фотоелектричні датчики, акус­тичні датчики, вібраційні датчики, індуктивні датчики, ємнісні датчики і т.ін.

Кожний тип датчика реалізує певний вид захисту: точковий захист, захист по лінії, захист по площі або захист по обсягу. На­приклад, механічні датчики орієнтовані на захист лінії, килим­ки — на точкове виявлення, а інфрачервоні знаходять широке застосування на площі і в обсязі.

Датчики через ці чи інші канали зв'язку з'єднані з контроль­но-приймальним пристроєм пункту (або поста) охорони і за­собів тривожного сповіщення.

Каналами зв'язку в системах охоронної сигналізації можуть бути спеціально прокладені проводові або кабельні лінії, телефонні лінії об'єкта, лінії зв'язку трансляції, системи оповіщення або радіоканали. Вибір каналів визначається можливостями об'єкта.

Важливим об'єктом охоронної системи є засоби тривожного сповіщення: дзвінки, лампочки, сирени, які подають постійні або перервні сигнали про появу загрози.

За тактичним призначенням охоронні системи поділяються на системи охорони:

• периметрів об'єктів;

• приміщень та проходів до службових та складських будівель;

• сейфів, обладнання, основних та допоміжних технічних за­собів;

• автотранспорту;

• персоналу, у тому числі й особового складу охорони, і т.ін. До засобів фізичного захисту належать:

• природні та штучні перепони (бар'єри);

• особливі конструкції периметрів, проходів, віконних та дверних плетінь, приміщень, сейфів, сховищ і т.ін.;

• зони безпеки.

Природні та штучні бар'єри призначені для протидії не­законному проникненню на територію об'єкта. Проте основне захисне навантаження лягає все-таки на штучні бар'єри — такі як паркани та інші види огорож. Практика показує, що огорожі складної конфігурації здатні затримати зловмисника на достатньо тривалий час. На сьогодні нараховується значний арсенал таких засобів: від простих сітчастих до складних комбінованих огорож, які справляють певний відлякуючий вплив на порушника.

Особливі конструкції периметрів, проходів,віконних сплетінь, приміщень, сейфів, сховищ є обов'язковими з точки зору без­пеки для будь-яких організацій та підприємств. Ці конструкції повинні протистояти будь-яким способам фізичного впливу зі сторони кримінальних елементів:

• механічним деформаціям, руйнуванню свердлінням, терміч­ному та механічному різанню, і т.ін.;

• несанкціонованому доступу шляхом підробки ключів, відга­дування коду і т.ін.

Одним із головних технічних засобів захисту проходів, при­міщень, сейфів та сховищ є замки. Вони бувають простими (з ключами) кодовими (у тому числі з часовою затримкою на від­кривання) і з програмним пристроями, що відкривають двері та сейфи в певний час.

Важливим засобом фізичного захисту є планування об'єкта, його будівель та приміщень за зонами безпеки, які враховують міру важливості різних частин об'єкта з точки зору нанесення збитків від різного виду загроз. Оптимальне розташування зон безпеки та розташування в них ефективних технічних засобів виявлення, відбиття та ліквідації наслідків протиправних дій складає основу концепції інженерно-технічного захисту об'єкта.

Зони безпеки повинні розташовуватися на об'єкті послідов­но, від огорожі навкруг території об'єкта до сховищ цінностей, створюючи ланцюг перешкод (рубежів), які доведеться долати зловмисникові. Від складності та надійності перепони на його шляху залежить відрізок часу, необхідного на подолання кожної зони, та ймовірність того, що розташовані в кожній зоні засоби виявлення (охороні пости, охоронна сигналізація та охоронне телебачення) виявлять наявність порушника та подадуть сигнал тривоги.

Основу планування та обладнання зон безпеки об'єкта ста­новить принцип рівноміцності границь зон безпеки. Сумарна міцність зон безпеки буде оцінюватися найменшою з них.

Охоронне телебачення є одним із поширених засобів охоро­ни. Особливістю охоронного телебачення є можливість не тільки відзначити порушення режиму охорони об'єкта, але й контро­лювати обстановку навкруги нього в динаміці її розвитку, визна­чати небезпеку дій, вести приховане спостереження та здійсню­вати відеозапис для наступного аналізу правопорушення як із метою вивчення, так і з метою притягнення до відповідальності порушника.

Джерелами зображення (датчиками) в системах охоронного телебачення є відеокамери. Через об'єктив зображення зловмис­ника попадає на світлочутливий елемент камери, в якому воно перетворюється в електричний сигнал, який подається спеціальним коаксіальним кабелем на монітор і при необхідності — на відеомагнітофон.

Відеокамера є центральним елементом системи охоронного телебачення, так як від її характеристик залежить ефективність та результативність всієї системи контролю та спостереження. На сьогоднішній день розроблені та випускаються найрізно­манітніші моделі, які відрізняються як за конструкцією та габа­ритами, так і за можливостями.

Другим за значення елементом системи охоронного телеба­чення є монітор. Він повинен підходити за параметрами з відеокамерою. Часто використовують один монітор із декількома камерами, які приєднуються до нього почергово засобами авто­матичного переключання за певним регламентом.

У деяких системах телевізійного спостереження перед­бачається автоматичне приєднання камери, в зоні огляду якої виникло порушення. Використовується й більш складне облад­нання, яке включає засоби автоматизації, пристрої одночасного виведення декількох зображень, детектори руху для подавання сигналу тривоги при виявленні будь-яких змін у зображенні.

Обов'язковою складовою частиною системи захисту будь-якого об'єкта є охоронне освітлення. Розрізняють два види охо­ронного освітлення — чергове та тривожне.

Чергове освітлення призначається для постійного вико­ристання у неробочий час, у вечірній та нічний час як на тери­торії об'єкта, так і всередині будівлі.

Тривожне освітлення вмикається при надходженні сигналу тривоги від засобів охоронної сигналізації. Окрім того, за сиг­налом тривоги на додаток до освітлення можуть включатися і звукові прилади (дзвінки, сирени і т.ін.).

Сигналізація та чергове освітлення повинні мати резервне електроживлення на випадок аварії або вимкненні електроме­режі.

В останні роки велика увага приділяється створенню систем фізичного захисту, сполучених із системами сигналізації. Так, відома електронна система сигналізації для використання з дро­товим загородженням. Система складається з електронних датчиків та мікропроцесора, який керує блоком оброблення даних. Загородження довжиною до 100 м може встановлюватися на від­критій місцевості або розташовуватися на стінах, горищах та на наявних огорожах.

Стійкі до впливу навколишнього середовища датчики мон­туються на стійках, кронштейнах. Дротове загородження скла­дається з 32 горизонтально натягнутих стальних ниток, у серед­ній частині коленої з яких кріпиться електромеханічний датчик, який перетворює зміну натягу ниток в електричний сигнал.

Перевищення граничної величини напруги, яке програмуєть­ся за амплітудою для колінного датчика окремо, викликає сигнал тривоги. Зв'язок системи з центральним пунктом управління та контролю здійснюється за допомогою мультиплексора. Мікро­процесор автоматично через певні інтервали часу перевіряє ро­боту компонентів апаратури та програмних засобів і — у випад­ку встановлення відхилень — подає відповідний сигнал.

Подібні і ряд інших аналогічних систем фізичного захисту можуть використовуватися для захисту об'єктів по периметру з метою виявлення вторгнення на територію об'єкта.

Використовуються системи з двох волоконно-оптичних ка­белів, по яких передаються кодовані сигнали інфрачервоного діа­пазону. Якщо в сітці нема пошкоджень, то сигнали поступають на приймальний пристрій без спотворень. Спроби пошкодження сітки призводить до обривів або деформації кабелів, що викли­кає сигнал тривоги. Оптичні системи відрізняються низьким рівнем помилкових тривог, викликаних впливом на неї дрібних тварин, птахів, зміною погодних умов та високою ймовірністю виявлення спроб вторгнення.

Наступним видом фізичного захисту є захист елементів буді­вель та приміщень. Прийнятний фізичний захист віконних про­різів приміщень забезпечують традиційні металеві решітки, а та­кож спеціальне оскляніння на основі пластичних мас, армованих стальним дротом. Двері та вікна приміщення, що охороняється, обладнують датчиками, що спрацьовують при руйнуванні скла, дверей, але не реагують на їхні коливання, викликані іншими причинами. Спрацьовування датчиків викликає сигнал тривоги.

Серед засобів фізичного захисту особливо слід відзначити засоби захисту ПЕОМ від викрадення та проникнення до їхніх внутрішніх компонентів. Для цього використовуються металеві конструкції з клейкою підставкою, яка забезпечує зчеплення з поверхнею столу з силою 250-2700 кг/см. Це виключає вилучення або переміщення ПЕОМ без порушення цілісності поверхні сто­лу. Переміщення ПЕОМ можливе тільки з використанням спе­ціальних ключів та інструментів.

Замикаючі пристрої та спеціальні шафи посідають особливе місце в системах обмеження доступу, оскільки вони несуть у собі ознаки як системи фізичного захисту, так і пристроїв контролю доступу. Вони надзвичайно різноманітні та призначені для за­хисту документів, матеріалів, магнітних носіїв, фотоносіїв і на­віть технічних засобів: ПЕОМ, принтерів, ксероксів і т.ін.

Випускаються спеціальні металеві шафи для зберігання ПЕОМ та іншої техніки. Такі шафи забезпечуються надійною подвійною системою замикання: замком ключового типу та ком­бінованим на 3-5 комбінацій. Можуть застосовуватися також за­мки з програмованим часом відкривання за допомогою механіч­ного або електронного годинника.

Системи контролю доступу. Регулювання доступу в при­міщення здійснюється насамперед через упізнавання (автентифікацію) службою охорони або технічними засобами.

Контрольований доступ передбачає обмеження кола осіб, які допускаються в певні захищені зони, будівлі, приміщення, і кон­троль за переміщенням цих осіб у середині них.

Основою для допуску служить певний метод для впізнаван­ня і порівняння з еталонними параметрами системи. Існує вель­ми широкий спектр методів упізнавання уповноважених осіб на право їхнього доступу в приміщення, будівлі, зони.

На основі впізнавання приймається рішення про допуск осіб, які мають на це право, або заборону — для тих, хто не має цьо­го права. Найбільш поширені атрибутні та персональні методи впізнавання.

До атрибутних засобів належать засоби підтвердження пов­новажень, такі, зокрема, як документи (паспорт, посвідчення і т.ін.), картки (фотокартки, картки з магнітними, електричними, механічними ідентифікаторами і т.ін.) та інші засоби (ключі, сиг­нальні елементи і т.ін.). Слід відзначити, що ці засоби в значній мірі піддаються різного виду підробкам та шахрайству.

Персональні методи — це методи визначення особи за її не­залежними показниками: відбитками пальців, геометрією рук, особливостями очей і т.ін. Персональні характеристики бувають статичні та динамічні. До останніх належать пульс, тиск, кар­діограми, мова, почерк і т.ін.

Персональні способи є найбільш привабливими. По-перше, вони повно описують кожну окрему людину. По-друге, неможли­во або вкрай важко підробити індивідуальні характеристики.

Статичні способи включають аналіз фізичних характерис­тик — таких, як відбитки пальців, особливості геометрії рук і т.ін. Вони достатньо достовірні та мають малу ймовірність помилок. Динамічні ж способи використовують характеристики, що змінюються у часі.

Характеристики, які залежать від звичок та навичок, є не тіль­ки найбільш простими для підробки, але й найбільш дешевими з точки зору практичної реалізації.

Способи впізнавання, засновані на будь-чому, що запам'я­товується (код, пароль і т.ін.), можуть застосовуватися у випад­ках найбільш низьких вимог до безпеки, бо часто ця інформація записується користувачами на різноманітних папірцях, в запис­них книжках та інших носіях, що при їх доступності іншим може звести нанівець усі зусилля з безпеки. Крім того, існує реальна можливість підглянути, підслухати або одержати цю інформацію іншим шляхом (насильство, викрадення і т.ін.).

Спосіб упізнавання людиною (вахтер, вартовий) не завжди надійний із-за так званого «людського фактору», який полягає в тому, що людина піддається впливові багатьох зовнішніх умов (утома, погане самопочуття, емоційний стрес, підкуп і т.ін.). На противагу цьому знаходять широке застосування технічні засо­би упізнавання, наприклад, ідентифікаційні картки, впізнавання за голосом, почерком, відбитками пальців і т.ін.

Найпростіший та найбільш поширений метод ідентифікації використовує різноманітні картки, на яких розташовується кодована або відкрита інформація про власника, його повноважен­ня і т.ін.

Звичайно це пластикові картки типу перепусток або жетонів. Картки вводяться з читаючий пристрій кожний раз, коли необ­хідно увійти або вийти з приміщення, що охороняється, або одер­жати доступ до чого-небудь (сейфа, камери, терміналу і т.ін.).

Існує багато різновидів пристроїв упізнавання та ідентифі­кації особи, які використовують подібні картки. Одні з них зві­ряють фотографії та інші ідентифікаційні елементи, інші — маг­нітні поля і т.ін.

Системи впізнавання за відбитками пальців. В основі іден­тифікації лежить порівняння відносного положення закінчень та розгалужень ліній відбитка. Пошукова система шукає на поточ­ному зображенні контрольні елементи, визначені при досліджен­ні еталонного зразка. Для ідентифікації однієї людини вважаєть­ся достатнім визначити координати 12 точок.

Такі системи достатньо складні. Вони рекомендуються до ви­користання на об'єктах, які потребують надійного захисту.

Системи впізнавання за голосом. Існує декілька способів виділення характерних ознак мови людини: аналіз короткочас­них сегментів, контрольний аналіз, виділення статистичних ха­рактеристик. Слід відзначити, що теоретичні питання ідентифі­кації за голосом розроблені достатньо повно, але промислове виробництво таких систем поки відстає.

Системи впізнавання за почерком вважаються найбільш зручними для користувача. Основним принципом ідентифікації за почерком є постійність підпису кожної особи, хоча абсолют­ного збігу не буває.

Система впізнавання за геометрією рук. Для ідентифікації застосовують аналіз комбінацій ліній згинів пальців та долоні, ліній складок, довжина та товщина пальців.

Технічно це реалізується шляхом накладення руки на мат­рицю фотокомірок. Рука освітлюється потужною лампою, здій­снюється реєстрація сигналів із комірок, які несуть інформацію про геометрію.

Усі пристрої ідентифікації людини можуть працювати як ок­ремо, так і в комплексі. Комплекс може бути вузькоспеціальним або багатоцільовим, при якому система виконує функції охоро­ни, контролю, реєстрації та сигналізації. Такі системи є вже ком­плексними. Комплексні системи забезпечують:

• допуск на територію підприємства за карткою (перепусткою), яка містить індивідуальний машинний код;

• блокування проходу при спробах несанкціонованого прохо­ду (прохід без перепустки, прохід до спеціальних підрозділів співробітників, які не мають перепустки);

• можливість блокування проходу для порушників графіку роботи (запізнення на роботу, передчасне залишення робочого місця і т.ін.);

• відкриття зони проходу для вільного виходу за командою вахтера;

• перевірку кодів перепусток та затримання їх пред'явників на КПП за вказівкою оператора системи;

• реєстрацію часу перетинання прохідної та збереження його в базі даних ПЕОМ;

• оброблення одержаних даних та формування різноманітних документів (табель робочого часу, рапорт за добу, відомість порушників трудової дисципліни і т.ін.), що дозволяє мати оперативну інформацію про порушників трудової дисципліни, відпрацьованих кожним час і т.ін.;

• оперативне коригування бази даних із доступом за паролем;

• роздруківку табелів робочого часу за довільною групою спів­робітників (підприємство в цілому, структурний підрозділ, окремо вибрані співробітники);

• роздруківку списків порушників графіка робочого часу з конкретними даними про порушення;

• поточний та ретроспективний аналіз відвідування співробітниками підрозділів, пересування співробітників через КПП, видача списку присутніх або відсутніх у підрозділах або на підприємстві для довільно вибраного моменту часу (при умові збереження баз даних за минулі періоди);

• одержання оперативної інформації абонентами локальної мережі на випадок мережної реалізації системи. Фізичні засоби є першою перешкодою (бар'єром) для зло­вмисника при реалізації ним заходових методів доступу.